Мовна політика в Україні.

Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.

Українська мова і культура мовлення в професійній сфері.

Мовні норми, їх типологія.

Мовний етикет українського ділового спілкування.

Мовні особливості офіційно-ділового стилю.

Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації.

Кадрово-контрактні документи.

Довідково-інформаційні документи.

Розпорядчі документи.

Офіційно-особисті документи.

• Спеціалізована документація.

Етикет службового листування.

До закінчення 2-го курсу студенти повинні:

• ґрунтовно засвоїти норми сучасної української літературної мови й практично оволодіти ними;

• правильно використовувати різні мовні засоби відповідно до комунікативних намірів у науковій і діловій сферах;

• сприймати, відтворювати, редагувати тексти офіційно-ділового стилю;

" послуговуватися лексикографічними джерелами (словниками) та іншою допоміжною довідковою літературою, необхідною для самостійного вдосконалення мовної культури.

Зміст програми

І - IV модулів

НОРМАТИВНО-СТИЛЬОВІ ПАРАМЕТРИ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ Державна мова - мова професійного спілкування

Предмет і завдання курсу, його наукові основи. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

Мова професійного спілкування

Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Професійна мовнокомунікативна компетенція. Мовні норми.

ОСНОВИ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ мови Мова і культура професійного мовлення

Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора.

Комунікативні ознаки культури мови. Правильність мови як визначальна комунікативна ознака. Словники у професійному мовленні Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури.

Етикет ділового спілкування

Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул.

СТИЛІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів

Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.

Мовні особливості офіційно-ділового стилю

Лексичні особливості (кліше, правильність уживання слів іншомовного походження).Плеоназм. Морфологічні та синтаксичні особливості (іменники - назви

Змістові модулі навчальної дисципліни

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І НОРМАТИВНО-СТИЛЬОВІ ПАРАМЕТРИ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ Лекційний модуль Лекція 1 Українська мова і культура мовлення

в професійній діяльності комунікатора Практичний модуль Практичне заняття Xsl Нормативно-стильові параметри професійної комунікації

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ II ОСНОВИ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ мови Практичний модуль Практичне заняття Ха 2 Основи культури української мови. Мовний етикет українського ділового спілкування

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ III ПИСЕМНА ПРОФЕСІЙНА КОМУНІКАЦІЯ Практичний модуль Практичне заняття Хаі Мовні особливості офіційно-ділового стилю.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ IV ДІЛОВІ ПАПЕРИ ЯК ЗАСІБ ПИСЕМНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ Практичний модуль Практичне заняття Х»2 Документ як основний вид писемного ділового

спілкування. Контрактно-кадрові документи.

Тенденції розвитку української мови на сучасному етапі.

Засоби забезпечення статусу престижності української мови. Історичний досвід.

Труднощі української словозміни та словопоєднання.

5. Словники у

Функційні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функційних стилів.

Поняття про документ. Реквізити і формуляр документів. Вимоги до оформлення найбільш уживаних реквізитів. Класифікації документів.

Розпорядчі документи (розпорядження, наказ), довідково-інформаційні (рапорт, пояснювальна записка, доповідна записка, звіт, план роботи, прес-реліз, повідомлення про захід, службова записка, довідка, протокол, витяг з протоколу та ін.), офіційно особисті (розписка, доручення).

Довідково-інформаційні документи.

Спеціалізовані документи.

Службові листи. Етикет службового листування.

Список літератури, рекомендованої для підготовки до практичних занять, для виконання самостійної роботи

1. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови / Н.Д. Бабич. - Львів : Світ, 2003. - 432 с.

2. Блощинська В.А. Сучасне діловодство: навч. посіб. / В.А.Блощинська. - К. : Центр навчальної літератури, 2005. - 320 с.

3. Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови : навч. посіб. / Г.Й. Волкотруб. - К. : МАУГІ, 2002. - 208 с. - Бібліогр.: с. 203-204.

4. Галузинська Л. І. Українська мова (за професійним спрямуванням) / Л.І.Галу зинська, Н.В.Науменко, В.О.Колосюк. - К. : Знання, 2008. - 430 с.

5. Глущик С.В. Сучасні ділові папери / С.В.Глущик, О.В.Дияк, С.В.Шевчук. - К. :

А.С.К., 2006. - 400 с.

6. Горбул О.Д. Ділова українська мова / О.Д. Горбул. - К. : Знання, 2007. - 222с.

7. Гриценко Т.Б. Українська мова за професійним спрямуванням / Т.Б.Гриценко - К. : Центр учбової літератури, 2010. - 624с.

