Означення
Означенням називається другорядний член речення, який вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скільки? (у всіх їхніх відмінкових формах): Допоможу(чиїй?) маминій (якій?) старій тітці (Ю. Логвин).
Означення бувають: узгоджені, неузгоджені, прикладки.
Узгодженим називається означення, виражене словом, що має такий самий рід (в однині), число та відмінок, що й означуване слово:
Нам жорна ті (Зн. в.) із кам'яного віку (Р. в.) на танках варвари з Європи привезли (Симоненко).
Узгоджені означення виражаються прикметниками, займенниками прикметникової форми (як у наведеному прикладі), а також порядковими числівниками, дієприкметниками: Вже третій день тривали лови (Франко). Біліють смолоскипи грайливо пофарбованих ялин (Симоненко).
У ролі поширених узгоджених означень виступають дієприкметникові звороти:
Коник (який?), запряжений у лінійку, тюпав собі потиху (Г.Тютюнник).
Неузгоджені означення виражаються формами різних частин мови, які вказують на ознаку або належність предмета:
іменниками в непрямих відмінках із прикметником або без нього: Година (яка?) для праці настала (Леся Українка). Поволеньки голос (чий?) оповідача тихішає (Остап Вишня).
займенниками його, її, їх (родовий відмінок від особових він, вона, вони у значенні присвійного): Сили (чиї?) його були вичерпані (Франко).
прислівниками: Зійшов над хатою місяць (який?) уповні (Марко Вовчок).
неозначеною формою дієслова: Спочатку у мене була думка (яка?)відмовитись(Довженко).
словосполученням: Карета (яка?) швидкої допомоги забрала її в лікарню (Копиленко): Ми звернули увагу на хлопчика (якого?) років десяти.
Як і узгоджені, неузгоджені означення можуть бути поширеними залежними від них другорядними членами: Чимчикує жартун Хома Хаєцький (який?) з пишними лукавими вусами (Гончар).
Прикладкою називається означення, виражене іменником: Всіх владарка-ніч покорила (Леся Українка).
Прикладки вказують на:
емоційне сприймання предмета: Гульвіса-вітер пригинав вигорілий полин. Зима морозцем дмухнула (Глібов).
професію: Лекцію читав відомий учений-орнітолог;
національність: Перекладач-грузин чудово володіє українською та ін.
Одиничні прикладки-загальні назви узгоджуються з пояснюваним словом у відмінку.
У сполученні двох іменників — загальної і власної назви — прикладкою може бути кожен із них. Порівняйте: На нараді виступив інженер Іванчук (котрий саме інженер?) і Про батька розповів молодший Іванчук, інженер (який працює інженером).
Прикладки-власні назви узгоджуються з пояснюваним словом не завжди. Наприклад: Я хочу на озеро (яке?) Світязь (Л. Костенко). Але: На заводі "Оріон" виготовляють різні електроприлади.
Правила написання прикладок:
якщо прикладка і пояснюване слово є загальними назвами, між ними ставиться дефіс(лікар-терапевт, студент-першокурсник);
дефіс ставиться, якщо загальна назва стоїть після власної (Дніпро-ріка, Сапун-гора);
прикладки-власні назви книжок, журналів, газет, підприємств, кораблів тощо пишуться з великої літери і беруться в лапки: Флагманом Військово-морського флоту України є корабель "Сагайдачний" .
Прикладки, як і звичайні означення, можуть бути поширеними: Перемогла команда "Динамо-2" — молода зміна прославлених майстрів. Пісню виконав Михайло Боєчко — п'ятикурсник педагогічного університету.
Узгоджені та неузгоджені означення і прикладки можуть бути синтаксичними синонімами.Порівняйте: Золота обручка — обручка із золота; велосипедне колесо — колесо від велосипеда; майстер-шахіст — майстер із шахів; буковинські артисти — артисти з Буковини — артисти-буковинці.
нагору
13.
ВІДОКРЕМЛЕНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ Традиційним залишається погляд, у зв’язку з яким відокремлен¬ня в структурі простого речення ототожнюється зі смисловим та ін¬тонаційним виділенням переважно другорядних членів, які таким чином набувають особливого, актуалізованого значення порівняно з іншими другорядними членами. Розрізняють два типи відокремлення: 1) напівпредикативні ві¬докремлені члени речення; 2) відокремлено-уточнювальні члени ре¬чення. § 27. Напівпредикативні відокремлені члени речення О. Пєшковський, який уперше ввів термін відокремлення, остан¬нє розглядав у плані ритмомелодики, на основі чого виділяв відо¬кремлені (одиничні та з залежними словами) іменники, прикметни¬ки, дієприкметники, дієприслівники, прислівники тощо. Представники формально-логічного напряму в мовознавстві при¬роду речень з відокремленими членами пов’язували зі змінами, яких зазнавала реченнєва структура на основі скорочення цілого речення (шляхом заміни його підрядної частини окремим членом). Порів¬ няймо на матеріалі російської мови у М. Греча: солнце, освещающее землю, замість: солнце, которое освещает землю; мой брат обрадо вался, увидев своего друга, замість: мой брат обрадовался, когда уви дел своего друга1', у Ф. Буслаева: усердно работая, не замечаешь те чения времени, замість: когда усердно работаешь, тогда не замеча ешь течения времени2, що засвідчувало і відповідний підхід до розу¬міння ускладненого речення як вторинного, пізнішого утворення порівняно зі складним (складнопідрядним). На категоричність по-дібних тверджень О. Потебня вказав у зв’язку з характеристикою прикладки як відносно самостійного атрибута, “більш предикатив¬ного порівняно з власне означенням”: “...підрядне з котрий і под. більш розвинене, розчленоване, означене, ніж прикладка. Приклад¬ка не походить від залежного речення і не є таким реченням, а має функцію, середню між власне означенням і означальним реченням із дієслівним присудком”3. Учений висловив думку про наявність у таких другорядних членів часткової (неповної) предикативності, яку пізніше О. Шахматов стосовно до дієприслівника визначив че¬рез поняття “другорядного присудка”4. Отже, основна особливість відокремлених другорядних членів речення полягає в додатковій предикативності (напівпредикатив- ності), що ставить їх на ранг вище за невідокремлені члени. Відокремлені обставини Відокремлені обставини виражаються дієприслівником (дієпри¬слівниковим зворотом), іменними та інфінітивними конструкціями. Додаткова, другорядна дія, виражена дієприслівником, дієприс¬лівниковим зворотом, певним чином співвідноситься, корелює з дією дієслова-присудка, при цьому реалізуючись у формі одночасо- вості чи різночасовості. Порівняймо у Л. Первомайського: Лажечни¬ков і Жук півголосно розмовляли, обережно просуваючись вперед у темряві; Повернувшись на місце служби, Костецький довідався, що його перевели з штабу корпусу на полк. Незалежно від того, перебіг дії в дієприслівниковій конструкції відбувається паралельно до власне предикативної чи передує дії, ви¬раженій дієсловом-присудком, відокремлений дієприслівниковий зворот набуває відносної самостійності, виступає напівпредикатив- ною одиницею в реченні. Про відносну самостійність його свідчить і той факт, що при заміні особовою формою в контексті реченнєвої структури він може вступати в сурядний зв’язок з дієслівним пре¬дикатом або “організовувати” підрядну конструкцію, наприклад: З серйозним виразом обличчя, подумки беручи на пробу кожного зосіб¬на, Магеллан обходить свою команду, нишком зважуючи і прикида¬ючи, хто у вирішальну хвилину горою стане за нього, а хто — про¬ти (І. Сойко, пер. з С. Цвейга) / 3 серйозним виразом обличчя Магел¬лан обходить свою команду, він подумки бере на пробу кожного зо¬сібна, нишком зважує і прикидає, хто у вирішальну хвилину горою стане за нього, а хто — проти; або: Колись І. Франко, пишучи про молодого В.К. Винниченка, щиро-радісно вигукнув: “І звідки ти та¬кий узявся?” (В. Стус) / Колись І. Франко, який писав про молодого В.К. Винниченка, щиро-радісно вигукнув: “І звідки ти такий узяв¬ся?” Дієприслівник чи дієприслівниковий зворот детермінує дію ядер¬ного дієслова, передаючи різні семантичні ознаки, виконуючи, та¬ким чином, різні, як правило, обставинні функції. Відокремлення дієприслівникового звороту (одиничного дієприслівника) може за1 ймати будь-яку позицію в реченні. Він може започатковувати речен¬ня: Збожеволівши від нектару, Бджоли падали в улики з лип (Б. Олійник); завершувати його: Походжали два якісь матроси, ве¬село насвистуючи мотив з опери (В. Кучер); виступати в інтерпо- зиції: Коли стемніла даль, Ракета в небо, тремтячи, метнулась (М. Бажан); чи обрамляти реченнєву структуру: Забагрюючи космо¬су блакить, Летить Земля, відкривши смертно рота (М. Вінгра- новський). Обставини, виражені іменними конструкціями (прийменниково- іменниковими тощо), відокремлюються в тих випадках, коли вони виконують певну актуалізаційну (змістово-видільну), індивідуалі- заційно-авторську роль у реченні. Відокремленню таких одиниць сприяє те, що вони становлять слабокеровані групи слів з обставин¬ним значенням: місця: Ліси стояли прозорі, чисті, під голубим не¬бом (О. Гончар); мети: Коли б воля — побіг би він тепер на у лицю до хлопців, у м’яча грати, свинку туряти! (Панас Мирний); причи¬ни: Внаслідок “бюджетного існування” — газета сохне і мертвіє, теряє [втрачає] всякий ґрунт (В. Еллан); умови: Жінка так і ска¬зала: вона з’явиться неодмінно о шостій — за умови дотримання попередніх домовленостей (М. Славинський); допустовості: Облич¬чя сучасної української поезії проступає з потужних традицій, ви¬різняється передусім талантами і працею провідних наших поетів, тих, які, попри реформації, вистояли, зберегли свою цільність (Ю. Му шкетик). Загалом же в багатьох випадках відокремлення прийменниково- іменникових зворотів є факультативним і, залежно від авторської позиції, позначається чи не позначається пунктуаційно на письмі. Відокремлюються обставини, виражені інфінітивними конструк¬ціями: Тільки ж мій дух не схитнувсь, не скорився лихій я негоді, Скупчив всі сили свої — перетерпіти біду (М. Зеров); Штені поле¬тів стрімголов у загальний зал —• сервірувати столик у затишно¬му закуткові біля буфета (Ю. Смолич). Відокремлені означення Відокремлені означення присубстантивного типу виражають на- півпредикативні атрибутивно-предикативні відношення в структурі простого речення. За структурно-граматичними характеристиками відокремлені означення поділяються на: а) узгоджені відокремлені означення, виражені одиничними при¬кметниками: Були між ними й силачі, високі, плечисті, здорові (І. Нечуй-Левицький); дієприкметниками: І ти, палаюча, Хреща¬тиком летиш — І падаєш серед моєї хати (М. Вінграновський); прикметниковими (дієприкметниковими) зворотами: Непомічено з’являється Горлиця, дуже вродлива дівчина, чимсь схожа на На¬талку, одягнена по-міському (О. Коломієць); окремими розрядами займенникових слів: Тепер він мав горде переконання, своє, ні в кого не позичене (Ю. Завгородній) тощо; б) неузгоджені відокремлені означення, виражені субстантивни¬ми зворотами, окремими субстантивами: Василь Діденко був Пое том — од Бога (Г. Лютий); Косми чорного волосся, подекуди з біли¬ми