6. Проблеми соціально-економічної типологізації національних господарств.

Виокремлення країн на різні підгрупи, пов’язано з особливостями їх історичного, економічного, культурного та політичного розвитку. В групи об’єднуються країни, що мають спільні або схожі характеристики економічного розвитку, схожу інституційну структуру, спільні принципи організації виробництва та спільні проблеми, які стоять перед кожною країною.

Серед важливих показників рівня соціально-економічного розвитку будь-якої країни необхідно виділяти такі як:

• ВВП/ВНП, а також ВВП/ВНП на душу населення

• частку продукції обробної промисловості та сфери послуг у ВВП/ВНП

• рівень освіти населення та тривалості життя

Класифікація за рівнем ВНП на душу населення. Світ. банк відповідно до існуючої статистики виділяє 4 основні типи країн:

з найнижчим рівнем доходів (64 держави. ВНП на душу нас. <$725)

з доходом нижче сер. рівня (66 держав. ВНП на душу нас $725-$2895)

з доходом вище сер. рівня (35 держав. ВНП на душу нас. $2895-$8895)

з високим рівнем доходу (44 держави. ВНП на душу нас. >$8895)

Для цілей економічного аналізу країни поділяють на:

• розвинуті країни (країни з ринковою економікою)

• країни з перехідною економікою

• країни, що розвиваються

Критерії групування країн для цілей економічного аналізу:

- модель економічного розвитку

- рівень ВВП на душу населення

- рівень соціального захисту, що гарантує держава (пенсії, обов’язкове медичне страхування

• тривалість життя

• якість освіти та медичного обслуговування

• рівень розвитку культури

Країни з розвинутою економікою

Це держави для яких характерна наявність ринкових відносин в економіці, високий рівень прав та громадянських свобод. Всі країни з розвинутою економікою належать до капіталістичної моделі розвитку. Рівень ВВП на душу населення не менше 15 тис. дол..

До групи країн з розвинутою економікою належать промислово розвинуті країни Півн. Америки, Зах. Європи, Тихоокеанського басейну, країни Великої сімки: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. Ці країни займають домінуюче положення в світовому господарстві, тому що вони мають міцний економічний, науково – технічний та військовий потенціал, а також велику кількість населення і високий рівень сукупного та питомого ВВП. Країни Великої сімки забезпечують 47% світового ВНП та 51% міжнародної торгівлі. Країни ЄС (15) – 24% світового ВНП та 41% експорту.

Країни з перехідною економікою.

Вони знаходяться на шляху переходу від адміністративно – командної системи управління економікою до ринкової економіки. До цієї групи належать колишні соціалістичні країни Західної Європи та колишні республіки Рад.Союзу. Деякі країни, такі як Польща, Хорватія, Угорщина, Чехія, Латвія та ін. майже досягли стандартів країн Зах.Європи, темпи економічного зростання залишаються стабільно високими. Також належать і країни, що значно постраждали від військових дій в результаті порушення їх територіальної цілісності та етнічних конфліктів (Сербія, Чорногорія, Боснія, Герцеговина).

Країни, що розвиваються.

Назва цієї групи відображає модель національного господарства країн, де невелика роль ринкових механізмів та приватного підприємництва, а головним чином існує натуральне чи напівнатуральне господарство, переважає аграрний та індустріальний сектори, висока ступень державного втручання в економіку і низький рівень соціального захисту.

До цієї групи належать країни Африки, Латинської Америки, Карибського басейну. Деякі країни, такі як Об’єднанні Арабські Емірати, Кувейт мають рівні з Великою сімкою показники по ВВП на душу населення та по обсягу соціальних витрат уряду.

З ціллю детального економічного аналізу, країни, що розвиваються поділяють на:

• країни – чисті кредитори: Бруней, Катар, ОАЕ, Саудівська Аравія.

• країни – чисті боржники: всі інші країни, що розвиваються.

• країни – експортери енергоносіїв: Алжир, Бахрейн, Єгипет, Ірак, Іран та ін.

• найменш розвинуті країни: Афганістан, Бангладеш, Гвінея, Лаос, Камбоджа та ін.

На основі ролі країн у світовій економіці, можна виділити 10 груп держав:

1. Велика сімка – розвинуті країни, які мають високі соціально – економічні показники (лідирують за кількістю ВВП на душу населення, рівнем продуктивності праці, займають передові позиції в науково – технічному прогресі).

2. Інші розвинуті країни – належать країни Зах. Європ., країни – “дракони”, Ізраїль, Австралія, Нова Зеландія. Для них характерний високий ступінь участі в міжнародній торгівля, більш вузька спеціалізація національної економіки, сильний характер інтеграційних процесів.

3. Нові індустріальні країни – країни – “тигри” Південно – Зах. Азії (Малайзія, Таїланд, Індонезія, Філіппіни) і деякі країни Лат. Америки (Мексика, Бразилія, Аргентина, Чілі)

4. Країни Центральної та Західної Європи – представляють групу перехідних економік – колишніх соціалістичних держав цього регіону. Рівень розвитку країн Центральної та Західної Європи відрізняється: є країни – лідери, і є відсталі країни, що наближаються до найменш розвинутих.

5. Росія та колишні республіки Рад. Союзу – також є перехідними економіками.

6. Китай – виділяють окремо, тому що він будує модель – симбіоз ринкової і планово – регулюємої економіки, що представляє собою соціалістичний ринок з елементами вільного підприємництва, але під керівництвом комуністичної партії. Він є країною, що розвивається.

7. Індія та Пакистан – мають велику територію, багату різними ресурсами і є ядерними державами. Через те, що не задіяна більша частини ресурсів, вони знаходяться на межі світової бідності.

8. Група, яку утворюють відносно благополучні країни, що розвиваються – деякі з країн – експортерів енергоресурсів (ОАЕ, Катар, Саудівська Аравія). Для цих країн характерний високий показник рівня ВВП на душу населення та сильний ступень соціального захисту.

9. “Класичні” країни, що розвиваються – низький рівень економічного розвитку, розмір ВВП на душу населення менш 1 тис. дол. на рік та аграрно – індустріальним типом економіки (держави Африки, відсталі країни Азії та Лат. Америки).

10. Найменш розвинуті країни - невеликий економічний потенціал: відсутність промисловості, рівня освіти та охорони здоров’я.