8.3агнітко А. Т. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування / А.Т. Загнітко, 1.Г. Данилюк. - Донецьк : БАО, 2007. - 480 с.

9.3лотницька І.М. Ділова українська мова: навч. посіб. / І.М.Злотницька. - К. : Центр учбової літератури, 2008. - 256 с.

Ю.Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова / М. Зубков. - 8-тє вид., випр. - X. : СПД ФО Співак Т.К., 2006. - 448 с.

12. Максименко В.Ф. Сучасна ділова українська мова / В.Ф.Максименко. - X. : ТОРС1НГ ПЛЮС, 2006. - 448 с.

13. Мацюк З.О. Українська мова професійного спілкування: навчальний посібник /

З.О. Мацюк, Н.І. Станкевич. - 2-е вид. - К. : Каравела, 2009. - 352с.

14. Мацько Л.І. Культура української фахової мови / Л.І. Мацько, Л.В. Кравець. - К. : ВЦ «Академія», 2007. — 360 с.

15. Мацько Л.І. Стилістика української мови: підручник / Л.І. Мацько, О.М. Сидо­ренко, О.М. Мацько ; за ред. проф. Л.І. Мацько. - К. : Вища школа, 2003. - 462 с.

16. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. Модульний курс : навч. посіб. / В.І. Мозговий. — Вид. 3-є, переробл. та доп. — К. : Центр учбової літератури, 2008. - 592 с.

18. Пентилюк M.I. Культура мови і стилістика / МЛ. Пентилюк. - К. : Вежа, 1994. - 240с.

19. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української літературної мови: підручник / < О.Д. Пономарів. - 3-тє вид., переробл. і доповн. - Тернопіль : Навч.книга-Богдан, 2000.- 248 с.

20. Середницька А.Я. Українська мова за професійним спрямуванням: навч. посіб. /

1. Я. Середницька, З.Й. Куньч. - К. : Знання, 2011. - 211с.

18. Сучасне діловодство: зразки документів, діловий етикет, інформація для ділової людини / за ред. В.М. Бріцина. - К. : Довіра, 2007. - 687 с.

19. Українська мова: енциклопедія / НАН України; ред. кол.: В.М. Русанівський, О.О.Тараненко (співголови), М.П. Зяблюк та ін. - Вид. 2-ге, випр. і доп. - К. : Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана, 2004. - 824 с.: іл.

20. Український правопис / Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, Ін-т укр. мови НАН України. - К. : Наук, думка, 2010. - 288 с.

21. Фурдуй М.І. Українська мова. Практикум з правопису / М.І.Фурдуй; за ред.

2. В.Різуна. - К. : Либідь, 2005. - 272 с.

18. Шевчук С.В. Практикум з української мови. Модульний курс : навч. посіб. / С. В. Шевчук, T. М. Лобода - К. : Вища школа, 2006. - 326 с.

19. Шевчук С.В. Українське фахове мовлення : навч. посіб. / С.В. Шевчук. - К. : Алерта, 2008. - 428 с.

Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямуванням : підручник /

3. В. Шевчук, І.В.Клименко - К. : Алерта, 2012. - 696 с.

18. Ющук І.П. Практикум з української мови / І.П.Ющук. - К. : Освіта, 2006. - 254 с. Інтернет-ресурси

Словники

1- http://lcorp.ulif.org.ua/dictua (“Словники України”)

2. http://dict.linux.org.ua (Проект англійсько-українського словника технічних термінів)

3. http://slovo.ridne.net (Електронні версії словників термінографічної серії Слово Світ)

4. http://wvyw.slovnvk.net (Великий тлумачний словник сучасної української мови)

5. http://r2u.org.ua; http://krvm.linux.org.ua (Академічний російсько-український словник за ред. А. Кримського)

6. http://www.rosukrdic.iatp.org.ua (Російсько-український словник сталих виразів)

7. http://litopys.org.ua/ukrmova/um.htm (Українська мова : Енциклопедія)

Інші сайти

1. www.dssu.gov.ua (Держспоживстандарт України)

2. www.ukrndnc.org.ua (ДП “УкрНДНЦ”)

3. www.menr.gov.ua (сайт Міністерства екології та природних ресурсів України)

4. http://zakonl.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi (законодавство України)

5. www.semesta-lviv.ua (Львівський РДЦСМС)

6. www.franko.lviv.ua (сайт ЛНУ імені Івана Франка)

7. www.msu.kharkov.ua/tc (Галузевий термінологічний центр)

8. http://ulif.mon.gov.ua (Український лінгвістичний портал)

9. ИЛр://рга уору б . у Іаба.кіev.ua (Інтернет-сторінка, присвячена мовним питанням)