нитками сивини, просто спадали на плечі (М. Коцюбинський); інфінітивними зворотами, окремими інфінітивами: Йому були чужі всі оті настрої — взяти од життя, зуміти прожити (Ю. Мушке- тик); Не зміг позбутися єдиного бажання — перемогти (А. Качан). Завжди (як у постпозиції, так і в препозиції) відокремлюються означення, що стосуються займенникового слова (переважно особо¬вого займенника). Це пояснюється насамперед узагальненим харак¬тером та обмеженістю синтаксичної сполучуваності займенника: Знесилений, німий, бездушний майже, Я впав тобі до ніг (Є. Плуж- ник); Високий, здоровий, він махав руками, як вітряк крилами (М. Коцюбинський); — Ніяк я, старий, не втямлю, а хто ж його, того місяця, так близько бачив? (В. Дрозд); А той, меткий, проноз¬ливий, мов шило, Уже, дивися, розкладає крам На патріаршій страдницькій могилі (Б. Олійник). У позиції після іменника (або іншої субстантивованої частини мови) відокремлюються узгоджені прикметникові та дієприкметни- ісові означення: а) що безпосередньо стоять за означуваним словом (останнє нерідко має препозиційні означення): Надворі зненацька сипнув дощ — рівний, теплий, рясний (Я. Баш); Вже перший сніг, ніжний і незайманий, встеляє степ (Н. Рибак); б) що дистантно стосуються пояснюваного слова: Він дивиться на своїх солдатів за- туманними очима, блідий, укритий сірою щетиною (І. Микитен- ісо); В вікні мінарета мигнула тінь, і зараз розлігся спів муедзина сумний, скрипучий та жалібний (М. Коцюбинський). Відокремлюються в постпозиції неузгоджені означення, вираже¬ні прийменниково-іменниковими, числівниково-іменниковими кон¬струкціями, відмінюваними формами іменника, інфінітивними формами дієслова тощо: Косарі, у білих сорочках, обкошували бере¬ги (О. Десняк); За тиждень вернувся і привіз хлопчика на кульбаці, літ дев’яти (М. Старицький); Навіщо вони намагаються привлас¬нити собі право — визначати, що гарно і що погано, що є добро і що і зло? (Ю. Щербак); Завідуючий був старий лис, з медом на вустах, якого, проте, радили мені стерегтися (С. Васильченко). Досить поширені відокремлені означення, виражені прикметни¬ковими та дієприкметниковими зворотами: Крають плуги для ново¬го засіву землю, від ран живоносних щасливу (М. Рильський); Коло ставка гребля, обсаджена вербами (І. Нечуй-Левицький); А поза тином, вибитим вітрами, Жили шляхи, і села, і міста, Жили на¬роди, вгорнуті віками, — І кожен вік до ста літ доростав (М. Він- і'рановський). Такі речення легко трансформуються у складні з під¬рядними присубстантивно-атрибутивними, причому у складі під-рядної частини присудком може виступати як дієслово, так і діє¬прикметник, порівняймо: Аркуші паперу, списані дрібним, вигад¬ливим письмом, встигли пожовкнути, чорнило зблякло... (О. Се- нюк, пер. з С. Лагерлеф) / Аркуші паперу, які списали дрібним, ви¬гадливим письмом, встигли пожовкнути, чорнило зблякло. Аркуші паперу, які списані дрібним, вигадливим письмом, встигли пожов¬кнути, чорнило зблякло і под. Препозиційні дієприкметникові, прикметникові конструкції, як правило, не відокремлюються: Скроплена легеньким дощем земля відпочивала під ласкавим сонячним промінням (А. Хижняк); Пере¬кинута шаланда гойдалась на хвилях, шторм лютував без угаву (10. Яновський). Відокремлення відбувається лише за умови набут¬тя такою препозицією додаткового обставинного (часу, причини, умови, допусту) значення. На відміну від препозиційних зворотів невідокремлених, що ха-рактеризуються атрибутивною семантикою, відокремлені дієприк¬метникові, прикметникові звороти виконують функцію напівпре- дикативних одиниць у реченні: Обсипана рожевим світлом, свіжа та гарна, Настя