52. Механізм реалізації національної валютної політики: сутність, головні елементи.

Існують такі основні форми валютної політики: дисконтна, девізна політика та її різновид – валютна інтервенція, диверсифікація валютних резервів, ва­лютні обмеження, регулювання рівня конвертованості валюти, режиму валютного курсу, девальвація, ревальвація.

Дисконтна (облікова) політика – зміна облікової ставки центрального банку, спрямована на регулювання валютного курсу і платіжного балансу шляхом впливу на міжнародний рух капіталу, з одного боку, і динаміку внутрішніх кредитів, грошової маси, цін та сукупного попиту – з іншого боку. Наприклад, при дефіциті платіжного балансу в умовах відносно вільного руху капіталів підвищення облікової ставки може стимулювати притік капіталів з країн, де діє більш низька відсоткова ставка, і стримувати відплив національних ка­піталів, що сприяє покращенню стану платіжного балансу і підвищенню валютного курсу. Знижуючи офіційну ставку, центральний банк розраховує на відплив національних та іноземних капіталів з метою зменшення активного сальдо платіжного балансу та зниження курсу своєї валюти.

У сучасних умовах ефективність дисконтної політики знизилася. Це пояснюється передусім протиріччями між її внутрішніми і зовнішніми цілями. Якщо відсоткові ставки знижуються з метою пожвавлення кон'юнктури, то це негативно впливає на платіжний баланс, якщо викликає відплив капіталу. Підвищення облікової ставки з метою покращення платіжного балансу негативно впливає на економіку, якщо вона перебуває у стані застою. Результативність дисконтної політики залежить від притоку до країни іноземного капіталу, але в умовах нестабільності відсоткові ставки не завжди є визначальними щодо руху капіталу. Регулювання міжнародного руху капіталу та кредитів також послаблює вплив дисконтної політики на платіжний баланс. Звідси випливають короткочасність і порівняно низька ефективність дисконтної політики.

Девізна політика – метод впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу державними органами іноземної валюти (девіз). З метою підвищення курсу національної валюти центральний банк продає, а для зниження – купує іноземну валюту в обмін на національну. Девізна політи­ка здійснюється переважно у формі валютної інтервен­ції, тобто втручання центрального банку в операції на валют­ному ринку з метою впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти. Її характерні риси – відносно значні масштаби і порівняно короткий період застосування. Валютна інтервенція здійснюється за рахунок офіційних золотовалютних резервів чи короткострокових взаємних кредитів центральних банків у національних валютах за міжбанківськими угодами «своп». Матеріальною базою проведення валютних інтервенцій як правило є валютні стабілізаційні фонди – державні фонди у золоті, іноземній і національній валютах, що використовуються з метою регулювання валютного курсу. Хоча наприклад у США федеральні резервні банки здійснюють валютну інтервенцію переважно за рахунок кредитів іноземних центральних банків за угодами "своп".

З середини 70-х років іноді застосовується колективна ва­лютна інтервенція центральних банків ряду країн за Базельською угодою 1974 року про колективну інтервенцію.

Девізна політика безпосередньо впливає на валютний курс, але тимчасово і в обмежених масштабах. Значні затра­ти на валютну інтервенцію не завжди забезпечують стабіліза­цію валютних курсів, якщо ринкові фактори курсоутворення сильніші за державне регулювання.

Диверсифікація валютних резервів – політика, спрямована на регулювання структури валют­них резервів шляхом включення до їх складу різних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції і захисту від валютних втрат. Ця політика, як правило, здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких, а також валют, необхідних для міжнародних розрахунків.

Суттєвим елементом національної валютної політики є режим валютних паритетів і валютних курсів. Статут МВФ, змінений у 1978 році, надає країнам-членам свободу вибору режиму валютного курсу. У цьому контексті можна виділити такі основні види режиму валютного курсу, як вільно плаваючий курс (51 валюта в кінці 90-х років), регульоване плавання валютного курсу (49 валют), режим жорсткої або м'якої прив'язки до однієї з провідних валют (60 валют) або до кошика валют (18).

Девальвація і ревальвація є традиційними методами валют­ної політики. Девальвація –зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют чи міжнародних валютних одиниць (а раніше і до золота). Її об'єктивною основою є завищеність офіційного валютного курсу порівняно з ринковим. Слід пам'ятати, що під девальвацією можна розуміти також і відносно тривале і значне зниження ринкового курсу валюти. Ревальвація – підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют чи міжнародних валютних одиниць (а раніше і до золота). Результати девальвації і ревальвації залежать від конкретних умов і виявляються через певний часовий проміжок (часовий лаг), якщо не протидіють інші фактори.

Особливою формою валютної політики є подвійний валютний ринок. Ця політика була введена у 70-х роках у Бельгії, Італії та Франції, і передбачала поділ валютного ринку на дві частини: за комерційними операціями і послугами використовувався офіційний валютний курс, а за фінансовими (рухом капталів, кредитів тощо) – ринковий. Занижений курс за комерційними угодами використовувався для стимулювання експорту і вирівнювання платіжного балансу. За надзвичайних розбіжностей між комерційним і фінансовим курсом центральний банк вдавався до валютної інтервенції з метою їх вирівнювання. Подвійний валютний ринок забезпечував певну економію валютних резервів. На сучасному етапі практично не використовується (за винятком деяких країн, що розвиваються).

У контексті цілей валютної політики держава може запроваджувати і особливі механізми валютного регулювання і контролю (ліцензування частини або всіх валютних операцій резидентів і нерезидентів, жорстке регулювання порядку розрахунків в іноземній валюті з нерезидентами, встановлення обов'язкового продажу резидентами частини валютної виручки тощо).