1. Трансмісія двоколісних моторних засобів

Мопед – дво- або триколісний транспортний засіб з двигуном внутрішнього згоряння робочим об’ємом циліндра до 50 см³ і максимальною швидкістю, як правило, до 50 км/год.

Моторолер - двоколісний транспортний засіб, що складається з обтічного закритого корпусу, в задній частині якого встановлено двигун з робочим об’ємом циліндра до 50 см³. Ці засоби замість ступінчастої коробки передач мають клиноремінний варіатор, а їхня експлуатація не вимагає водійського посвідчення й реєстрації в органах ДАІ.

Ходова частина моторолера складається з двигуна, трансмісії й коліс. Трансмісія складається з редуктора, в картері 1 якого розташований блок шестерень, й варіатора (рис. 3.1). Трансмісія призначена для передавання крутного моменту від двигуна до колеса 5, величина якого визначається її передаточним числом, яке дорівнює відношенню кутової швидкості колінчастого вала двигуна до кутової швидкості ведучого колеса.

2. Трансмісія автомобіля

Трансмісія слугує для передавання крутного моменту від двигуна до ведучих коліс, величина якого змінюється в певному співвідношенні між ними.

Крутний момент визначається передаточним числом трансмісії, що дорівнює відношенню кутової швидкості колінчастого вала двигуна до кутової швидкості ведучих коліс. Передаточне число обирають залежно від призначення автомобіля, параметрів його двигуна й динамічних характеристик.

За способом передавання крутного моменту трансмісії поділяються на механічні, гідравлічні, електричні й комбіновані.

Схема трансмісії автомобіля визначається компонуванням основних вузлів – розміщенням двигуна, кількістю й розташуванням ведучих коліс або мостів, видом трансмісії.

Характеризують автомобілі також за так званою колісною формулою, яка вказує загальну кількість коліс (для легкових зазвичай 4) і кількість ведучих (приводних) коліс. Колісна формула 4х2, тобто два із чотирьох коліс є ведучими, характерна для автомобілів загального призначення, а 4х4 або 4WD – для кросоверів або позашляховиків.

Гідромеханічна трансмісія складається з двигуна з’єднаного із гідромеханічною коробкою передач, крутний момент від якої передається ведучим колесам через карданний вал і механізми заднього моста.

Електромеханічна трансмісія застосовується в автомобілях, дизельний двигун яких слугує для обертання генератора електричного струму, який живить електродвигуни коліс. Ці електродвигуни монтують в ободі коліс разом зі знижувальним редуктором (електромотор-колесо). Таку трансмісію мають звичайно автомобілі з великою та особливо великою вантажопідйомністю (наприклад кар’єрні самоскиди).

3. Зчеплення й приводи керування

Зчеплення слугує для короткочасного роз’єднання колінчастого вала двигуна з коробкою передач та їхнього плавного з'єднання під час перемикання передач.

Однодискове зчеплення фрикційного типу автомобілів складається з привода вимикання й механізму; перший з них розташовано на рамі чи кузові автомобіля, а другий – на маховику.

Привод вимикання зчеплення складається педалі, головного циліндра, робочого циліндра, вилки вимикання зчеплення, натискного підшипника, трубопроводів.

При натисканні на педаль зчеплення, зусилля через шток і поршень головного циліндра через рідину передається на поршень робочого циліндра, шток якого тисне на вилку вимикання зчеплення й натискний підшипник, що приводить у дію механізм зчеплення.

У механічному приводі вилка вимикання зчеплення жорстко з’єднана педаллю тягою (наприклад металевим тросом). Він більш простий за конструкцією і зручний в експлуатації.

Деталі механізму зчеплення розташовано у картері, закритого кожухом; до них належать ведений диск з фрикційними накладками, маховик колінчастого вала двигуна, натискний диск із пружинами, та ін.

Коробка передач складається з картера, первинного, вторинного й проміжного валів із шестірнями, додаткового вала й шестірні заднього ходу, синхронізаторів, механізму перемикання передач із замковим і блокувальним пристроями, важеля перемикання.

Вали механічної коробки передач обертаються в підшипниках, установлених у картері, на яких розташовані набори шестірень із різним числом зуб’їв.