здавалась запашною трояндою (М. Коцюбин¬ ський); Окутана вишняками і тінями, німує його хата, і тільки на тому вікні, біля якого завжди спить Дмитро, ледь-ледь коли шеться місячна дрімота (М. Стельмах). Проте слід зауважити, що характер відокремленості таких препозиційних означень у багатьох випадках залежить від авторської інтенції, кваліфікується як фа¬культативний. Сприяє відокремленню позиція дієприкметникового (прикметникового) звороту — наближена до присудка, віддалена від підмета, наприклад: Стоїть, сповита в цямрину віків, На стеж¬ках праці мудрості криниця (Г. Кириченко); На візку сиділа, при¬крита рядном, стара згорблена жінка (Панас Мирний). Відокремлена прикладка За традицією до узгоджених означень відносять відокремлену прикладку, яка, за словами О. Потебні, характеризується атрибу¬тивністю “в широкому смислі”. Учений порівнює арровШо з преди¬кативним ім’ям, при цьому зазначає, що апозиція більшою мірою тяжіє до свого означуваного, ніж до присудка1. Напівпредикативна функція прикладки дала підстави сучасним дослідникам кваліфіку¬вати прикладку як другорядний субстантивний присудок. Властивість відокремленої прикладки в багатьох випадках транс-формуватися у підрядну конструкцію — важливий аргумент на ко¬ристь певної самостійності, напівпредикативності прикладкових структур. Порівняймо: Де слід людини око бачить рідко, Малюєть¬ся на синім небі чітко Мисливська хатка, притулок орлів (М. Риль¬ський) / У горах, серед каменю й снігів, Де слід людини око бачить рідко, Малюється на синім небі чітко Мисливська хатка, що була притулком для орлів. Відокремлена прикладка поєднується з означуваним нею суб- стантивом за змістом і граматично, виступаючи у формі прямих чи непрямих відмінків іменника, субстантивованого прикметника, субстантивованого числівника чи у формі іменникової сполуки, на¬приклад: Він, Максим, добре знав, як згубно опускати руки в скрут¬ну хвилину, як страшно опинятися на половині дороги (Н. Рибак); Ядвіго, зіронько моя, не лякайся, се я — твій вірний Ясько (М. Ста- рицький); Я, Боже, за них, за великих, весь час голосую І милості їхньої жду, як від Тебе дощу Завжди (в препозиції і постпозиції) відокремлюються приклад¬ки, що стосуються займенникового слова: Він, учитель мови та лі¬тератури, колись любив пограти на перерві з дітьми якщо не в футбол, то у волейбол, у скраклі, підтягувався на перекладині, лег¬ко видирався по щаблях драбини на спортивному майданчику (Є. Гу¬цало); Друг рибалок, він і сам схожий на простого рибалку: обвітре¬ний, кремезний (О. Гончар). Відокремлені прикладки, виражені субстантивними словосполу¬ченнями з іменниковою загальною назвою, стосуються власних назв — людей, населених пунктів, рік тощо: Василь Кочубей, найвищий суддя, був давнім військовим товаришем Мазепи ще за Дорошенка: вони були навіть свояками, бо сестрінок гетьмана Обидовський оженився з одною донькою Кочубея (І. Борщак); А он старе Монас- тирище, колись козацькеє село (Т. Шевченко). Факультативним є відокремлення прикладки, вираженої влас¬ного назвою іменника у постпозиції до означуваного слова. Такі ві¬докремлення мають індивідуалізаційно-авторський характер і з ме¬тою особливої, прагматично-смислової, підкресленості виділяються інтонаційно (в усній мові), за допомогою розділових знаків (на пись¬мі): Писар, Григорій Павлович Копаниця, був таких літ, як і Ро¬ман (Б. Грінченко); Він почував себе спасителем потопаючих, героєм-мореплавотелем, Васко да Гамою (О. Довженко). При неав- торській інтерпретації наведених речень прикладки Григорій Пав¬лович Копаниця, Васко да Гамою не вимагають відокремлення. Додаткове значення причиновості