10. vvww.domivka.net/forum/archive/index.php,4-6037.11(011 (Р. Рожанківський. Синтаксично-стилістичні риси науково-технічної мови);

11 .www.rada.kiev.ua/LroRARY/

12. www.novamova.com.ua

13. http://proiect.zu.edu.ua М.Бйр^/сІгрвкІіЬг.аї.иа/Іоаб

15. Мр://ріс1гис1гпікі^8/

16. http://www.universitv.kherson.ua/Aboiit/GeneralChair/ChairLineuisticEdu/eLibrarv.asp х?1апа=ик

Плани практичних та лекційних занять

І СЕМЕСТР

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І НОРМАТИВНО-СТИЛЬОВІ ПАРАМЕТРИ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ Лекційний модуль

Лекція 1

Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора

План

1. Мова як соціальне явище. Основні функції мови.

Поняття «українська національна мова», «літературна мова», «державна мова».

Норми літературної мови.

Усне і писемне мовлення.

Культура мови і культура мовлення фахівця. Комунікативні ознаки культури мовлення фахівця.

Специфіка мови професійного спрямування.

Література:

1. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови / Н.Д. Бабич. - Львів : Світ, 2003. - С. 191-330;

2. Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність / С.К.Богдан. - К. : Рідна мова, 1998. - 476 с.;

3. Гриценко Т.Б. Українська мова за професійним спрямуванням / Т.Б.Гриценко — К. : Центр учбової літератури, 2010. - 624с.;

4. Мацько Л.І. Українська мова як засіб формування національної свідомості / Л.Мацько // Українська мова як державна в Україні: Збірник матеріалів. - К. : Довіра, 1999. - С. 74-82;

5. Мацюк 3.0. Українська мова професійного спілкування: навчальний посібник /

0. Мацюк, Н.І. Станкевич.-2-е вид.-К.: Каравела, 2009.-С. 52-61;

6. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика / М.І.Пентилюк. - К. : Вежа, 1994. - 239 с.;

7. Плюїц Н.П. Формули ввічливості в системі українського мовного етикету /

Н.П.Плющ // Українська мова і сучасність. - К.: 1991. - С. 92-98.

1. Мова - головне знаряддя соціалізації, тобто перетворення біологічної істоти в соціальну, у члена певного суспільства, тому закономірною є теза про те, що мова є засобом творення людини як члена соціуму. Тому не дивно, що на сторінках преси саме сьогодні так часто розглядаються мовні проблеми, які мають широкий вихід у соціальну, економічну, політичну, науково-технічну, культурно-логічну та інші сфери життя окремої особи і суспільства в цілому. Люди вступають у різні стосунки, обмінюються досвідом з усіх сфер життя, передають інформацію від покоління до покоління. І все це завдяки мові, яка виконує такі функції:

• комунікативну (Мова - це засіб спілкування. Мова, якою не спілкуються, стає «мертвою» - старослов’янська, латинська);

• номінативну (Всі предмети і явища, пізнані людиною, одержують назву. Завдяки цій функції «опредмечується» світ);

• гносеологічну (Людина пізнає світ не лише через власний досвід, а й через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь);

• мислетворчу (Мова - засіб творення думки);

• експресивну (Мова надає можливість розкрити світ почуттів та емоцій людини для інших людей, вплинути на них силою своїх переконань);

• культуроносну (Мова є носієм культури народу);

• естетичну (За допомогою мови людина може сприймати красу і передавати її іншим людям);

• магічно-містичну

та інші функції.

2. Українська мова є національною мовою багатомільйонного українського народу. Вона належить до високорозвинутих мов із давніми писемними традиціями.

Не слід ототожнювати поняття «національна мова» і «літературна мова».

Національна мова — це мова, що є засобом усного і писемного спілкування нації. Формування української національної мови відбувалося на основі мови 'народності в період інтенсивного становлення української нації (друга половина XVIII початок XIX століття). Сьогодні нею розмовляє більша частина нації.

Поняття «національна мова» охоплює всі мовні засоби спілкування людей - літературну мову, різні територіальна та соціальні діалекти (групові жаргони, арго, вульгаризми).

Літературна мова — це оброблена майстрами (письменниками, вченими, іншими освіченими особами)унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літературу, науку, освіту, побут людей.

