4. Управління ощадно-інвестиційними процесами на макрорівні

Одним із найактуальніших питань як для розвинених, так і перехідних економік на сьогоднішній день продовжує залишатися проблема фінансової поведінки домогосподарств, а саме механізму трансформації заощаджень населення в інвестиції, адже саме через інвестиції здійснюється вплив заощаджень на функціонування усієї економічної системи. Під трансформацією заощаджень домогосподарств в інвестиції ми розуміємо механізм перетворення тимчасово вільних коштів (грошових ресурсів) домогосподарств у фінансові та нефінансові (матеріальні і нематеріальні) активи з метою отримання майбутнього доходу на ці вкладення. При цьому існують два методи перетворення заощаджень в інвестиції: прямий та опосередкований. За прямого методу кошти переміщуються безпосередньо від інвесторів до позичальників, і у такому випадку інвестори беруть на себе значну частину ризиків, пов’язаних з інвестуванням. За опосередкованого методу зв’язок між інвесторами і позичальниками реалізується через фінансових посередників (банки, інвестиційні, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди тощо), які забезпечують переміщення коштів від інвесторів до позичальників. Структурно-логічну схему механізму трансформації заощаджень домогосподарств в інвестиції на макрорівні подано на рис. 5. 1.

Інвестиційні ресурси

Доходи від інвестування

Рис. 5.1. Структурно-логічна схема трансформації заощаджень домогосподарств в інвестиційні ресурси

Трансформація заощаджень домогосподарств в інвестиції передбачає майбутнє зростання доходу за рахунок максимально прибуткового вкладення вільних грошових ресурсів при умові мінімізації інвестиційних ризиків. Саме високі ризики обумовлюють значні обсяги заощаджень населення в готівковій національній та іноземній валюті поза фінансово-кредитною системою як найбільш безпечні в умовах економічних та політичних потрясінь. Світовий досвід переконує, що у країнах, які розвиваються (у тому числі і в Україні), основною метою інвестування готівкової національної та іноземної валюти є не стільки отримання доходу, скільки збереження її вартості в умовах інфляції. Адже у країнах з нестабільною економікою домогосподарства здійснюють готівкові вкладення, передусім, з метою страхування від інфляційного знецінення, а уже потім, по можливості, з метою використання їх як капіталу.

Макроекономічний аспект трансформації заощаджень домогосподарств в інвестиції пов’язаний, передусім, із забезпеченням стабільності економічного розвитку держави. Проте навіть в умовах відносної макроекономічної стабільності, яка тривала до осені 2008 року, в Україні не спостерігалося суттєвої концентрації заощаджень населення у вітчизняних фінансових інституціях, що, на наш погляд, пов’язано із низкою причин, а саме:

• відсутністю повноцінного цивілізованого національного фінансового ринку, здатного працювати із дрібним інвестором по усіх сегментах;

• недостатнім розвитком інституту фінансового посередництва (зокрема, небанківських фінансових установ, спроможних стабільно і ефективно співпрацювати з населенням);

• обмеженою пропозицією фінансових послуг та відсутністю спеціальних інвестиційних інструментів, призначених для роздрібного інвестора;

• недовірою до діяльності держави загалом та фінансових посередників зокрема, що пов’язано із негативним досвідом співпраці населення із цими суб’єктами на початковому етапі ринкових реформ;

• неналежним рівнем фінансової грамотності населення та відсутністю культури інвестування заощаджень у кількох поколінь населення країни;

• відсутністю зрозумілої, доступної інформації для основного потенційного інвестора національної економіки – домашніх господарств;

• незрілістю інституту фінансового (інвестиційного) консультування фізичних осіб;

• відсутністю ефективного податкового стимулювання інвестицій громадян;

• обмеженістю сфери застосування компенсаційних механізмів на фінансовому ринку України загалом та відсутністю ефективної системи державних гарантій збереження заощаджень населення зокрема.

Ефективність ощадно-інвестиційного процесу значною мірою визначається взаємообумовленістю державної політики доходів та інвестиційної політики. Вважаємо, що цілеспрямована державна політика у сфері доходів дозволить знизити диференціацію населення за рівнем доходів і забезпечить стійкий платоспроможний попит в економіці, який є необхідним для розвитку національного виробництва. А державна інвестиційна політика основними пріоритетами має визначити формування належної інфраструктури фінансового ринку та стимулювання вкладень у високотехнологічні та інноваційні галузі економіки. Традиційно держава фінансує перспективні, проте й найбільш ризикові інвестиційні проекти, тому зрозуміло, що уряд повинен активно залучати до фінансування венчурних проектів саме корпоративних інвесторів, а не приватних (скажімо, було б абсурдним залучати до фінансування ризикових проектів пенсійні накопичення). Водночас, держава не повинна самоусуватися від регулювання приватних інвестицій, а її роль у цьому процесі має полягати у правовому регулюванні та ліцензуванні окремих видів діяльності, а також створенні системи ефективного державного контролю за збереженістю приватних заощаджень (відсутність такого контролю призвела на початку 90-х років минулого століття до масового утворення фінансових пірамід та інших зловживань із коштами фізичних осіб).

