2. Здійснення розподілу влади у зарубіжних країнах Європи

2.1 Розподіл влади в парламентарних монархіях і республіках

Народ у сучасних демократичних теоріях держави і права є єдиним носієм і джерелом влади. Владу народ здійснює як безпосередньо, використовуючи підсумки референдумів та народних законодавчих ініціатив, так і через своїх представників – народних депутатів України. Орган народного представництва, якому довіряється рішення найважливіших державних справ і встановлення законів держави, є парламент.

Серед трьох гілок власті (законодавчої, виконавчої та судової) парламент виступає як носій законодавчої влади і найвищий представницький орган. Йому по праву належить перше місце серед тріади властей. В Європі домінують держави з парламентською формою правління. При цьому важливо мати на увазі, що до числа країн з парламентською формою правління належать як монархічні, так і республіканські держави. Проведений аналіз показу, що у Західній Європі їх взаємовідношення приблизно рівне: з 12 держав, що входили в 1994 році до Європейського союзу, 6 - республік і 6 - монархій.)

У всіх парламентарних республіках і монархіях головними інститутами, які створюють конституційний механізм влади, є: глава держави, парламент, уряд, найвищі судові органи. Вони представляють певну гілку влади і володіють достатньою предметною компетенцією. Слід підкреслити той факт, що орган законодавчої влади здійснює повноваження, пов'язані з розробкою і ухваленням законів. Саме уряд здійснює керівництво державними справами і забезпечує виконання законів. Суд як правило здійснює правозастосовну діяльність. На нього покладений захист прав і інтересів кожної людини від будь-яких злочинних посягань. Його головне призначення - бути вартовим особистої свободи.

У реальному житті схема розподілу влади, механізм реалізації цього принципу виглядає набагато складніше. Пов'язано це з тим, що в даній групі країн, у відмінності від президентських республік, розподіл влади проводиться не так жорстко. Взаємодія функцій і компетенцій законодавчої і виконавчої влади іноді таке вагоме, що дозволяє деколи засумніватися в реальності здійснення цього принципу. Все це дає право вважати, що насправді розподіл влади в парламентських країнах відсутній. Відстежимо, яким чином це відбувається на практиці.

У всіх країнах з парламентською формою правління є, як правило, одноосібний глава держави - монарх або президент. Глава держави формально наділений чималими повноваженнями, але на ділі не має майже ніякої влади. Його повноваження реалізовують інші державні органи, і у першу чергу уряд країни. Проте глава держави має великий авторитет. Процедура заміщення глави держави відрізняється в монархіях і республіках. Монарх займає свою посаду довічно.

У парламентарних республіках главою держави є президент. Він вищий посадовець держави і верховний представник країни. Його обирають на певний термін, але історія знає випадки довічного обрання президента. На відміну від президентських республік і країн із змішаною формою правління в парламентарних країнах президент обирається, як правило, не самим народом безпосередньо (хоча є і виключення, наприклад, Австрія, Ірландія, Португалія), а парламентаріями.

Конституційні акти містять без сумніву дуже широкий перелік повноважень, які належать главі держави. Так, згідно з Конституцією Іспанії, король є і законодавцем, і керівником виконавчої влади, і головою адміністрації президента і озброєних сил. Але насправді король Іспанії жодне з цих повноважень не здійснює самостійно. В Іспанії монарх - політично не відповідальна особа. Його акти не мають ніякої законної сили, якщо не вони не підписані главою уряду або, залежно від конкретного вирішуваного питання, іншого високопосадовця. (Це так званий інститут контрассигнатури.)

Глава держави в парламентарних монархіях і республіках, дійсно користується не владою, а впливом. Проте, цей вплив деколи такий значний, що може впливати на процес формування провідних державних інститутів. А це в свою чергу, позначається на механізмі реалізації принципу розподілу влади.

Найголовнішим носієм законодавчої влади в даних країнах є парламент. Його положення в системі державних органів визначається тим, що він є найвищим представницьким органом. Більшість парламентів має двопалатну структуру. Порядок формування палат в різних країнах різний. Нижня палата - це представництво депутатів, обраних шляхом вільного, таємного, загального, рівного виборчого права. Верхня палата же формується за протилежними принципами. Так у федераціях це представники суб'єктів федерації, а в Англії, наприклад, верхню палату представляють пери і духовна верхівка, що є «рудиментом» станово-представницької монархії.

Партії у країнах з парламентарними формами правління мають виключно важливу роль у всій діяльності парламенту. У деяких країнах саме лідер партії, яка перемогла на виборах, стає прем'єр-міністром країни. При всіх особливостях політичної і організаційної структури парламенту і його палат досить виразно простежується наступна тенденція. Представники народу не повинні допустити, щоб партія, яка так би мовити панує у парламенті, повністю підпорядкувала собі керівні і допоміжні органи і саму процедуру роботи. У цьому випадку діє система певних противаг. Думки і голос меншини обов'язково повинні бути почуті. У цьому одна з характерних особливостей парламентської демократії.

Особливу важливу частину повноважень парламенту складає його участь у формуванні інших державних органів і контроль за діяльністю виконавчої влади. У країнах з парламентськими формами правління представницький орган завжди відіграє вирішальну роль під час формування уряду. Також уряд підзвітний перед парламентом. Основною формою парламентського контролю за діяльністю виконавчої влади виступають усні і письмові питання депутатів, контрольні і слідчі комісії, інститут парламентської відповідальності уряду.

Парламент також має ряд повноважень у сфері зовнішньої політики і оборони, до компетенції якого відносяться питання війни і миру. На основі закону здійснюється ратифікація міжнародних договорів і угод.

Носієм виконавчої влади у всіх країнах з парламентською формою правління є уряд. Незалежно від будь якої назви чи то рада міністрів, кабінет, федеральна рада, державна рада, тощо - він воно завжди залишається колегіальним органом, який здійснює функції управління державними справами. Уряд забезпечує виконання законів і здійснює керівництво державними справами. У теперішній час уряд, як правило, володіє законодавчою ініціативою. За ним або навіть за главою закріплюються також найважливіші повноваження, як проведення національної політики. У зв'язку з цим багато дослідників пропонують використовувати термін не "виконавча", а "урядова" влада.

Сучасний уряд - найважливіша складова частина механізму здійснення влади. Уряд зосереджує в своїх руках провідних політичних діячів, що очолюють правлячу партію або коаліцію. Уряд і особливо його глава виконують вирішальну роль в розробці, формулюванні і реалізації внутрішньої і зовнішньої політики держави. На прикладі Конституції Іспанії "Уряд здійснює керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою, цивільною і військовою адміністрацією і оборони країни. Воно здійснює виконавчу владу відповідно до Конституції і законів".

Маючи величезними повноваженнями, уряд завжди залишається під контролем парламенту і завжди у всіх країнах з парламентською формою правління несе відповідальність перед парламентом. Так склалося, що парламент може відправити уряд до відставки.

Тільки добре налаштована система стримувань і противаг, без якої не можливо функціонування механізму розподілу влади, має забезпечувати ефективну і легітимну владу. Забезпечення такого балансу інститутів і інтересів - одна з найважливіших задач, що стоять перед тими, кому довірив народ здійснення механізму влади.