39.Наведіть фактори, які можуть застосовуватись для формування «стратегічних груп». Схарактеризуйте «стратегічну групу» університету (коледжу, ліцею), де ви навчаєтесь.

Стратегічна група конкурентів — це певна кількість підприємств, які посідають близькі позиції на ринку та конкурують між собою на основі одних і тих самих конкурентних переваг і однаковими методами.

Підприємства опиняються в одній і тій самій стратегічній групі, якщо вони відповідають принаймні одній із зазначених вимог:

• близька структура асортименту продукції;

• використання однієї системи розподілу;

• однакові тип і ступінь вертикальної інтеграції;

• пропонування покупцям аналогічних послуг і технічної допомоги в експлуатації;

• спрямованість на одних і тих самих замовників;

• задоволення попиту покупців, що потребують однакових особливостей у виробах;

• використання одних і тих самих прийомів реклами у засобах масової інформації;

• застосування ідентичних технологічних підходів до виготовлення та обслуговування продуктів (або надання послуг);

• робота в одному інтервалі параметрів «ціна — якість»;

• наявність ідентичних стратегічних орієнтирів та механізмів їх досягнення;

• однакова поведінка на ринку.

Чим ближчими є параметри у підприємств-конкурентів, частіше зустрічаються ті самі конкурентні переваги, тим ретельніше слід вивчати їхню діяльність, оскільки саме вони є основними конкурентами, що входять до однієї стратегічної групи. Різні галузі можуть мати різну кількість стратегічних груп. Аналіз стратегічних груп виконується за допомогою так званих «карт стратегічних груп галузі».

Рис. Карта стратегічних груп конкурентів

Примітка. Розміри кола приблизно відбивають частку ринку, що обслуговується окремою стратегічною групою.

3.

158. Визначте сутність та основні ознаки стратегічного контролю. Охарактеризуйте його основні етапи. Чим відрізняється стратегічний контроль від поточного?

Стратегічний контроль — це особливий вид управлінської діяльності на підприємстві, що полягає у спостереженні та оцінці проходження процесу стратегічного управління, який забезпечує досягнення поставлених цілей та виконання обраних стратегій через встановлення стійкого зворотного зв’язку.

На відміну від поточного контролю, стратегічний контроль базується на імовірнісних оцінках і показниках, але це не означає, що їх не треба встановлювати; необхідні так звані «контрольні точки» (наприклад, через 3 — 6 місяців після початку робіт), для яких розробляються нормативні значення найважливіших показників: витрати, окупність, часові витрати та ін. Крім того, стратегічний контроль є однією з головних форм упереджувального контролю, який передбачає встановлення певної політики, процедур, правил тощо. Чим ґрунтовнішими будуть ці елементи, тим більше підстав вважати, що поставлені цілі будуть досягнуті. Стратегічний контроль полягає у визначенні того, чи можливе подальше здійснення стратегій і чи приведе їхня реалізація до досягнення цілей.

Стратегічний контроль не може існувати без поточного та заключного контролю, так само як стратегічне управління базується на поточній діяльності підприємства.

Основні етапи стратегічного контролю:

1) визначення органів контролю та механізмів його застосування;

2) визначення стандартів і норм для забезпечення об’єктивності оцінок;

3) встановлення правильності виконання робіт, передбачених планами різного типу;

4) порівняння досягнутих параметрів робіт з встановленими стандартами та нормами;

5) вжиття коригувальних заходів, у тому числі, перехід до альтернативних варіантів планів проектів, програм.

Для того щоб контроль був об’єктивним та ефективним, він має бути пов’язаний зі стратегічним і поточним плануванням.

БІЛЕТ10

1. Які ви знаєте методи прогнозування, що застосовуються при встановленні майбутніх, необхідних параметрів зовнішнього і внутрішнього середовища ?48

2. Охарактеризуйте основні ознаки стратегічного плану. Які з них, на Ваш погляд, є найважливішими? Обґрунтуйте свою відповідь.103

3. Що таке “бази стратегічних даних” (БСД) та як їх формують? Які обмеження існують на українських підприємствах при формуванні БСД?156

4,5. Про компанію «фокстрот», та побудова SWOT-аналізу

1.

48.Які ви знаєте методи прогнозування, що застосовуються при встановленні майбутніх, необхідних параметрів зовнішнього і внутрішнього середовища ?

Основними класами методів прогнозування, що використовуються у стратегічному плануванні, є методи екстраполяції; експертні методи; методи моделювання з різноманітними класифікаційними групуванням моделей.

Методи екстраполяції базуються на припущенні про незмінність або відносну стабільність наявних тенденцій розвитку. Інакше кажучи, гіпотеза економічного передбачення базується на схожості та спадковості глобальних умов існування підприємств у минулому, теперішньому та майбутньому. У цьому й полягає обмеженість зазначеного підходу, оскільки чим тривалішим є період прогнозування, тим більш імовірним є змінність тенденцій розвитку під впливом різних факторів.

Експертні методи базуються на знаннях та досвіді спеціалістів різної кваліфікації.

Вибір методів прогнозування зале­жить від мети, особливостей об’єкта прогнозування та наявної інформації про нього і його оточення. Лише комбінація методів може дати більш-менш надійне передбачення майбутнього розвитку макро- та мікросистем. Особливості прогнозів, складених за новітніми методиками, полягають у тому, що вони містять у собі як бажані так і можливі, але небажані харак­теристики стану зовнішнього, проміжного та внутріш­нього середовищ підприємства, а також позитивні та негативні тенденції у взаємовпливі факторів цих трьох прошарків середовища.

У стратегічному управлінні найбільшого поширення набули розробки сценаріїв розвитку подій. Вони є проміжними між експертними методами та методами моделювання. Метод побудови сценарію — це один із методів прогнозування, що ґрунтується на встановленні послідовності станів об’єкта прогнозування за різних прогнозів зміни фону, на якому перебуває об’єкт. До методів розробки сценаріїв належать: метод посилань, метод побудови системи діаграм, метод критич­них полів, метод «заголовків газет», метод «логіки можливого розвитку подій» (зокрема, розвинутого в «методі Сааті»), матриці перехресного впливу подій та «метод Баєса».Для більш ґрунтовного опису очікуваних подій доцільно розробляти систему сценаріїв, що різняться переліком припущень і взаємодією факторів, дослід­жуваних у сценарії. Розрізняють песимістичні,оптимістичні та сценарії з найбільш імовірним (з погляду експерта) розвитком подій. Застосування обґрунтованих прогнозів дає змогу створити уявлення про оптимістичний та песимістичний варіанти розвитку подій, зосередивши увагу на факторах, що сприяють або перешкоджають позитивним тенденціям

2.