Важливим питанням, пов’язаним із трансформацією заощаджень домогосподарств в інвестиції, є підвищення рівня інвестиційної грамотності та освіченості приватних інвесторів. За умов постійної зміни кон’юнктури ринку приватному інвестору, котрий не володіє потрібною інформацією (адже вона, як правило, недоступна для пересічного громадянина), дуже важко уникнути втрат. Відтак, проведення інформаційно-освітньої роботи серед населення стосовно роз’яснення переваг та ймовірних ризиків при використанні тих чи інших фінансових інструментів є особливо актуальним в сучасних умовах. З цією метою доцільним бачиться створення спеціалізованого інформаційного ресурсу для нефахових інвесторів в Інтернеті; відкриття короткострокових курсів для населення з активним залученням професійних учасників ринку до фінансування таких освітніх проектів при одночасному збереженні жорсткого державного контролю за об’єктивністю і незалежністю підготовлюваних програм, здійснюваних оцінок та рекомендацій; створення відповідної соціальної реклами; викладання основ особистих фінансів у шкільних освітніх програмах та у вищих навчальних закладах тощо.

З проблемою підвищення фінансової грамотності населення тісно пов’язане питання формування інституту фінансового (інвестиційного) консультанта. На Заході розібратися у власних фінансових справах людині допомагають спеціально підготовлені фінансові аналітики (консультанти), які надають кваліфіковані поради стосовно ефективного управління особистими фінансами громадян. В Україні, на жаль, спеціальні фінансові служби, які б консультували громадян з питань ефективного ведення їхніх фінансових справ, в сучасних умовах не набули належного розвитку. Запровадження інституту фінансового (інвестиційного) консультанта має супроводжуватися обов’язковою вимогою щодо ліцензування такої діяльності з метою надання цими особами якісних, кваліфікованих послуг своїм клієнтам.

В сучасних умовах вітчизняної економіки особливого значення набуває податкове стимулювання інвестицій населення. Сьогодні в Україні одні інвестиційні доходи (скажімо, доходи від операцій з акціями та облігаціями) оподатковуються за ставкою податку з доходів фізичних осіб (5%), інші (відсотки за депозитами та іменними ощадними сертифікатами, відсотки на вклади членів кредитних спілок) – ні. На наш погляд, така ситуація ставить інвестиційні інструменти вкладання тимчасово вільних коштів населення в нерівні умови, адже величина доходу на вкладені кошти має досить важливе значення для домогосподарств (тим паче що, скажімо, більшість вкладів населення у банківських та інших фінансових установах – досить невеликі суми, тобто це є переважно вкладення далеко не заможних громадян). Звільнення від оподаткування інвестиційних доходів у сучасних економічних умовах для дрібних власників дозволить підвищити дохідність інвестицій для таких осіб і зробить їх привабливою альтернативою, на котру, як правило, зважають громадяни. В умовах економічної стабільності, а тим паче економічного зростання, коли фінансовий ринок зокрема та національна економіка загалом задовольнять свої потреби в інвестиційних ресурсах, цілком логічним і справедливим буде запровадження оподаткування таких доходів (адже, безперечно, усі доходи, незалежно від джерел походження, повинні оподатковуватися, однак, безумовно, не в умовах економічної кризи).

До іншої особливості вітчизняного інвестиційного процесу відносимо те, що в Україні до теперішнього часу не завершено процес формування середнього класу, який є основним інвестором в економічно розвинених країнах світу. При формуванні особистих інвестиційних портфелів представники українського середнього класу традиційно виявляють мотив обережності, витрачаючи значні кошти на покращення житлових умов, придбання заміського будинку, відпочинок, лікування тощо. Отримання ж доходу на інвестиції, як важливого джерела коштів для існування і збільшення свого сукупного багатства, на жаль, не стало пріоритетною метою заощаджень представників вітчизняного середнього класу.

