40. Особливості процесу економічного розвитку на рубежі хх і ххі століть.

Економічний розвиток другої половини XX - початку XXI століття, на відміну від попередніх епох, набув планетарного або що те ж саме, цивілізаційного виміру. В основі цього процесу - високий рівень інтернаціоналізації, транснаціоналізації виробництва й обміну, глобалізації як внутрішніх економічних, так і світогосподарських зв'язків.

Аграрна економіка, що панувала з часів неоліту і до середини другого тисячоліття нашої ери, мала локальний характер внаслідок жорсткої прив'язки процесу виробництва до землі, до визначеної території. При цьому вико­ристовувалися переважно місцеві ресурси.

Індустріальний тип економіки істотно розширив господарське поле виробництва за допомогою світового ринку, міжнародного поділу і кооперації праці, інтенсивного технологічного обміну. Ресурсна база промислової економіки в багатьох країнах втратила не тільки локальний, але і національний характер. Це стосувалося насамперед невеликих держав, а також країн, бідних на природні копалини.

Сучасна ноосферно-космічна економіка за своєю визначальною сут­ністю є глобалізованою. Ці глобальні масштаби поширюються не тільки на планету, але і на навколоземний простір. Сьогодні у світі практично немає жодної держави із самодостатньою економікою, що спирається винятково на внутрішні ресурси. Інформаційна революція, сучасні засоби транспорту і телекомунікацій все міцніше зв'язують світове господарство в єдине ціле. Ринкова парадигма, що домінує в ньому на початку XXI століття, взаємо­залежність і взаємопереплетіння національних господарств обумовлюють необхідність розробки цивілізаційної основи сучасного економічного розвитку, пріоритетами якого є загальнолюдські, загальнопланетарні цінності, потреби й інтереси. Одна з найважливіших особливостей економічного розвитку на початку XXI ст. полягає в цивілізаційному характері проблем, у всеохоплюючих, планетарного масштабу завданнях, що постали нині перед людством. Вони зумовлюють необхідність об'єднання, кооперації зусиль світового співтовари­ства для забезпечення врівноваженого, збалансованого господарського посту­пу. Водночас залишаються суттєвими відмінності окремих країн і регіонів стосовно їх реальних можливостей щодо забезпечення сталого, само підтримуючого економічного зростання.

Десятки країн, що розвиваються, особливо тропічної Африки та Півден­ної Азії, так і не спромоглися перебороти архаїчну структуру своїх економік, позбутися маргінальних позицій у світовому господарстві, більш-менш задовільно вирішити гострі соціальні проблеми.

Велика група постсоціалістичних держав у 80-х роках стала на шлях радикальних соціально-економічних перетворень, ринкової трансформації економіки, модернізації інших сфер суспільного життя. Окремі з них успішно подолали цей складний історичний рубіж, створили базові структури сучасно­го ринкового господарства на основі відповідних моделей економічного розвитку.

В Україні теж відбувається складний пошук власної моделі соціально-економічного розвитку в процесі широких наукових дискусій, змагань різних за своїм спектром і спрямуванням політичних сил. У процесі суспільного вибору очевидно, що основою концепції має бути цивілізаційний вектор розвитку, як стратегічний орієнтир, світова система економічних координат, в яку повинне органічно вписатись господарство України. Крім того, надзвичай­но важливим і необхідним є врахування національного історичного досвіду економічного розвитку, своєрідного генетичного господарського коду та ре­ально існуючої економічної структури з тим, щоб визначити алгоритм як подальших ринкових перетворень, так і взаємодії вітчизняної економіки із складною сукупністю світових господарських процесів у науково-техно­логічній, виробничо-інвестиційній, грошово-кредитній та фінансовій сферах.

Домінантою перетворень має стати широкомасштабна, всеохоплююча модернізація всіх сфер суспільно-економічного життя як консолідуюча основа розбудови незалежної, суверенної держави, в якій гармонійно поєднуються інтереси громадян, українського суспільства та світової спільноти.

Властивості МЕВ на сучасному етапі:

1) зростання взаємозалежності між економіками країн;

2) інтернаціоналізація обміну та споживання;

3) транснаціоналізація МЕВ;

4) глобалізація МЕВ;

5) регіоналізація МЕВ;

6) трансформація двосторонніх МЕВ на багатосторонні, здійснення поглибленого міжнародного поділу праці у світовому господарстві;

7) збільшення масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі

інтенсифікація і глобалізація міграції капіталу;

8) активний обмін науково-технічними знаннями, прискорений розвиток сфери послуг;

9) значне зростання масштабів міграції робочої сили;

Інтернаціоналізація обміну та споживання:

• збільшення обсягу міжнародної торгівлі у 30 разів;

• 80-95 роки – темп зростання міжнародної торгівлі 5,2%;

• 1995 р. – темп зростання міжнародної торгівлі 10%;

• 96-97 рр. – зменшення темпів у зв'язку з "Азіатською кризою";

• темпи зростання світової торгівлі були у 1,5 разів більше темпів зростання світового виробництва (що відображає поглиблення МПП та інтернаціоналізацію господарського життя);

• 1999 р. – обсяг міжнародної торгівлі (світового експорту) приблизився до $6 трлн.

Відбулися зміни в структурі світової торгівлі:

50-ті рр.– 50% - готова продукція, 50% - сировина;

на сьогодні – 70% - готова продукція; 30% - сировина.

Під впливом НТР і на основі одиничного поділу праці збільшилась товарна номенклатура міжнародної торгівлі. На сьогодні існує 30 млн. видів товарів.

Мала місце інтелектуалізація світової торгівлі. В експорті ПРК зросла питома вага високотехнологічної продукції (США, Японія, Швейцарія – 22%; Німеччина, Франція – 15%).

Зросла міжнародна торгівля послугами. На сьогодні вага міжнародної торгівлі послугами у світовому експорті – 21%.

У 1992 р. експорт послуг склав $1 трлн. 400 млрд., а в 1970 р. експорт послуг був лише $80 млрд. У США на послуги припадає 40% експорту, у Великобританії – 45% експорту.

Географічний розподіл світової торгівлі:

- 68% світової торгівлі – ПРК (42% Європа; 12% США);

- 32% - країни, що розвиваються (5% - перехідні країни; 15-17% - НІК).

Транснаціоналізація МЕВ – це посилення інтеграційних процесів під впливом глобальних операцій ТНК.

На сьогодні у світі нараховується 65 тис. ТНК. В міжнародній торгівлі 1/3 припадає на ТНК, 1/3 інвестицій також припадає на ТНК.

1998 р. – обсяг ПІІ досяг $800 млрд., а в 1995 р. – лише $350 млрд.

Роль ТНК на сучасному етапі – на їх долю припадає 40-50% ВВП ПРК. 2/3 експорту припадає на ТНК.

В сучасних умовах розвитку МЕВ все помітнішим стає таке явище, як глобальна економічна інтеграція. Це явище віддзеркалює процес інтегрування країн до світового господарства.

Глобальна економічна інтеграція пов’язана з намірами і прагненнями перш за все країн, що розвиваються, а також нових незалежних держав стати повноправними суб’єктами МЕВ та користуватися перевагами, що гарантуються таким статусом у світовому господарстві.

Глобальна економічна інтеграція приваблює вигодами, точніше – перевагами від активної участі у світовому господарстві. Така участь може гарантувати:

• доступ до нових ідей, технологій та виробів;

• поліпшення ресурсної бази;

• посилення конкуренції, що сприяє досягненню відповідності світовим стандартам;

• великий вибір споживацьких ринків;

доступ до порівняно дешевого капіталу на міжнародних фінансових ринках та ін.