3.26 Сутність поняття станковий живопис, монументальний живопис.

Монументальний живопис тісно пов’язаний з архітектурою, підпорядковується архітектурній споруді, створюючи синтез – органічну єдність різних видів мистецтв в межах єдиного художнього твору. В ансамблі монументальний живопис виконує також і декоративну роль. Велике значення в оздобленні храмів займав монументальний живопис. На стінах виконували мозаїки і фрески.  Одним із найбільших досягнень культури Княжої доби є мистецтво мозаїки. Зображення на стіні викладалося з маленьких кусочків смальти – суміші свинцю і скла. Художньо довершені мозаїки були створені для Десятинної церкви, Софійського собору, Михайлівського золотоверхого собору, Успенського собору Києво-Печерської лаври та інших храмів Русі. У виконанні мозаїк митці дотримувалися візантійських традицій. Це були сюжетні малюнки та портретні зображення святих, що чергувалися з орнаментами. Зображення були площинні. Вони разом утворювали єдиний текст, який читався згори вниз, зліва направо. В ієрархії зображення верхня частина храму належала Богові, середня ангелам, а нижня – сятим із числа людей. 

Станковий живопис – найпоширеніший вид живопису. Картини пишуть на особливому верстаті – мольберті, тому такий живопис називається станковим. Їх можна переносити, зберігати в житлових приміщеннях, установах, музеях. Спочатку він з'явився в епоху Відродження і розвивався в рамках жанрів портрету (батальному, міфологічному). Станкове мистецтво найбільше з-поміж інших пов'язане з природою, натурою, з прямим зображенням реальності. Художній потенціал станкового мистецтва невичерпний, йому доступна вся повнота видимого світу, реальності, найтонші рухи людської душі, багатства внутрішнього світу і бездонні глибини Всесвіту . У залежності від того, що зображує той чи інший добуток живопису, розрізняють жанри: історичний, батальний, портрет, пейзаж, інтер'єр, побутовий, натюрморт

3.27 Композиційна діяльність у процесі малювання портрета від задуму до виконання.

Композиція портретів залежить від того, що саме художник хоче зобразити: сидячу фігуру чи своєрідний ракурс і деталь, бюст, обличчя, фігури в інтер’єрі або на фоні ландшафту та ін.

Однією з основних закономірностей малювання портрету є правило: спостерігати точно, сприймаючи її в цілому. Слід проаналізувати який тип обличчя має обрана модель. Щоб виявити пропорційність фігури, треба зв’язати три її величини. Порівняти зріст з розміром голови, потім порівняти голову з торсом (тулубом). Вивчаючи пропорції натури, можна використовувати розмір голови, як своєрідний модуль виміру. При дотриманні цієї умови три величини – зріст фігури, розмір торсу й голови – будуть співставлені в пропорційній залежності.

Коли лінія центру тяжіння розділяє тіло людини на дві симетричні половини, воно стоїть твердо, перебуває у стані рівноваги. Коли людина впирається плечем або спиною об стіну, треба щоби тіло не вийшло з лінії центру тяжіння. (контрапостом.) Натурщик повинен стояти на такому піднесенні, щоб наша точка зору знаходилася не нижче за коліна й не вище за його груди. Працюючи над зображенням людини ми повинні враховувати 3 основних елементи: світлотінь, просторовість, а також лінію та форму.

На чистому аркуші стараємось побачити мов вже готовий малюнок, намічаючи відразу короткими засічками висоту й ширину фігури, яку хочемо замалювати. Потім знайдемо місце ноги – опори . Швидко визначимо середину фігури, намічаємо лінію плечей, тазу, колін і визначаємо висоту голови в порівняні з ростом усієї фігури в цілому. Пам’ятаймо, що пропорції жіночої фігури, порівняно з чоловічою, мають різницю. Голова дітей, по відношенню до росту велика. Зображуючи людину, спочатку робимо загальний схематичний начерк, потім додаємо деталі та допрацьовуємо рисунок. Можемо починати роботу з півтонів, потім намітимо тінь, і тільки після цього – світлість.

Насамперед позначаємо тінь, потім півтон і, нарешті, світлоту.

Працюючи над кольором обличчя, виділяємо очі, ніс, губи, підборіддя, підкреслюємо щоки, частину обличчя, до якої близько підходять капіляри – саме тут тіні більш рельєфні.