42. Кредитування торговельного підприємства.

Кредитна операція - це договір про видачу кредиту, супроводжуваний записами по банківських рахунках, з відповідним відбиттям у балансах кредитора й позичальника.

Визначаються такі види кредитних операцій:

Фінансовий кредит - господарська операція, що передбачає видачу засобів у борг на певний строк і під певні відсотки з поверненням основної суми заборгованості й нарахованих відсотків.

Кредитування властиво підприємницької діяльності здійснюється методом видачі банками фінансових кредитів.

Для кредитування підприємницької діяльності банки можуть використати наступні форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорциумный.

Кредити, видавані банками, підрозділяються на:

короткострокові - до 1 року;

середньострокові - до 3 років;

довгострокові - понад 3 років.

Для одержання кредиту позичальник звертається в банк. Форма звертання може бути у вигляді листа, клопотання, заяви, заявки. У документах визначається:

необхідна сума кредиту;

напрямок засобів;

строки погашення;

забезпечення (застава);

розмір відсотка;

гарантії у випадку неповернення у встановлений строк;

відповідальність за невиконання умов договору.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього терміну дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, робить перевірки стану зберігання закладеного майна, що повинне бути передбачене кредитним договором. У випадку виявлення фактів використання кредиту не по цільовому призначенню банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх засобів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

При припиненні (реорганізації, ліквідації) юридичного особи-заставника заставоутримувач здобуває право стягнення на закладене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язань, забезпечених заставою. Тому при таких обставинах плин строку позовної давності починається від дня, коли 43. Розрахунок потреби підприємства в кредитах банку.

Планування потреби в кредиті для формування обігових коштів підприємства здійснюється поетапно.

На першому етапі розраховується потреба підприємства в обігових коштах в цілому та за окремими їх видами: під товарні запаси, інші товарно-матеріальні коштовності, грошові кошти, дебіторську заборгованість.

На другому етапі визначається необхідний розмір залучення кредитів банку для покриття потреби підприємства в обігових коштах на

плановий період.

Потреба підприємства в кредитах під інвестиції визначається на основі інвестиційної програми (плану капітальних вкладень), за окремими етапами її реалізації, а також з урахуванням власних джерел фінансування потреби в коштах на капітальні вкладення.

Власні кошти для фінансування капітальних вкладень включають амортизаційний фонд, ремонтний фонд, виручку від реалізації майна, яке вибуває, а також частину прибутку, яка спрямовується на реконструкцію, технічне переоснащення, нове будівництво.

Для отримання інвестиційного (довгострокового) кредиту банку необхідно надати бізнес-план інвестиційного проекту, який включає технічний проект і завдання з обґрунтуванням потреби в капітальних вкладеннях, кошторис витрат та джерел їх фінансування, розрахунок економічної ефективності та строку окупності інвестицій.

Після проведення розрахунків з обґрунтування потреби підприємства в банківських позиках визначають необхідний період їх залучення.

Період залучення кредитів являє собою час з моменту надання банківського кредиту до моменту його повного погашення та виплати відсотків за користування.

Період залучення кредитів умовно можна розділити на три складові частини:

 період відстрочки сплати відсотків за кредит (пільговий період);

 період виконання кредитних зобов'язань зі сплати відсотків за кредит;

 період погашення кредиту.

Період відстрочки зі сплати відсотків за кредит – це період часу між отриманням кредитних ресурсів ;га початком виконання фінансових зобов’язань з оплати відсотків за їх використання.

44.Розрахунок потреби підприємства у власних оборотних коштах.

У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обгрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств.

За відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації підприємство в змозі отримувати прибуток з мінімальними витратами.

Економічний метод

Визначення потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період, якщо раптово не змінюються асортимент продукції, технологія виробництва, умови постачання та збуту продукції. Обчислений методом прямого розрахунку норматив щорічно коригується підприємством з урахуванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборотних коштів. Для корекції використовується економічний метод розрахунку.

Обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на дві частини:

1) норматив оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (збільшується відповідно до темпів зростання виробничої програми у плановому періоді);

2) норматив оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво: запасні частини, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (зменшується на 50 % від зростання виробничої програми).

Отримана загальна сума нормативів зменшується на суму коштів, що вивільняються в результаті планового прискорення обертання оборотних коштів.