Ще однією важливою проблемою, пов’язаною із ощадно-інвестиційними процесами, є відсутність в Україні належних умов для диверсифікації інвестицій. Вітчизняні потенційні інвестори високо оцінюють ризики вкладень у фінансові активи. Саме тому упродовж тривалого періоду часу відносно безпечними формами заощаджень в Україні були купівля іноземної валюти і відкриття рахунків у банківських установах. До того ж, як засвідчує вітчизняна практика, обережність, властива інвестуванню на рівні домогосподарства, характеризується помітною інерцією.

Необхідно відмітити, що на процес трансформації заощаджень домогосподарств в інвестиції великий вплив здійснює інфляція. Знецінення грошей обумовлює нестійкість формування заощаджень, посилює диференціацію та майнову нерівність домогосподарств, оскільки призводить передусім до знецінення заробітних плат, пенсій і допомог. Проте від знецінення потерпають індивідуальні доходи не лише працівників бюджетної сфери, але й представників середнього класу (причому останні мають навіть менше можливостей для індексації своїх доходів). Це пов’язано з тим, що представники середнього класу, як правило, є власниками капіталів, розміщених в основному у кредитній сфері. В умовах інфляції, коли ці капітали починають знецінюватися, основну вигоду від росту цін отримують боржники, а кредитори терплять відчутні збитки.

Проте найважливішою проблемою, пов’язаною із трансформацією заощаджень домогосподарств в інвестиції, вважаємо відновлення довіри населення як до держави та національної грошової одиниці загалом, так і до інституцій фінансового ринку зокрема. Необхідно зазначити, що у сучасному суспільстві категорія довіри уже давно перестала належати лише до сфери психології чи філософії. Довіра, поза усілякими сумнівами, – це категорія економічна, і падіння рівня довіри, як слушно зауважують науковці, «завжди кореспондується в економіці з втратою економічних вигід».

Українські домогосподарства, з огляду на досвід радянських часів та кризових явищ у незалежній Україні, обирають зберігання грошових коштів вдома у готівковій формі, тим самим вилучаючи їх на певний час. В сучасних умовах української економіки вкрай необхідними є розроблення і впровадження дієвих та ефективних механізмів залучення заощаджень вітчизняних домогосподарств до економічних процесів. Серед найбільш пріоритетних напрямів вітчизняні науковці виокремлюють:

• інституціональний (становлення і стрімкий розвиток, окрім розгалуженої мережі банківських установ, різноманітних небанківських фінансово-кредитних інституцій: кредитних спілок, недержавних пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування тощо);

• інструментальний (розширення переліку фінансових послуг і продуктів, що надаються приватному інвестору, а також продукування нових інвестиційних інструментів, створення належних умов для диверсифікації вкладень домогосподарств);

• гарантійний (удосконалення чинного законодавства щодо гарантування вкладів фізичних осіб з урахуванням зарубіжного досвіду, а також захист і підтримка конкурентних позицій вітчизняних фінансових установ стосовно аналогічних установ-нерезидентів на українському ринку, оскільки входження у національ­ну фінансову систему іноземних власників та іноземного капіталу ускладнює процес прогнозування та контролю за ефективністю їх функціонування);

• освітньо-інформаційний (створення належних умов для здобуття громадянами необхідних знань щодо основних тенденцій та особливостей функціонування фінансового ринку, а також доступних пересічному інвестору джерел отримання необхідної фінансової інформації).

Перераховані вище заходи законодавчого, організаційного та освітнього характеру сприятимуть активізації фінансової поведінки вітчизняних домогосподарств і залученню їх до діяльності на фінансовому ринку України. У свою чергу, збільшення кількості роздрібних учасників фінансового ринку та масштабів акумульованих на ньому активів сприятиме поступовому виходу національної економіки із кризового стану.

Після аналізу макроекономічних тенденцій, пов’язаних із фінансовою поведінкою населення, зупинимося на характеристиці ощадно-інвестиційної поведінки домашніх господарств з позиції мікрорівня.