є визначальним для відокрем¬лення прикладки (поширеної і непоширеної), що починається спо¬лучником як: Як літературний критик, Еллан був першим теоре¬тиком пролетарської літератури, висуваючи імпресіонізм як влас¬тивий для неї стиль (О. Ольжич); Він, як найдосвідченіший з мо¬лодших командирів, узяв на себе командування ротою (О. Гончар). Відокремлення не відбувається, коли прикладка позбавлена значен¬ня причиновості, означає “в ролі кого чи чого виступає предмет”: Прийми мої пісні як дар моєї великої любові (В. Сосюра). Традиційно кваліфікуються як відокремлені додатки іменникові звороти з прийменниками крім, окрім, опріч, замість, за винят¬ком, щодо, на відміну від тощо. Вони поєднуються з реченнєвою структурою зв’язком керування і насправді не виражають об’єктних значень, а тому додатками можуть називатися тільки умовно: Такої кількості переможених не мав ні один древній герой, крім Самсона (І. Сенченко); Коли копають картоплю, — стелеться дим над зем¬лею, Листя летить воскувате, ніби метеликів рій, Пахне грибами й медом, вогкістю пахне тією, що, опріч назви осінь, немає імені їй (М. Рильський); І востаннє тобі, замість слів про любов, посилаю я муки і сльози (І. Франко); Щодо мого наміру вступити в монас¬ тир, то справа стояла так (М. Коцюбинський); На відміну від Старицького, у вірші Щоголева відсутнє безпосередньо виражене “вибухове начало” (А. Погрібний); Всі, за винятком Бойчука, здиво¬вано дивилися на свого шкіпера (М. Трублаїні). Замість прийменни¬кового компонента в подібних структурах можуть вживатися частки тільки, лише, не змінюючи загальної семантики речення, порівняй¬мо: Нічого не було чути, крім безнастанного, одноманітного, віч¬ного шушушу ... шушушу і Нічого не було чути, тільки безнастан¬не, одноманітне, вічне шушушу ... шушушу (М. Коцюбинський). Розглядані прийменниково-іменникові компоненти характеризу¬ються обмежувально-видільним значенням; значенням виключення стосовно певного загального, ширшого ряду; значенням доповню- вальності, включення в тематичний ряд. § 28. Відокремлено-уточнювальні члени речення На відміну від власне відокремлених конструкцій, уточнювальні члени речення позбавлені напівпредикативності. Останні І. Вихова¬нець називає опосередкованими другорядними членами речення1, співвіднесеність яких з ядерними компонентами відбувається через поєднання їх із іншими синтаксично однотипними другорядними членами, які переважно передують їм, пояснювані, уточнювані ними. Крім опосередкованої належності до ядерної структури, вони ха-рактеризуються пояснювальними, уточнювальними відношеннями з тим сурядним компонентом, з яким перебувають у позиції співвід¬несеності щодо предикативного центру. При збереженні паралеліз¬му членів ряду, спільної денотативної основи, відношення їх між со¬бою перебувають у певній смисловій залежності. Такі відношення передбачають можливість більшої інформативної наповненості од¬ного компонента ряду через другий, повнішого тлумачення, конкре¬тизації, уточнення семантики попереднього компонента. Функціонально-комунікативна зорієнтованість відокремлено- уточнювальних членів речення виражається вже в тому, що вони “відповідають не просто на питання коли? де? що? і т. д., а на питан¬ня а коли саме? а де саме? а який саме? а що саме? і под. Перебувають у співвідносному синтаксичному зв’язку щодо ядра речення відокремлені уточнювальні обставини, виражені головним чином прийменниково-іменниковими конструкціями. Конкретизаційно-уточнювальна функція повторюваного обста¬винного компонента виявляється в його інтонаційно-смисловому ви¬діленні (частіше в напрямі звуження семантики щодо препозиційної обставини): За річкою ж, за Дунаєм, — бачиш! — сонце (П. Тичина); Поховали діда на вигоні, За селом, над ставком, поховали (В. Мор¬дань); Навпроти хижки, трохи віддалік від бору, спалахом блиска¬виці освітлюється Столітній Бук (П. Воронько). Однак відокремлення розгляданих синтаксичних структур є фа-культативним за своєю природою і залежить, як правило, від індивідуально-авторської запрограмованості. Порівняймо аналогіч¬ні приклади без пунктуаційно виражених ознак відокремлення: В понеділок вранці щось дуже рано засвітилось світло у Хомишиній хаті (І. Нечуй-Левицький); Біля холодної криниці край села під вербою стояла Олеся, смутна й тиха, як і всі дівчата в ті часи на нашій на кривавій Україні (О. Довженко). Важливу роль у структурній організації відокремлено-уточню- вальних обставин відіграють конкретизаційні частки та інші служ¬бові слова, як-от: саме, зокрема, точніше, передусім, у тому числі тощо. Це було літом, саме в жнива (М. Коцюбинський); Улітку, саме серед дня, Пустуючи, дурне Ягня Само забилося до річки — Напитися водички (Л. Глібов); Рада безпеки ООН під головуванням України провела відкрите офіційне засідання, присвячене ситуації на Близькому Сході, зокрема на палестинських територіях (3 газ.); Пополудні, а точніше — в раннє надвечір’я, зібрались вони веле¬тенською зграєю й ширяли над полем між лісом і селом (Є. Гуцало). Відокремлено-уточнювальні означення — це переважно при¬кметникові (дієприкметникові) та прийменниково-іменникові по¬ширювачі моделі речення, що відзначаються конкретизаційною се¬мантикою щодо препозиційних прикметникових, числівникових, займенникових слів. У функції уточнювальних компонентів виступають: а) узгоджені прикметники, ад’єктивні словосполуки, корелюючи з відповідними прикметниковими, займенниковими, числівниковими означеннями: Зеленіє обабіч дороги перша ніжна весняна травичка, молодесенька, тендітна, ще не налита густим сокол* (Гр. Тютюнник); А влада в Україні може бути одна — наша, народна, й дивно навіть питання ставити інакше (Д. Кулиняк); б) неузгоджені означальні компонен¬ти, виражені і одиничними іменниками в непрямих відмінках, і суб¬стантивними зворотами: Безконечні, рядами, хрести, Без імен неві¬домі солдати (І. Качуровський); Іван з Марією німо сиділи біля по¬рожнього стола у крайній, під черепицею, хаті (Р. Іваничук); В бо¬жого чоловіка довга, до самого пояса, борода (П. Куліш); У чорній шапці, в доброму, сивого сукна, піджаці і в чоботях — поважно йшов він, плечем торкаючися волового плеча (А. Головко). Відокремлено-уточнювальні додатки характеризуються фор¬мальною тотожністю з уточнюваними додатками з узагальненою се¬мантикою. Відокремлюються уточнювальні однорідні додатки: Йшли разом до комори, розглядали та упорядковували свої подарун¬ки: хустки, спідниці, полотно (У. Самчук); Справді, О. Олесь, скла даючи свої вірші-пісні, прагнув вигравати їх на музичних інстру¬ментах — арфі, лірі, кобзі, які були у великій злагоді з його музою (Р. Радишевський). Відокремлюються додатки, супроводжувані словами точніше, зокрема, передусім, а саме, наприклад, у тому числі і т. ін., які виконують конкретизаційно-уточнювальну, переважно обмежу¬вальну, або й доповнювальну, роль щодо уточнюваного слова: Зміс¬том своїм драматична поема Лесі Українки зв’язана з XVII віком, точніше — з добою Руїни й Петра Дорошенка (М. Драй-Хмара). Серед уточнювальних членів речення виразно виділяються пояс¬нювальні члени, що мають семантичну тотожність з уточнюваним компонентом. Пояснення означає, що той самий об’єкт, явище, озна¬ка представлені в доступншій формі для читача (слухача), через кон¬кретизацію більш загального, абстрактного, ідіоматичного, вираже¬ного словами іншомовного походження, складноскороченими слова¬ми, термінологічною, діалектною лексикою тощо: Сказав [Віктор Борозна], що ще не закінчив роботу в групі КСС — концентровано¬го сонячного світла (Ю. Мушкетик); Ще у XVIII—XIX століттях на Дністрі можна було побачити шкуту — найбільше парусне суд¬но для перевезення солі, зерна (С. Пушик). Тотожні, синонімічні відношення часто увиразнюються сполуч¬никами тобто, цебто, себто та полісемічними сполучниками або, чи, які виступають у тому ж значенні: Прокинувшись, людина дяку¬вала Сонцю-Богові, що дочекала світлого дня, перед сніданком теж добрим словом згадувала своїх Богів, а, ставши до праці, умилостив- лювала своїх покровителів і складала їм треби, тобто жертви (М. Василенко); Тепер, скінчивши з діловим боком своєї праці, позна¬йомлю Вас, шановний добродію, із самою системою, або планом ро¬боти (Панас Мирний). У функції відокремлювано-уточнювальних (пояснювальних) мо¬жуть виступати і головні члени речення — підмети: Література, в тому числі й критика, має сьогодні жити з іще більшою творчою напругою (О. Гончар); Ностальгія — туга за батьківщиною — та лаборальгія — туга за працею — вимучували і виснажували Сашка вкінець (Ю. Смолич); присудки: Самі ж форми на -щий позостались у нашій мові, але всі перейшли на прикметники, цебто сприкмет- никувалися (І. Огієнко).
Загальними умовами відокремлення другорядних членів речененя є: а) видільна інтонація; б) порядок слів, який виявляється здебільшого в інверсійному або дистантному (на певній відстані від опорного слова) розміщенні; в) ступінь поширення (обсяг) другорядного члена; г) смислове навантаження; ґ) характер означуваного слова.
14.
Однорідні члени речення (ОЧР) – це слова, що відповідають на одне і те ж запитання і відносяться до одного й того ж слова в реченні. Ми чуєм трав зелений крик, дощів задумані рефрени. Чуєм що? – крик, що? – рефрени. Слова крик, рефрени відповідають на одне і те ж запитання (що?) і відносяться до одного і того слова в реченні (чуєм). Отже, вони однорідні. ОЧР поєднуються між собою сурядним зв’язком без сполучників і за допомогою одиничних сполучників і, та, а, але, проте, зате, однак, все ж, або, чи (одиничний сполучник вживається тільки один раз між двома ОЧР); за допомогою повторюваних сполучників і… і, та… та, або…або, чи… чи, то… то, ні… ні (повторюваний сполучник повторюється два або більше разів підряд); за допомогою парних сполучників не тільки… а й, як…так і, хоч.. але, якщо не… то. ОЧР бувають непоширені (виражені одним повнозначним словом) і поширені (виражені групою слів). Якщо в простому реченні є два або більше підметів, присудків чи однакових додатків, то вони однорідні. Якщо при означуваному слові є два або більше означень, то вони можуть бути однорідними і неоднорідними (важка, чорна хмара і важка чорнахмара). Означення неоднорідні, якщо вони в різних планах характеризують предмет (безмежний золотий пшеничний лан); однорідні – якщо характеризують предмет в одному плані (наприклад, у позитивному: холодна, чиста, смачна вода). Однорідні вони й тоді, коли являють собою перелік ознак (сині, червоні, фіолетові смуги). Однорідні означення звичайно можна замінити одним словом (важка, чорна хмара – гнітюча). І вимовляються вони, на відміну від неоднорідних, з інтонацією переліку. Два означення однорідні, якщо першим стоїть непоширене означення, а другим – поширене (літній, залитий сонцем день). Якщо ж вони стоять навпаки – то неоднорідні (залитий сонцем літній день). Означення, які стоять після означуваного слова, звичайно однорідні.