50. Валютні обмеження в регулюванні мев.

В якості однієї з форм валютної політики використовуються валютні обмеження – законодавча або адміністративна заборона, обмеження або регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою і іншими валютними цінностями. При валютних обмеженнях в процесі валютного контролю переміряється наявність ліцензій і дозволів, виконання резидентами зобов'язань по продажу іноземної валюти на національному валютному ринку, обґрунтованість платежів у валюті, якість обліку і звітності по валютних операціях. При введенні валютних обмежень функції контролю виконує зазвичай Центральний банк, а в деяких країнах створюються спеціальні органи.

Валютні обмеження як різновид валютної політики мають наступні цілі:

• вирівнювання платіжного балансу;

• підтримка валютного курсу

• концентрація валютних цінностей у держави для вирішення поточних і стратегічних завдань.

Під час підготовки і ведення війн валютні обмеження використовуються воєнно-промисловими комплексами для імпорту воєнно-стратегічних товарів за рахунок лімітування ввозу товарів цивільного призначення. Валютні обмеження відрізняються дискримінаційним характером, оскільки сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави і великих підприємств за рахунок малих і середніх підприємців, ускладнюючи їм доступ до іноземної валюти. Тому немонополізований сектор виступає зазвичай проти їх введення. Валютні обмеження є складовою частиною політики протекціонізму і дискримінації торгівельних партнерів. Велику роль відіграють політичні мотиви.

Валютні обмеження передбачають:

1. регулювання міжнародних розрахунків і переводів капіталів, репатріації експортної виручки, доходів, руху золота, грошових знаків і цінних паперів;

2. заборона вільної купівлі-продажу іноземної валюти;

3. концентрацію в руках держави іноземної валюти і інших валютних цінностей. (до них також відносять платіжні документи - чеки, векселя, акредитиви тощо; цінні папери, деноміновані в іноземній валюті; дорогоцінні метали.)

Розрізняють наступні принципи валютних обмежень:

• Централізація валютних операцій в центральному і уповноважених банках

• Ліцензування валютних операцій

• Повне/часткове блокування валютних рахунків

• Обмеження оберненості валют

Розрізняють 2 основні сфери валютних обмежень: поточні операції платіжного балансу (торгові і «невидимі» операції) і фінансові (рух капіталів і кредитів, перерахування прибутків, податкових та інших платежів).

Форми валютних обмежень розрізняються по сферах їх застосування. По поточним операціям практикуються наступні форми:

• Блокування виручки іноземних експортерів від продажу товарів в даній країні, обмеження їх можливостей розпорядження цими засобами;

• Обов'язковий продаж валютної виручки експортера повністю або частково уповноваженим банкам

• Обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (лише за наявності дозволу органу валютного контролю)

• Обмеження на форвардні покупки імпортерами іноземної валюти

• Заборона продажу товарів за кордоном за національну валюту

• Заборона сплати за імпорт деяких товарів в іноземній валюті

• Регулювання строків платежів по експорту і імпорту в умовах нестійкості валютних курсів

• Множинність валютних курсів – різні курсові співвідношення валют по різним видам операцій, товарним групам і регіонам.

В цілому валютні обмеження негативно впливають на розвиток МЕВ, зокрема ускладнюючи розвиток експорту. Експортери, не маючи впевненості в отриманні іноземної валюти, намагаються ухилитися від передачі валютної виручки уповноваженим банкам по невигідному для них офіційному валютному курсу. Валютні обмеження сприяють тимчасовому вирівнюванню платіжних балансів окремих країн. Але застосування множинності валютних курсів посилює дискримінацію торгівельних партнерів.

Об’єктивні необхідність зняття валютних бар’єрів в МЕВ породжує тенденцію до міждержавного регулювання валютних обмежень. Однак цьому протистоїть національний протекціонізм як засіб конкуренції, направленої проти торгівельних партнерів.

Валютні обмеження - втручання держави у валютні операції, що частково або повністю обмежує діяльність на валютних ринках. Використовуються наступні форми подібного втручання:

1. Добровільне скасування золотого стандарту і подібні втручання - знецінення валюти відповідно до програми регульованої валюти - можна вважати первинною формою ВО. У 1931 р. цю політику проводила Великобританія і країни стерлінгової зони для нейтралізації дефляційних наслідків відтоку золота з країни та стимулювання зниження цін на експортовані товари з метою забезпечення більш сприятливого платіжного балансу. Для регулювання курсу фунта стерлінгів в 1932 р. був створений валютний стабілізаційний фонд. Подібні стабілізаційні фонди, згодом створені іншими країнами, здійснювали істотний вплив на валютні ринки.

2. Інша форма прямого валютного контролю - використання замість зниження валютного курсу методів контролю за конкретними статтями платіжного балансу, що викликають коливання валютного курсу. Це неминуче привело до необхідності здійснювати державне регулювання усіх валютних операцій з боку центрального органа, як правило - центрального банку. Була накладена заборона на вивіз золота і валюти. Всі експортери повинні були продавати валюту центральному органу за офіційним курсом. Купівля інвалюти за офіційним курсом дозволялася лише для конкретних угод, у число яких не входили угоди по експорту капіталу. В умовах нормування продажу валюти тільки окремі господарські суб'єкти, які потерпали від нестачі валютних засобів, могли їх придбати , та й то лише частково.

3. Практика блокованої валюти одночасно забороняє використання валютних рахунків у даній країні. У випадку крайньої необхідності заборонялося їхнє використання навіть для імпорту товарів, необхідних для експортного виробництва з метою протистояння вивезенню валютних засобів. В результаті переговорів із власниками валютних засобів звичайно знижувалися процентні ставки (по вкладеннях), продовжувався строк погашення цінних паперів і навіть зменшувалася сума основного боргу для забезпечення часткового розблокування.

4. Для здійснення взаємовигідного погодженого валютного контролю використовувалися двосторонні угоди між країнами. У результаті з'явилися клірингові і платіжні угоди. Платіжна угода включає встановлення погоджених пропорцій експорту й імпорту між двома країнами, щоб дати можливість країні-боржнику виконувати свої зобов'язання перед країною-кредитором. Платежі здійснюються в інвалюті, через валютний ринок, на відміну від клірингових угод. Валютні надходження від експорту в країну з активним торговим балансом ретельно підраховуються і надалі використовуються для здійснення платежів за імпортовані товари, обслуговування боргу і дозволу виплат із блокованих рахунків.

5. Для здійснення валютного контролю використовувалися також багатосторонні угоди. До створення МВФ діяла Тристороння угода 1936 р. між США, Великобританією і Францією; пізніше до цієї угоди про недопущення конкурентного зниження курсів валют приєдналися Бельгія, Швейцарія і Нідерланди.

6. Проявом валютного контролю є також торгова дискримінація чи перевага імпорту певних товарів з конкретної країни. Були встановлені офіційні квоти на максимальний обсяг кожного виду дозволеного імпорту товарів. Встановлення високих митних тарифів означало дискримінацію щодо певних країн.

7. Як форму валютного контролю й одночасно засіб дискримінації (замість тарифів і квот) застосовувалися множинні валютні курси, у т.ч. диференційовані курси для різних імпортованих чи експортованих товарів. У торгівлі з країнами, що мають більш сприятливі умовами, це фактично означає субсидування, здійснюване шляхом встановлення сприятливих курсів і видачі експортерам дозволів не здавати певну частину валютної виручки.

Початок другої світової війни знаменував введення жорсткого ліцензування імпорту й експорту, валютного регулювання, заморожування валютних рахунків ворожих країн, а також відповідних фондів і нерухомого майна, реквізицію приватних авуарів за кордоном. По закінченні війни валютні обмеження збереглися через незбалансованість платіжних балансів. Незважаючи на тиск МВФ і ГАТТ в практиці МЕВ того періоду збереглися такі обмеження як множинність валютних курсів, ліцензування імпорту й експорту, валютний контроль і торгова дискримінація. Гостра нестача доларів викликала девальвацію англійського фунта стерлінгів на 30,5% 18 вересня 1949 р., а незабаром, того ж 1949 р., мала місце девальвація валют ще 28 країн. Однак до кінця 1958 р. Великобританія, Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Франція, Західна Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія і Швеція ввели конвертованість своїх валют стосовно інвалют.

Останні зміни, внесені в статті угоди МВФ, що стосуються спеціальних прав запозичення (СДР), дають міжнародному співтовариству можливість цілеспрямовано поповнювати існуючі резервні активи шляхом випуску СДР з метою збільшення обсягу і темпів зростання резервів до рівня, що вважається прийнятним.