Спершу відмітимо, що процес заощадження на рівні домогосподарств загалом проходить три основні етапи:

– неінтенсивні заощадження на початку трудової діяльності членів домашнього господарства. Це обумовлено тим, що молоді люди у цьому віці мають значно вищі потреби (скажімо, в одязі, їжі, облаштуванні житла, утриманні дітей, подорожах), ніж в інші періоди життя. Тому споживчі витрати у цей період життєвого циклу, як правило, домінують над заощадженнями;

– інтенсивні заощадження у передпенсійний період, обумовлені ефективною реалізацією раніше накопиченого людського капіталу членами домогосподарства, що сприяє отриманню ними максимальних доходів. До того ж, саме у цей період життєвого циклу починають приносити прибутки раніше здійснені інвестиції, реалізуються можливості отримання спадщини від родичів старшого покоління та одночасно знижується або стабілізується споживання індивідом товарів і послуг;

– забезпечення поточного споживання за рахунок поступового зниження накопиченого обсягу активів після виходу на пенсію, що пов’язано із втратою поточного доходу від самостійної трудової діяльності. Лише мізерна частка осіб, котрі є власниками значних фінансових активів, може дозволити собі після виходу на пенсію жити на доходи від цих активів і не зменшувати загальний обсяг накопиченого майна. Відтак, фінансові активи та інше майно через механізм успадкування може переходити від одного покоління до іншого.

Сформовані в економічній науці два основних підходи до формування особистих заощаджень (перший – заснований на гіпотезі життєвого циклу, другий – на концепції трансфертів між поколіннями однієї родини) у жодному випадку не протирічать, а лише доповнюють один одного та відображають специфіку країн з різним рівнем економічного розвитку.

Лекція 6. ЗАОЩАДЖЕННЯ ДОМОГОСПОДАРСТВ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ

Продовження питання 3) Управління ощадно-інвестиційними процесами на макрорівні

Валовий внутрішній продукт (ВВП) рівний:

1) або вартості виготовлених товарів і послуг,

2) або сумі витрат на споживання товарів і послуг в економіці країни за певний проміжок часу (в більшості квартал, один рік).

Розмір ВВП ( ) визначається чотирма основними складовими:

• споживанням ( )

• інвестиціями ( )

• державними закупівлями ( )

• чистим експортом ( )

Математично це можна виразити наступним чином:

Дане рівняння означає, що кожна гривня яка вимірює ВВП у лівій частині знаходить своє відображення в одній із чотирьох складових у його правій частині.

Ми спрощуємо аналіз зробивши припущення, що економіка є закритою, тобто такою, що не взаємодіє з іншими економіками. Зокрема, вона не втягнута у торгівлю товарами і послугами з іншими країнами і не здійснює міжнародних операцій із залучення позик чи кредитування. Зрозуміло, що реальна економіка є відкритою, тобто вона обов’язково взаємодіє із економіками інших країн. Тим не менш, припущення про закритість є корисним, оскільки дозволяє зробити кілька важливих висновків, які можуть бути застосовані до економіки будь-якого типу. Більше того, припущення правомірне і по відношенню до світової економіки в цілому. Так як закрита економіка не бере участі в міжнародній торгівлі, показники її експорту та імпорту рівні нулю.

В таких умовах наше вихідне рівняння набуде наступного вигляду:

Таким чином, в закритій економіці ВВП рівний сумі споживання, інвестицій та державних закупівель.

Щоб продемонструвати роль фінансових ринків в економічній системі країни, віднімемо та із правої та лівої частини рівняння. Ми отримаємо наступний вираз:

Ліва частина рівності ) являє собою дохід економіки за вирахуванням об’ємів споживання та державних закупівель. Дана величина називається національними заощадженнями, або просто заощадженнями, і позначається як . Замінивши ) на , отримаємо:

з чого випливає, що заощадження в економіці завжди рівні інвестиціям.

Для кращого розуміння змісту національних заощаджень проведемо нескладні математичні підстановки. Нехай позначає різницю сум, які держава забирає із домогосподарств у формі податків і які надає у формі трансфертів (пенсії або інші соціальні допомоги). У такому випадку національні заощадження математично можна виразити як:

або

або

Хоча ці вирази рівні один одному (оскільки присутнє з протилежними знаками), вони передбачають різні підходи до визначення національних заощаджень. Зокрема, остання рівність розділяє національні заощадження на дві складові: приватні та суспільні (публічні) заощадження .

Розглянемо кожну складову національних заощаджень.

Приватні заощадження являють собою дохід домогосподарств за вирахуванням податків та видатків на поточне споживання.

Суспільні (публічні) заощадження рівні різниці доходів держави, отриманих у формі податків і її видатків. Якщо перевищує має місце бюджетний надлишок, тобто доходи уряду перевищують його видатки. Перевищення над відображає рівень публічних заощаджень. Якщо держави витрачає більше коштів ніж збирає податків (як це відбувається у більшості держав світу у кінці ХХ початку ХХІ століття), правомірно говорити про дефіцит бюджету. У такому випадку, величина суспільних заощаджень має математичний знак «мінус».

Як отримані рівняння пов’язані із ситуаціями на фінансових ринках? Рівняння відображає важливий факт: