4. Теорія перехресного попиту
Більшість теорій розглядають міжнародну торгівлю з точки зору пропозиції, яка визначає порівняльні переваги країни. Проте шведський економіст Стефан Ліндер в 1961 році спробував пояснити причини МТ з точки зору попиту.
На його думку структура експорту країни в основному залежить від попиту в країні-імпортері. Дуже мала кількість товарів виробляється лише на експорт, більшість із них продаються і всередині країни. Для того, щоб експортувати товар, необхідно спочатку наситити внутрішній ринок, орієнтуючись на попит місцевих покупців. Лише тоді, коли товар повністю задовольняє потребам покупців всередині країни, можна розраховувати на його успішний експорт на світовий ринок. Але і за кордоном товар буде успішніше продаватися в тих країнах, де структура попиту однакова, чи хоча б схожа на структуру попиту в країні-експортері. Але попит, згідно Ліндера, стає реальним лише тоді, коли він підкріплюється високим рівнем доходу. Чим вищий рівень доходу, тим більш якісний товар необхідний для покупця. Тому чим більше перетинаються структури попиту в країнах – експортері і імпортері, підкріплені високим рівнем доходу, тим вищий рівень торгівлі між ними. Таким чином, всупереч теорії порівняльної забезпеченості країн факторами виробництва, не лише розбіжності, але й подібність між країнами може бути причиною МТ.
Залежність між рівнем доходу та якістю вживаних товарів показується прямою Х, нахил якої свідчить про те, що чим вищий рівень доходу, тим більш якісний товар купує споживач.
П
рипустимо,
існує дві країни – країна 1 та 2. Доход
жителів першої країни знаходиться в
проміжку від А (мінімальний доход) до С
(максимальний доход). При такому доході
вони купують товари з рівнем якості, що
знаходиться в проміжку від А’ (мінімальна
якість) до С’ (максимальна якість). Доход
жителів іншої країни трохи вищий, ніж
в першій, і знаходиться в проміжку від
В (мінімальних доход) до D
(максимальний
доход). При такому доході вони купують
товари з рівнем якості, що знаходиться
в проміжку від В’ (мінімальна якість)
до D’
(максимальна якість).
Торгівля між двома країнами буде здійснюватись тими товарами, якість яких знаходиться в проміжку від В’ до С’, де вимоги до якості в першій і другій країні перетинаються. Чим більша кількість людей в обох країнах мають доходи в проміжку від В до С, тим вищий рівень торгівлі.
Таким чином, міжнародна торгівля промисловими виробами буде більш інтенсивною між країнами з близькими рівнями доходу на душу населення порівняно з товарообігом між країнами з різними рівнями доходу.
Найбільш ефективно дана теорія може вживатися для дослідження країн з приблизно однаковим рівнем доходів. Вона пояснює географічний розподіл МТ: 70% міжнародної торгівлі відбувається між розвинутими країнами, 70% товарів – завершені вироби.
28. Нетарифні засоби регулювання міжнародної торгівлі.
На сьогодні найбільш розповсюдженими нетарифними обмеженнями, які реєструються в секретаріаті ГАТТ/СОТ та ЮНКТАД, являються наступні:
Кількісні обмеження та сходні адміністративні заходи – імпортні квоти, експортні обмеження, ліцензування, добровільні обмеження експорту, валютні обмеження та інші заходи валютного та фінансового контролю, заборони, внутрішні вимоги про обов'язкове використання національних товарів при виробництві готової продукції;
Нетарифні збори, податки, фінансові заходи – попередні імпортні депозити, ковзаючи податки, додаткові митні збори, антидемпінгові та компенсаційні мита, прикордонне оподаткування;
Обмежувальна практика урядових органів;
Субсидії та інші дотації експортерам або імпортозаміщуючим галузям; сприятлива (для національних підприємств) система розміщення урядових замовлень; транспортні заходи, які дискримінують іноземні вантажі та підприємства; регіональна політика розвитку, що встановлює пільги окремим регіонам (за експортом або імпортом); науково-дослідницька або конструкторська діяльність, що користується пільговим державним фінансуванням; дискримінаційна політика по відношенню до іноземних інвестицій, пов'язаних з зовнішньою торгівлею; дискримінаційна податкова, фінансова, валютна політика; практика та політика регулювання платіжних балансів та валютних курсів, що створює переваги для окремих потоків торгівлі або пригальмовує їх;
Митні процедури та формальності в тому випадку, коли вони перевищують нормальні та загальноприйняті норми, що перетворює їх в додатковий бар'єр в торгівлі, зокрема процедура митної оцінки. Це ж стосується завищених або вільних вимог до документів, необхідних для митного оформлення. Шляхи усунення цієї групи нетарифних бар'єрів докладно регламентовані в Конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (Конвенція Кіото);
Технічні бар'єри в торгівлі: санітарно-ветеринарні норми та стандарти в тих випадках, коли вони утруднюють експорт або імпорт товарів або прямо дискримінують іноземні товари; промислові стандарти та вимоги до упаковки та маркування товарів, включаючи торгові знаки. Ця група заходів зараз регулюється Кодексом з технічних бар'єрів, який прямо встановлює, що названі вище заходи не повинні застосовуватися таким чином, щоб створювати перепони для міжнародної торгівлі.
Всього існує близько 800 видів нетарифного регулювання. Їх можна поділити на 3 групи:
кількісні обмеження;
фінансові методи зовнішньоторговельної політики;
неекономічні заходи регулювання зовнішньої торгівлі.