2. Суть кошторисного планування, його необхідність та визначення основних завдань.
Основною формою планування видатків бюджетних установ є складання їх кошторисів. Установи, які утримуються за рахунок коштів бюджетів, для забезпечення своєї діяльності і виконання покладених на них функцій, складають кошторис, який є важливим інструментом формування, управління й контролю фінансової політики бюджетної установи. [8]
Розроблення кошторису бюджетної установи спрямоване на розв’язання двох основних завдань:
Визначення обсягу доходів і видатків, пов’язаних із діяльністю окремих структурних одиниць та підрозділів установи
Забезпечення покриття видатків фінансовими ресурсами із різних джерел
Процедуру складання, затвердження та виконання кошторису бюджетних установ затверджено Постановою Кабінету Міністрів України 28 лютого 2002 року №228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ». У цьому Порядку передбачено послідовність дій при затвердженні кошторису. Фінансування установ без затвердженого в установленому порядку кошторису забороняється.
Враховуючи наявність двох фондів у бюджетах – загального та спеціального, відповідно є дві складові частини, кошторису, див. Рис. 1 «Складові кошторису»:
Складові кошторису
Загальний фонд
Спеціальний фонд
Загальний фонд включає обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків для бюджетної установи.
У спеціальний фонд входить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та розподіл видатків на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою певних функцій.
Тобто, структурно кошторис будується за статтями (кодами) й елементами витрат.
Оскільки кошторис – це план доходів і видатків бюджетної установи, то сама форма документа складається з двох частин: дохідної і видаткової.
Залежно від джерел утворення доходи бюджетної установи поділяються на два види:
Доходи загального фонду бюджету
Доходи спеціального фонду бюджету
Доходи загального фонду – це держані кошти, що надійшли на рахунок бюджетної установи із загального фонду державного або місцевого бюджету для її утримання. Їх ще називають асигнуваннями (фінансуванням) з державного бюджету.
Доходи спеціального фонду – це надходження від плати за послуги, що надають бюджетні установи згідно із законодавством України, а також кошти, перераховані бюджетним установам для виконання окремих доручень, благодійні внески, гранти та подарунки. Перелік доходів спеціального фонду визначає Кабінет Міністрів України.
3. Етапи та методи бюджетного планування
Залежно від суб'єктів та рівнів бюджетного планування розрізняють: зведене, територіальне та адресне планування.
Зведене бюджетне планування здійснюється на стадії складання проектів бюджетів з метою забезпечення їхнього збалансування. На цьому етапі визначаються основні напрями роботи, форми та методи мобілізації бюджетних ресурсів, здійснюється взаємоузгодження основних макропоказників економічного і соціального розвитку, проводять комплексні розрахунки за показниками валового внутрішнього продукту та національного доходу, визначають рівень надходжень до бюджету та державних цільових фондів, мінімальний рівень соціальних потреб тощо.
Територіальне бюджетне планування передбачає складання та забезпечення виконання виконавчими органами влади на місцевому рівні відповідних місцевих бюджетів, що є їхньою фінансовою базою і забезпечують їхню фінансову незалежність. Окрім того показники даних бюджетів можуть використовуватися для визначення середньої фінансової забезпеченості відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Роль територіального бюджетного планування значно посилюється, що пов'язано з суттєвим розширенням владних повноважень органів місцевого самоврядування та зміцнення їхньої фінансової бази.
Адресне бюджетне планування полягає в узгодженні та ув'язці конкретних показників бюджетів з показниками фінансових планів суб'єктів господарювання. Адресність бюджетного планування забезпечується, з одного боку, централізацією бюджетного планування за принципом доведення показників зверху вниз, з другого боку, - тісним зв'язком та узгодженістю показників бюджету з показниками фінансових планів головних розпорядників бюджетних коштів.
Існують наступні методи бюджетного планування: а) загальний метод — балансовий;
Сутність балансового методу полягає у тому, що бюджет як фінансовий план є балансом доходів і видатків. Отже, бюджет не може бути незбалансованим. Перевищення видатків над доходами (бюджетний дефіцит) неможливе, адже воно, виходячи зі схеми фінансової діяльності держави, не може бути профінансовано. Перевищення ж доходів над видатками, якщо йдеться не про бюджетний профіцит, недоречне, оскільки державі не потрібні зайві кошти (зате вони можуть бути вкрай необхідні юридичним і фізичним особам, у яких вони вилучаються у процесі перерозподілу). Використання балансового методу забезпечує реальність не тільки бюджетного планування, а й збалансованість формування та розміщення фінансових ресурсів у суспільстві. б) окремих статей:
- нормативний, (Нормативний метод передбачає планування окремих показників на основі встановлених нормативів. За рівнем охоплення нормативи поділяються на узагальнені й деталізовані. Прикладом узагальненого нормативу є сума витрат на охорону здоров'я в розрахунку на одного жителя. Деталізовані нормативи встановлюються, наприклад, щодо кожної статті кошторису. Нормативний метод може використовуватись як самостійний (при узагальнених нормативах), так і в сукупності з методом прямого рахунку (кошторисне планування). Однак використання лише одного цього методу не є досконалим, оскільки встановлені нормативи (особливо у галузі охорони здоров'я, освіти, соціального захисту та соціального забезпечення) потребують постійного перегляду й уточнення. Наприклад, щодо соціального захисту та соціального забезпечення обсяги надання соціальних гарантій щороку уточнюються, як уточнюються й основні критерії або показники, на основі яких вони розраховуються: заробітна плата, рівень прожиткового мінімуму на одну людину тощо. На основі цих показників розробляються обсяги різних видів соціальних допомог і гарантій населенню. Інший приклад — щодо освіти: згідно з чинним законодавством України, бюджетні витрати на освіту повинні становити не менше ніж 10 % національного доходу. Реально цей показник протягом останніх років є значно меншим, оскільки бюджетні ресурси обмежені і перерозподіляються на інші, не менш пріоритетні витрати.
- коефіцієнтів Метод коефіцієнтів (аналітичний метод) базується на вивченні економічної кон'юнктури у минулому та сучасному періодах і застосуванні відповідних коефіцієнтів (наприклад, індексів інфляції) щодо фактичних результатів виконання бюджетів. По суті, це планування "від досягнутого", що, власне, має місце нині в бюджетному процесі. Перенесення в майбутнє минулих тенденцій, досягнутих результатів не стимулює виявлення резервів і не сприяє економії бюджетних коштів.
-предметно-цільовий метод Процедура бюджетного планування — послідовність заходів і дій зі складання, розгляду і затвердження проекту бюджету, яка визначається відповідним законом. В Україні на державному рівні вона включає такі етапи та стадії: