3.24. Різновиди живописних технік. Види живопису. Закономірності колориту.

Існує значна кількість різновидів техніки живопису: фреска, мозаїка, олійний розпис, тампера, акварель, пастель тощо.

Фреска – живопис водяними фарбами по вологій штукатурці. Це дуже

складний вид живописної техніки, оскільки він передбачає швидкість

малювання і високий професіоналізм митця.

Мозаїка – різновид живопису, який грунтується на своєрідному принципі «моделювання» з шматочків природного каменю чи кольорового скла –смальти, що скріплюються між собою за допомогою в'язкої сполуки.

Олійний розпис – різновид живопису, який активно спирається на принцип «багатошаровості», що дає змогу створити фактурність зображення. Він набув значного поширення на межі XIV–XV ст. у країнах Західної Європи. Види живопису: -монументальний, -станковий ,-декоративний, -мініатюра. Станко́вий живо́пис — створений на станку (мольберті). Мініатюра (живопис) - невеличкий за обсягом твір в рукописах,книгах, на полотні тощо.Монументальний живопис - живопис на архітектурних спорудах та інших стаціонарних підставах.Декоративний живопис - це призначений для прикраси живопис , який входить до складу архітектурного ансамблю або до творів декоративно-ужиткового мистецтва.

КОЛОРИТ Колорит — загальне колірне вирішення картини, гармонійне поєднання кольорів у різнобарвному творі мистецтва, що мають визначену єдність. Колорит впливає на почуття глядачів, створює настрій в картині та служить важливим засобом образної і психологічної характеристики образів.

1. Існують такі сполучення кольорів, які легше колористично співпідкорити, і, навпаки, такі, які дуже важко згармонізувати. Строгих законів не існує: одні й ті ж сполучення приводять до різних ефектів, в залежності від співвідношення за розміром, композицією та її призначенням, матеріалами та техніками виконання. Німецький вчений Ф.Еніке виокремлював три види колориту: абсолютний, перебільшений та тональний. Абсолютний колорит передає всі модифікації кольору і тону натури, перебільшений — свідомо перебільшену насиченість колірних сполучень натури, тональний колорит передає не реальні кольори, а спеціально згармонізовані і виражені через загальний колірний тон, наприклад, у синьо-блакитних тонах, синьо-сірих або вохристо-брунатних. Необхідно також чітко відрізняти поняття "загальний тон" і "тональність": "Загальний тон" — це передача загального освітлення. "Тональність" — це співпідкорення усіх кольорів живописного твору, тобто коли ні одну з колірних плям не можна змінити ні за кольором, ні за насиченістю, ні за світлістю, ні збільшити чи зменшити за розміром для зберігання цілісності твору 3.25 Плановість. Сюжетний, оптичний і композиційний центр. Сила кольору, тональні й світлові акценти.

Особливість нашого зору полягає в тому, що ми читаємо текст зліва направо, і легше сприймається рух зліва направо, воно здається швидшим.Правило передачі спокою: якщо на картині відсутні діагональні напрями; якщо перед рухомим об'єктом немає вільного простору; якщо об'єкти зображені в спокійних (статичних) позах, немає кульмінації дії; якщо композиція є симетричною, урівноваженою або утворює прості геометричні схеми (трикутник, круг, овал, квадрат, прямокутник), то вона вважається статичною. Створюючи композицію, необхідно визначити, що буде головним в картині і як виділити це головне, тобто, сюжетно-композиційний центр, який часто також називають "смисловим центром" або "зоровим центром" картини. Звичайно, в сюжеті не все однаково важливо, і другорядні частини підкоряються головному. Центр композиції включає сюжетну завязку, основна дія і головних дійових осіб. Композиційний центр винен, в першу чергу, привертати увагу. Центр виділяється освітленістю, кольором, укрупненням зображення, контрастами і іншими засобами. Тонові, тональні відношення. Особливість нашого зору міститься в тому, що світлість поверхні сприймається нашою свідомістю у незмінних показниках, якщо тільки збільшення чи зменшення було однаковим для усіх предметів: білі предметі залишаються білими, сірі — сірими, чорні — чорними. Світлість одного предмету, таким чином, визначається відношенням до світлості іншого. Силу кольору потрібно шукати не в пістрявості, не в різких кольорових плямах, а в гармонійних сполученнях. Насиченість та сила кольору залежать не від інтенсивності фарби, а від співвідношень з іншими фарбами.