1652. – 30 Травня. – Витяг з листа м. Собеського до матері.

[…] Вчорашнього дня мав звістку від п. Незабитовського, котрий мені пише, аби якнайшвидше поспішав, бо орди щогодини сподіваються. Полк уманський вже передався до них, а Хмельницький став на Торговиці. Сьогодні ранком прибіг челядник, що його вже татари під Гінцями, 4 милі звідсіля гонили й інші оповів (новини); товариство, що їхало звідтіля до війська, повернулося. Ми з сьогоднішнього дня в ночі пробиваємося до війська, й.м.п. Чернейовський, п. підсумок крак, п. Калінський, інших багато їх м-тей, буде нас з триста коней […].

У Вінниці, у день Божого Тіла (30.V)

1652

Слухняний син і покірний слуга

М. Собеський.

Обоз стоїть над Батогом

під Четвертинівкою, але

вирушить на інше місце

(Malewska H. Listy staropolske z epоki Wazów. – Warszawa: PIW, 1977. – S. 345-346)

№ 7

1652. – Близько 3 червня. – Лист Миколи Длужевського до кс. Канцлера кор. Лещинського.

Ясновельможний і до мене дуже м-вий кс. канцлере і добродію наш!

Зустрівши третього червня пошту й.к.м-ті, що йшла до нас до обозу під Батовим (Батогом – В.С.), але вже не було для чого їй далі йти. Наважився її до в.м добродія назад повернути і щоб якнайшвидше повідомила про нещасний, нечуваний і швидкий наш погром від Хмельницького і орди Кримської, Ногайської та Буджацької. Перебіг цієї війни був таким. Першого червня орда підступила в лічбі шістнадцять тисяч під наше військо. Охоче військо відразу ж цього дня себе проявляло. А саме: три полки загнали були за півмилі орду, однак знову орді надійшла допомога. Тоді швидко відбили наших, відразу ж гору взяли і не без шкоди це було для рицарства. Цієї забави вистачало аж до вечора.

Наступного дня, другого червня з полудня сам Хмельницький з такою своєю силою наступив, що й на годину не могли їх затримати. Але нас, в коло огорнувши, орда взяла на шаблі, а козаки табір так опанували, що дощенту нас з усім військом знесли. Й.м.п. гетьман, відразу ж до редутів вліз до іноземців, але і там недовго забавлявся, бо їх гарматами кругом оточили, маючи їх кілька десятків. Тоді його або вбито, або у неволю взято. Якщо піддалися, то мусіли це вчинити. Бо у таких редутах і без води і нашвидко зроблених при навальності не можна втриматися, а ще у такій конфузії, яка трапилася, вже коли билися, то тоді дано сигнал, аби люжна челядь вирушила. А обоз був таким, що його і б сто тисяч ледве оборонило. На чолі лише один ряд поставили, а в тилу жодної душі до оборони не могли мати, а ні резерву. Тому, як хотіли, так нас і взяли відразу ж, і котрі хотіли до обозу як козаки, так і татари, увірвалися.

Мене пан Бог з-під однієї корогви на услугу РП-тої лише з товаришем одним дивовижним чином дав можливість вплав урятуватися. Рідко хто, або дуже мало хто, утік, бо дуже переправи часті і ліси густі біля цього місця були. Пани ті, котрі при й.м.п гетьмані були: й.м. пан Одживольський каштелян чернігівський, й.м. пан обозний коронний Калиновський – син гетьмана польного коронного, й.м.п. староста красноставський Марек Собеський, й.м.п. Балабан, пан Незабитовський, пан Косаковський підсудок брацлавський, пан Калінський й інших кілька ротмістрів – важко уявити, як до них повернулася фортуна у такому випадку. Лише сумніваюся аби хто з них врятувався, пробиваючись через такі густі ворожі лави. Іноземці стояли добре і рейтари, але рідко кому з них доведеться бути для послуг і захисту. РП-тої. Й.м.п воєвода брацлавський не з’явився до нас, хоча перебував близько від обозу. Міг відступити до Кам’янця. Задніпровське військо і полк й.м.п воєводи руського і пп. Сапігів стали під Охматовим, очікуючи на те військо Задніпровське. Повідомляли, що вже зібралися і залишаються обложеними козаками. Інші говорять, що з боями відходять Поліссям.

Які задуми цього ворога будуть, це знає лише Бог. В.м.пану і добродію потрібно й.к.м-ть і всю Річ Посполиту переконати, аби були готовими до оборони за один – два тижні; боятися слід того, щоб не пішов в глиб землі (Польщі – В.С.). Подавши ці міркування на світлі роздуми в.м-ті добродія нашого, прошу про те, щоб ця звістка нещасна, хоча не по-філософськи виписана, але як від побитого кистенями і з очима опаленими порохом, вдячно була сприйнята, пам’ятаючи про мене вбогого жовніра, котрий служить без перерви понад двадцять років. Віддаюся на ласку в.м. пана і добродія. У Новому Костянтинові в ночі 3-го? червня 1652.

В.м.пана покірний слуга Микола Длужевський

(Michałowski J.Księga pamiętnicza. – Kraków, 1864. – S. 654-656).

№ 8