Кожна передача характеризується передаточним числом, тобто відношенням кількості зуб’їв веденої шестерні до кількості зуб’їв ведучої.

Синхронізатори вирівнюють частоту обертання шестерень, що вмикаються, і блокують одну із них із веденим валом.

Механічним коробкам передач властиві недоліки, пов’язані з необхідністю частого перемикання передач особливо в умовах міського руху та у разі частих зупинок.

Цих недоліків позбавлені автоматичні коробки передач (АКП), в яких перемикання передач здійснюється без втручання водія залежно від швидкості автомобіля за умови ручного вибору напрямку його руху.

Гідротрансформатор виконує функцію механізму зчеплення в механічній коробці передач; планетарна передача (ряд) – блоку шестерень служить для зміни передаточного числа, гальмова стрічка із переднім та задніми фрикціонами – механізму переключення передач, а пристрій керування – контролює переключення передач у коробці передач із вбудованою електронною системою керування.

Гідротрансформатор складається з корпусу, всередині якого розташовані насосне колесо (насос), блокувальний пристрій, турбінне колесо (турбіна), статор (реакторне колесо), муфта вільного ходу або обгінна.

Карданна передача призначена для передавання крутного моменту від коробки передач до передніх керованих і ведучих коліс, а також до ведучого (ведучих) моста автомобілів із заднім приводом. Залежно від типу приводу автомобіля до її складу можуть входити різні за призначенням вузли і деталі, проте загальними є карданний вал (вали), шарніри, проміжні опори (для автомобілів із заднім приводом).

Автомобілі з передачею крутного моменту на передні ведучі колеса мають дві карданні передачі, кожна з яких має вал і два кулькових шарніра. Вали карданної передачі з’єднують трансмісію з ведучими передніми колесами. Залежно від призначення автомобіля колеса встановлюють на осі або напівосі. Функцію осей зазвичай виконують мости, які залежно від схеми трансмісії можуть бути ведучими, веденими, керованими, підтримувальними.

ХОДОВА ЧАСТИНА

1. Підвіска

Підвіска автомобіля забезпечує пружний зв'язок кузова або рами з мостами й колесами, пом’якшує удари і поштовхи, що сприймаються ними під час руху по нерівностям дороги. Робота підвіски полягає у перетворенні енергії удару в переміщення пружного елемента, завдяки чому зменшуються ударні навантаження на кузов і підвищується плавність ходу.

За характером взаємодії коліс і кузова під час руху автомобіля підвіски поділяють на залежні, напівзалежні й незалежні.

Залежна підвіска забезпечує жорсткий зв'язок між двома колесами внаслідок чого переміщення одного із них у поперечній площині передається іншому й спричинює нахил кузова автомобіля (рис. 4.1, а). Залежна підвіска використовується в легкових автомобілях переважно для задньої осі. У незалежній підвісці жорсткий зв'язок між колесами відсутній; кожне колесо підвішується до кузова окремо, завдяки чому коливання кожного із них не передається іншому, при цьому нахил кузова зменшується, а стійкість автомобіля підвищується (рис. 4.1, б). Конструкція незалежної підвіски може бути різною, наприклад на двох поперечних важелях, із косими важелями, з віссю, що хитається, з поздовжніми важелями, з важелем й пружиною (Mc’Ferson – Мак-Ферсон), з двома поперечними ресорами тощо.

2. Амортизатори

Гасильні елементи підвіски мають назву амортизаторів й призначаються для гасіння коливань кузова й коліс у разі наїзду автомобіля на перешкоди. Амортизатор перетворює кінетичну енергію їхніх вертикальних переміщень у теплову і розсіює у середовищі.

Гасіння коливань здійснюється за рахунок гідравлічного опору, що виникає під час переливання амортизаційної рідини через отвори постійного або змінного перетину. Цю рідину виготовляють на масляній основі, до складу якої входить комплекс присадок. Основною характеристикою амортизатора є залежність сил його опору швидкості переміщення поршня – опір стисканню менший, ніж розтягуванню (віддачі), що зумовлено обмеженням навантаження на кузов автомобіля під час наїзду його колеса на перешкоду, тобто він має двосторонню дію.