Основні компоненти стратегічного плану:

1. Головна мета діяльності установи.

2. Основні цілі, що визначають собою програми діяльності.

3. Завдання.

4. Показники виконання програм і завдань.

• Головна мета діяльності установи

Головна мета діяльності установи - основна ціль, завдання організації, або причина її існування, що відрізняє її від інших організацій і описує сферу її діяльності. Головна мета визначається у нормативно-правових актах, що регулюють діяльність бюджетної установи.

На виконання головної мети діяльності встановлюються та формулюються стратегічні цілі установи.

• Стратегічні (основні) цілі

Стратегічні цілі - кінцеві соціально-значущі результати, які організація намагається досягнути в довгостроковому періоді , які відповідають головній меті діяльності установи.

Основні цілі повинні бути конкретними, вимірними, досяжними, реалістичними, орієнтованими в часі. Вони мають бути встановлені для кожного напрямку діяльності, який на думку організації є важливим, і виконання якого вона хоче відстежувати і виміряти.

Стратегічні цілі, в свою чергу, є основою для формування бюджетних програм.

Бюджетна програма – систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник коштів відповідно до покладених на нього функцій (ст. 2 Бюджетного Кодексу України.)

• Завдання

Завдання - оперативні цілі, сформульовані у вигляді конкретних заходів, яких необхідно досягти в результаті виконання плану (програм), та які можна оцінити за допомогою чітких критеріїв (показників виконання).

• Показники виконання

Показники виконання – кількісні та якісні показники, які характеризують результати виконання бюджетної програми та дають можливість здійснити оцінку використання коштів на її виконання.

Додаткові компоненти стратегічного плану:

• структура установи;

• стислий опис споживачів послуг установи, їх потреб та задоволеності діяльністю організації;

• визначення зовнішніх факторів, на які не може вплинути установа та які є суттєвою загрозою в досягненні її цілей та задач;

• законодавче обґрунтування встановлених цілей.

Методологічні засади середньострокового планування бюджету

Середньострокове бюджетне планування – це визначення головними розпорядниками бюджетних коштів на підставі Програми діяльності Кабінету Міністрів України плану своєї діяльності на середньостроковий період та обсягу необхідних коштів для досягнення поставлених цілей у середньостроковій перспективі.

Головною відмінністю кількарічного підходу до бюджетного планування від однорічного є те, що останній не відображає довгострокових наслідків прийнятих рішень, щодо видаткової політики (наприклад, посилення соціальної ролі бюджету).

Складання однорічного бюджету призводить до того, що рішення про розподіл ресурсів, як правило, ухвалюються на фрагментарній основі. Тому наслідки, які матимуть сьогоднішні рішення в майбутні роки, не враховуються. Це, у свою чергу, не забезпечує адекватної основи для співставлення майбутніх потреб у фінансуванні існуючих зобов’язань з ресурсами бюджету.

У загальноприйнятій методології середньостроковий період охоплює від 3 до 5-ти років, що переважно залежить від макроекономічних умов, характерних для певної країни та особливостей бюджетного процесу.

Підставами для середньострокового бюджетного планування є:

1. Стратегії щодо загальнодержавної політики Президента й Уряду, зокрема ті, що стосуються регіонального розвитку та розвитку місцевих громад.

2. Прогноз економічного розвитку регіону і міста.

3. Бюджетна резолюція.

4. Оцінка бюджетних програм за попередні роки.

Загальноприйнята світова практика середньострокового бюджетного планування виділяє 2 етапи, які можуть відрізнятися за термінами здійснення у різних країнах відповідно до особливостей бюджетного процесу кожної країни.