Літературна мова не протиставляється національній мові, бо, узагальнюючи засоби виразності загальнонародної мови і будучи найвищим досягненням культури мовлення народу, відіграє у складі національної провідну роль, виступає важливим чинником консолідації нації. Поділ мови на літературну та народну (національну) означає тільки те, що ми маємо, так би мовити «сиру» і «оброблену майстрами». Зачинателем нової української літературної мови вважають І.П. Котляревського. 10

Г ерої його творів ( «Енеїда», «Наталка Полтавка» та інші) вперше заговорили живою народною мовою. Використовуючи багату синоніміку (іти - волочитися, приплентатися, причвалати), народну фразеологію (залити за шкуру сала, дати хльору), народні прислів’я та приказки (Біда біду робить. Заплутався, мов рибка в сітці) письменник увів у літературну мову співучу, мелодійну і надзвичайно колоритну розмовну, в основі якої лежав полтавський діалект. Активними учасниками процесу творення української літературної мови були Г.Квітка- Основ’яненко, Л.Боровиковський, Є.Гребінка. Пошук шляхів розвитку української літературної мови завершився у творчості Т.Г.Шевченка.

Т.Г.Шевченко перший створив унормовану систему української літературної мови. Він не обмежувався мовними засобами окремого діалекту (полтавського -

І.ГІ.Котляревський, слобожанського - Г.Ф.Квітка-Основ’яненко та інші), а добирав з народної мови найтиповіше в лексиці, граматиці, фонетиці. Т.Г.Шевченко зі скарбниці народної мови відібрав багаті лексико-фразеологічні норми, відшліфував граматичні норми мови, розширив стилістичну диференціацію української мови. Кобзар з неперевершеною майстерністю розкрив красу і силу українського слова.

Традиції Т.Г.Шевченка продовжили розвивати у своїй творчості І.С.Нечуй- Левицький, П.Мирний, Л.Українка, МКоцюбинський, Рильський, М.Стельмах,

О.Гончар, Л.Костенко та багато інших.

«Демократична держава безумовно повинна визнати повну свободу різних мов і відкинути всі привілеї однієї з мов» - було сказано ще в 1918 році в державних документах. Через об’єктивні і суб’єктивні причини ці слова реалізувалися лише через 73 роки в 1991 році, коли вийшов «Закон про мови» (01.01.1991), а 28.06.1996 в статті 10 Конституції України, основному Законі держави, записано «Державною мовою в Україні є українська мова».

Отже, державна мова — це офіційно проголошена законодавчою владою мова сфери офіційного спілкування, мова спілкування держави з її громадянами і навпаки. Це мова всіх гілок державної влади — законодавчої, виконавчої, судової, ЗМІ, освіти, культури, науки, документації.

Однією з головних ознак літературної мови є мовна норма.

3. Норма літературної мови - це сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування в певний період розвитку мови і суспільства. Виробляються мовні норми суспільно мовною практикою народу, відшліфовуються майстрами слова різних стилів, обґрунтовуються мовознавчою наукою і узагальнюються певними урядовими і науково-освітніми актами.

Мовознавці розрізняють такі мовні норми:

Орфоепічні норми - це сукупність правил вимови голосних, приголосних звуків та звукосполучень у потоці мовлення.

Наприклад, в українській мові дзвінкі приголосні в кінці слова та в середині не оглушуються: книжка, зуб, ріж. Неправильна вимова звуків може порушити зміст думки: гриб - грип.

Акцентуаційні норми передбачають дотримання правил наголошування слів. Потрібно правильно наголошувати слова, оскільки наголос може розрізняти значення слів (атлас - атлас), а також різні форми слів (руки не подасть (Р.в.); руки лежали на колінах (Н.в.); насипати (недоконаний вид); насипати - (доконаний вид. Порушення актуаційних норм яскраво виявляються в усному мовленні (завдання

11

замість завдання, фаховий замість фаховий, громадянин замість громадянин та інші помилки в наголошуванні).

Лексичні норми регламентують використання слів відповідно до їх лексичного значення та не допускають вживання жаргонних, діалектичних, просторічних слів, суржика. Наприклад, не слід сплутувати значення слів:

• ознайомити - дати відомості, інформацію (зі станом справ)

познайомити - представити, рекомендувати (з приятелем, зі співробітником)

У реченні Не підкажете, як пройти до зупинки? порушена лексична норма: неправильно вжито слово не підкажете, оскільки воно має інше лексичне значення.

Граматичні норми охоплюють правила творення та вживання форм слів, їх поєднання у словосполучення та речення. Ці норми вивчаються у морфології та синтаксисі. Наприклад, складена (аналітична) форма вищого ступеня порівняння твориться додаванням слів більш(мениі) до початкової форми прикметника: більш(мениі) важливий. В українській мові формою звертання є кличний відмінок: мамо, вчителю. Правила поєднання слів у словосполучення та речення тісно пов’язані зі значенням та граматичними ознаками слова. Наприклад, прислівник згідно з вимагає Ор.в. - згідно з розпорядженням; прислівник відповідно до — P.e.: відповідно до розпорядження. Дієслово захоплюватися вимагає Ор.в.: захоплюватися історією народу.

Стилістичні норми регламентують доцільність використання мовних засобів у конкретних стилях мови. Наприклад, залежно від ситуації мовець використовує різні форми вітань. З викладачем можна використати форму вітання Доброго дня! А з товаришем - Привіт!

Недоречно вкраплювати елементи одного стилю в інший. Наприклад, із пояснювальної записки: Я не приплентався на заняття у зв'язку з... Вживаючи елемент художнього стилю (приплентався), автор такого документа порушує стилістичну норму.

Орфографічні норми - це єдині загальноприйняті правила передачі звукової мови на письмі, а саме: вживання великої літери, написання слів разом, окремо, через дефіс, вживання апострофа та м’якого знака та ін. Наприклад, відповідно до v правила передачі російського прізвища українською мовою коренева Е (рос.мова) буде передаватися як Є, якщо спостерігається чергування: рос. лес, укр. ліс , таким чином прізвище Лесков.

Пунктуаційні норми — це система правил вживання розділових знаків у реченні, тексті (кома, крапка, тире, двокрапка, крапка з комою, три крапки, дужки, лапки, знак оклику, знак питання).

Для прикладу наведемо відомий вислів, зміст якого визначає вживання різних розділових знаків: Стратити: неможливо помилувати, або Стратити

неможливо - помилувати, або Стратити, неможливо помилувати?

Словотвірні норми встановлюють закономірності утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделями. У кожній мові діють свої закони, і багато слів, які мають спільний корінь в інших слов’янських мовах, можуть відрізнятися префіксами,суфіксами, наприклад: водій (російською водитель), знеславити (російською обесславить).

5. Мова і культура перебувають в одній поняттєвій площині і як духовні вартості органічно пов’язані між собою. Слово культура (від латинського догляд, освіта, розвиток) означає сукупність матеріальних та духовних цінностей, які створило людство протягом своєї історії. Мова - це прояв культури.

Культура мови — галузь мовознавства, що займається утвердженням норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української літературної мови (граматики, лексикології, словотвору, стилістики), культура мови виробляє

13

наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи. Культура мови має регулювальну функцію, адже пропагує нормативність забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює.

Культура мовлення — передбачає дотримання мовних нори вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, а також дотримання точності, чистоти, логічної стрункості, правил мовного етикету.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення фахівця:

>• нормативність(дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

• адекватнісз ь(точність висловлювання);

етичність(використання експресивно — стилістичних засобів);

полі функціональність(забезпечення застосування мови у різних сферах професійної діяльності).

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. До основних комунікативних ознак культури мовлення відносять правильність, точність, логічність, чистота, багатство, виразність, доречність.

Правильність - одна з визначальних ознак культури мовлення. Правильним називають таке мовлення, що відповідає мовним нормам (орфоепічним, лексичним, граматичним та іншим).

Виділяють орфоепічну, морфологічну та синтаксичну правильність.

Орфоепічна правильність.

У сучасній українській літературній мові слід особливо звернути увагу на тверду вимову шиплячих у сильній позиції, дзвінких приголосних, тверду вимову звука [р] у кінці слів, вимову звуків[г] [г], та інші. Наприклад: ні[ч], вели[ч]ний, ду[б], іго[р], [г]ерой, [г]ґедзь.

Морфологічна правильність

У сучасній українській літературній мові деякі іменники мають паралельні форми роду - чоловічого і жіночого: зал-зала; клавіш - клавіша; птах - птаха тощо. У давальному відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення - ові, -вві (-єві) та -у, -ю, однак перевагу слід надавати першим, особливо якщо ці іменники є назвами осіб за фахом чи родом діяльності та істот: директорові, ' деканові тощо.

Сучасній українській мові невластива складена форма найвищого ступеня порівняння зі словом самий (сама, саме, самі): самий більший, сама найкраща, саме менше. Особливістю якісних прикметників вищого ступеня порівняння в українській мові є вживання їх у контексті з прийменниками від, за, ніж: Волга довша від Дніпра (за Дніпро, ніж Дніпро).

Синтаксична правильність

1. Пильної уваги вимагають особливості поєднання слів у словосполучення, що виступають мінімальним контекстом, у якому відбивають зв’язки між словоформами.

2. Уважним треба бути, використовуючи фразеологічні словосполучення української мови: день у день(а не з дня у день), впадати є очі (а не кидатися в очі).

3. Користуючись складними реченнями, необхідно дотримуватися чіткості і правильності у її побудові, не допускати вживання великої кількості сурядних і підрядних частин в одному реченні. У мовленні фахівця варто вживати й безсполучникові складні речення, які допомагають стисліше і чіткіше сформулювати 14

думку, урізноманітнити висловлення, посилити його виразність і емоційність. Наприклад, Дав слово - зроби. Зобов 'язалися — виконаємо. Правильність мовлення тісно пов’язана з орфоепічними та граматичними нормами.

Точність пов’язується з ясністю мислення, а також зі знанням предмета мовлення і значення слова. Уміння оформляти і виражати думки адекватно предметові або явищу дійсності зумовлюються знанням об’єктивної дійсності, постійним прагненням пізнавати реальний світ, а також знанням мови. Мовлення буде точним, якщо вжиті слова повністю будуть відповідати усталеним у цей період розвитку мови їхнім лексичним значенням. Точність досягається не лише на лексико-семантичному рівні, вона тісно пов’язана з граматичним (особливо синтаксичним) рівнем. Точність - це уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання відтінків значень слів - синонімів, паронімів, омонімів, правильне вживання слів іншомовного походження фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично — смислових зв’язків між членами речення.

Точність мовлення створюється за таких умов: 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови; 3) володіння мовленнєвими навичками говорити про щось, використовуючи багатство мови. Точність мовлення тісно пов’язана з лексичними нормами.

У професійному мовленні точність реалізується передусім на лексичному рівні, тобто виявляється на рівні слововживання і пов’язана з урахуванням таких мовних явищ, як багатозначність, синонімія, омонімія, паронімія. Неточність у розмовному мовленні компенсує ситуація спілкування, міміка, жести.

Логічність. Словесне вираження думки здійснюється за законами логіки.

Логічне мислення - це таке мовлення, семантичний зв'язок між елементами якого не суперечать законам логіки. Таке мовлення формується на зв’язку «мислення - мова - мовлення».

Логічність - поняття загальномовне. Це ознака кожного функціонального стилю. У науковому стилі суворо дотримуються логіки викладу. В офіційно- діловому - це несуперечливість, логічно правильна будова тексту. У розмовному стилі нелогічність компенсує ситуація мовлення.

Для логічно правильної побудови тексту важливе значення мають синоніми, займенники, повторення окремих слів, простих і складних речень, виділення абзаців, вживання вставних конструкцій, що виражають порядок думок: по-перше, по-друге, отже.

У мовленні часто зустрічаються логічні помилки, серед яких:

• поєднання логічно несумісних слів (алогізмів), наприклад страшенно гарний, жахливо добрий;

невиправдане повторення спільнокореневих слів (плеоназмів), наприклад, трохи синюватий, моя автобіографія, грудень місяць;

У неправильна побудова речень з однорідними членами речення, дієприслівниковими зворотами, порушення структури складних речень, наприклад: будинок молоді і студентів.

Логічність тісно пов’язана з точністю. Неправильно визначено предмет мовлення - відповідно порушується логічність мовлення. Логічність мовлення тісно пов’язана з лексичними та синтаксичними нормами.

Багатство - це використання великої кількості мовних одиниць (слів, словосполучень, речень), як і відрізняються за смислом і будовою. Показник

15

багатства - великий обсяг активного словника, різноманітність уживання морфологічних форм, синтаксичних конструкцій. Звичайна людина використовує близько 3 тисяч слів, добре освічена - 6-9 тисяч слів, хоча розуміє в десять раз більше. Багате мовлення - це естетично привабливе мовлення, що відображає вміння урізноманітнити мову синонімами, багатозначними словами, образно-емоційною лексикою, вживати стійкі вислови та інші синтаксично виражальні засоби.

Багатство пов’язане з лексичними та граматичними нормами.

Чистота мовлення полягає передусім у відповідності сучасній літературній нормі. Вона простежується на всіх рівнях її структури і використання:

• на рівні орфоепії - літературно - нормативна вимова;

на рівні орфографії - грамотне письмо;

на рівні лексики - відсутність вульгаризмів, ненормативних повторів;

на рівні граматики - правильна, завершена побудова речень;

з погляду стилістики - відповідність меті, завданням, ситуації спілкування.

У чистому мовленні не вживаються вульгаризми, лайливі слова, слова- паразити (ну, от, значить так, типу, розумієш), русизми (слідуючий, співпадає, міроприємство), концеляризми (на даному етапі навчання) та інших елементів. Чистота мовлення досягається суворим дотримання м орфоепічних норм (вимова голосних і приголосних звуків, звукосполучень, наголос у словах). Тому недопустимі такі порушення: лі(т)ература треба лі[т ]ература\ зеркало (треба [дз]еркало) тощо.

Чистота мовлення - це відсутність суржику. Суржик означає штучно змішану, нечисту мову, гібрид російської та української (первый, хожу, двойка замість перший, ходжу, двійка), допускаються помилки і в утворенні граматичних норм (два студента, у продажі, по степу замість два студенти, у продажу, степаи).

Виразність. Це невід’ємна частина культури мовлення означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом. Виразність мовлення забезпечується виразністю дикції і чіткістю вимови, умінням застосовувати виражальні засоби звукового мовлення: логічний наголос, видозміни голосу, паузи, емоційну тональність, що передає настрій, оцінку, викликає потрібне сприйняття. Технічні чинники виразності - дихання, інтонація, темп, жест, міміка.

Доречність мовлення вимагає такого добору мовних засобів, що відповідають меті й умовам спілкування. По іншому цю вимогу можна назвати комунікативною доцільністю.

Передусім це використання мовних засобів, досягнення стильової відповідності. Наприклад, стандартні типові вислови — кліше доречні у діловому мовленні, але зовсім не доречні в розмовному. У наукових текстах недоречною буде експресивна лексика. Доречність - це і вміння вибрати форму спілкування (монолог, діалог, полілог), тон, інтонацію спілкування. Мовлення має бути гнучким , динамічним і функціонально мобільним. Одна із умов доречності - висока вихованість людини, рівень її культури, моральних якостей.

5. В інформаційному суспільстві фахівець має вміти швидко сприймати будь- яку форму мовлення, схоплювати необхідну інформацію, створювати монологи, вести діалоги, керувати системою мовленнєвих комунікацій у межах своєї компетенції тощо. Слово є одним із інструментів професійної діяльності лікарів, педагогів, правозахисників, менеджерів, журналістів та ін. Від багатства 16

словникового запасу, рівня культури мови і техніки мовлення значною мірою залежать професійна майстерність, імідж та успіх особистості.

Професійна мовленнєва комунікація відбувається в межах сфери професійної взаємодії комунікантів і може протікати в усній або письмовій формах, за офіційних чи неофіційних обставин. Форми, умови спілкування, багатоаспектність професійної діяльності людей визначають варіативність форм мовленнєвої комунікації. Наприклад, від умов спілкування (офіційних - неофіційних) залежить лексико- семантичний склад мовлення: офіційне спілкування передбачає лексику офіційно- ділового стилю, неофіційне - лексику розмовного стилю.

Будь-яка професійна діяльність потребує певних мовнокомунікативних умінь. Уже на етапі працевлаштування необхідно вміти складати резюме, спілкуватися по телефону, писати електронні повідомлення і листи, брати участь у співбесіді, заповнювати бланки. Згодом потрібними стають уміння оформляти ділову документацію, виступати з повідомленням чи доповіддю, укладати угоди, обговорювати контракти, надавати й отримувати зворотну інформацію тощо.

Ситуації, що виникають у професійному середовищі, характеризують за такими параметрами: місце і час виникнення ситуації; обставини, за яких виникла ситуація; соціальні і професійні ролі учасників; операції, які виконують учасники; канал комунікації (телефон, електронна пошта, публічний виступ, спілкування віч- на-віч тощо).

З огляду на ці параметри, ситуації поділяють на загальні та специфічні. Обидва види ситуацій передбачають певні професійні мовнокомунікативні вміння, які відповідно поділяють на загальні і вузькоспеціальні. Так, загальною професійною ситуацією є налагодження контакгів. У цій ситуації використовують загальні мовнокомунікативні вміння: представлятися, спілкуватися по телефону, писати електронні повідомлення, листи, вести діалог. Загальними професійними ситуаціями є також засідання, ділові зустрічі, бізнес-ланчі, дискусії на робочому місці, переговори. Вони потребують умінь вести діалог, полілог, виступати з доповіддю, дискутувати на професійні теми, писати протокол засідання, готуваги звіт про засідання тощо. Специфічною ситуацією є, наприклад, судове засідання, на якому застосовують вміння спілкуватися із судовою аудиторією або вміння брати участь у судових дебатах.

Професійна комунікативна компетенція передбачає насамперед наявність професійних знань, а також загальної гуманітарної культури людини, її вміння орієнтуватися в навколишньому світі, вмінь і навичок спілкування. Тобто вона формується на основі комунікативної компетенції.

Комунікативна компетенція (лат. - належний, відповідний) - сукупність знань про спілкування в різноманітних умовах і з різними комунікантами, а також уміння їх ефективного застосування у конкретному спілкуванні в ролі адресанта і адресата. Комунікативна компетенція передбачає володіння мовленнєвими уміннями й навичками, необхідними для спілкування, сукупність знань про норми й правила ведення природної комунікації.

Важливим складником комунікативної компетенції є мовна та мовленнєва компетенція.

Мовна компетенція (лат. - належний, відповідний) — знання учасниками комунікації норм і правил сучасної літературної мови і вміле використання їх у продукуванні висловлювань.

Мовна компетенція складається з лексичної, граматичної, семантичної, фонологічної, орфографічної, орфоепічної та пунктуаційної компетенцій.

Мовленнєва компетенція - загальне коло питань мовленнєвої діяльності, що передбачає наявність відповідних знань, умінь, досвіду, а мовленнєва компетентність — конкретна мовленнєва обізнаність особистості (індивіда), специфічна за родом діяльності.

Мовленнєва компетенція, спираючись на мовну компетенцію, включає систему мовленнєвих умінь (вести діалог, сприймати, відтворювати та створювати усні й писемні монологічні й діалогічні висловлювання різних видів, типів, стилів і жанрів) і навичок користування усною і писемною літературною мовою, багатством її виражальних засобів залежно від мети висловлювання та сфери суспільного життя. Мовленнєва ж компетентність окреслює загальне коло комунікативних умінь і навичок та є однією з найважливіших передумов розумового розвитку людини, успішного засвоєння нею основ наук. Її завдання полягає в тому, щоб збагачувати словник фахівця, сформувати в нього вміння точно й правильно висловлювати свої думки ясно, просто, послідовно, логічно, виразно й переконливо, зрозуміло на тільки для нього самого, а й для інших.

Формування професійноїмовнокомунікативної компетенції передбачає:

• глибокі професійні знання і оволодіння понятійно-категоріальним апаратом певної професійної сфери та відповідною системою термінів;

досконале володіння сучасною українською літературною мовою;

вміле професійне використання мовних стилів і жанрів відповідно до місця, часу, обставин, статусно-рольових характеристик партнера (партнерів);

знання етикетних мовних формул і вміння ними користуватися у професійному спілкуванні;

уміння працювати з різними типами текстів;

орієнтування у потоці різнотемної та різнотипної інформації українською мовою на різних каналах її передавання;

вміння знаходити, вибирати, сприймати, аналізувати та використовувати інформацію профільного спрямування;

володіння інтерактивним спілкуванням, характерною ознакою якого є необхідність миттєвої відповідної реакції на повідомлення чи інформацію, що знаходиться в контексті попередніх повідомлень;

володіння основами риторичних знань і вмінь;

уміння оцінювати комунікативну ситуацію швидко і на високому професійному рівні приймати рішення та планувати комунікативні дії.

Отже, професійна мовнокомунікативна компетенція особистості є показником сформованості системи професійних знань, комунікативних умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, загальної гуманітарної культури, інтегральних показників культури мовлення, необхідних для якісної професійної діяльності. Глибоке знання української мови, відповідний рівень культури усного і писемного мовлення є необхідною, обов’язковою ознакою й показником високого інтелекту' освіченої людини. Сформувати професійну мовнокомунікативну компетенцію покликана сучасна система освіти. Важливу роль у цьому процесі відіграє дисципліна «Українська мова за професійним спрямуванням», мета якої - ознайомити студентів з основами культури мовлення, виявити специфіку

функціонування усної і писемної форми ділової мови відповідно до фаху, навчити вільно володіти лексикою і термінологію своєї спеціальності, формувати свою професійну мовнокомунікативну компетенцію, яка передбачає:

-глибокі професійні знання і оволодіння понятійно-категоріальним апаратом певної професійної сфери та відповідною системою термінів;

• досконале володіння сучасною українською літературною мовою;

вміле професійне використання мовних стилів і жанрів відповідно до місця, часу, обставин, статусно-рольових характеристик партнера (партнерів);

знання етикетних мовних формул і вміння ними користуватися у професійному спілкування;

уміння працювати з різними типами текстів;

орієнтування у потоці різнотемної та різнотипної інформації українською мовою на різних каналах її передавання;

вміння знаходити, вибирати, сприймати, аналізувати та використовувати інформацію профільного спрямування;

володіння інтерактивним спілкування, характерною ознакою якого є необхідність миттєвої відповідної реакції на повідомлення чи інформацію, що знаходиться в контексті попередніх повідомлень;

володіння основами риторичних знань і вмінь;