Розділ іі. Види зброї козаків

Зброя козаків була дуже різноманітною. Складалась вона зі зброї виготовленої на Січі, та зброї захопленої в боях з іншими народами. Частина зброї була дуже поширена, як то шаблі, пістолі, рушниці, інші навпаки зустнрічалися нечасто - алебарди, аркебузи, бердиші. Козаки вміло застосовували наявну зброю, постіно підвищували свій рівень, а також вигадували нові прийоми застосування зброї, що надавало їм значної переваги перед супротивником. НІЖ- холодна колюча та ріжуча зброя, запорожці використовували різноманітні клинки які виготовлялись в кузнях Січі та трофейну зброю, захвачену під час битв з турками, татарами.

СПИС- холодна зброя у вигляді довгого древка на кінці якого розміщено металевий гостряк. Спис перш за все колюча зброя, хоч деякі види списів були розраховані також на ріжучі та рублячі удари . Козацький спис складався з довгого, але вузького, легкого держака-ратища (ратовища) завдовжки близько 3,5 м і видовженого залізного наконечника-вістря (довжиною до 30 см разом з конічною втулкою): вузького огранованого, квадратного в перерізі або ж широкого, огранованого, листо чи пероподібної форми (універсальніший тип, побутував також у піших козаків). Упродовж походу спис висів за правим плечем козака, тримаючись за допомогою двох ремінних петель (темляків), прив'язаних відповідно на нижньому кінці списа (крізь спеціальний отвір) і посередині: петлю, прив'язану на кінці ратища, надівали на ногу, а довгим верхнім темляком привішували за плече ШАБЛЯ- іранський різновид шабель був основним типом шабель Запорожців. Ввідзначається такий тип значною кривизною клинка, котра розпочинається майже від хрестовини і різко наростає у робочій частині (остання третина клинка). Іранський клинок переважно позбавлений долів і сильно звужується у вістря. Руків'я є переважно кістяним чи роговим, не нахиленим, з довгою металевою хрестовиною та загнутою, майже перпендикулярно до леза клинка, голівкою. Іранські клинки — короткі і легкі (середня довжина — 80 см, а вага 500г). Бойові дії вершника відрізняються активним задіянням стремен, котрі дозволяли підводитись та глибоко нахилятись для нанесення важких ударів особливо проти піхотинців. Легкість і кривизна Ш. дозволяла виконувати блискавичні ковзаючі відбиви-відводи і навздогін удари, при цьому Ш. описувала різноманітні кола і 8-ки. Положення вістря варіювалося від вертикально-вгору до вертикально-униз (зависання). Наявність нахиленого руків'я при незначній кривизні клинка дозволяла виконувати і колючі удари, при цьому лезо розташовувалось як вертикально, так і горизонтально (іноді цей удар супроводжувався відходом — відхилянням убік і носив контр-атакуючий характер). Характерною особливістю козацької техніки шабельного бою у пішому порядку було використання різноманітних повзунців (удари ногами у низьких положеннях, або в падінні) та ударно-захоплюючих дій вільною рукою.

ПІСТОЛІ- за козацької доби були поширені як колісчаті, так і кремневі замки, за допомогою котрих здійснювалось запалення пороху, що і призводило до пострілу. Розвивалось зброярство і в Україні. Окрім бойового призначення пістолі носили характер військово-парадної зброї, задля чого багато прикрашались. Особливої уваги прикрашенню зброї надавали східні майстри. Вони використовували гравірування, черніння, насікання та інкрустацію золотом і сріблом та коштовними каміннями Запорожці, як правило, носили за поясом по 2 пістолі і ще 2 пістолі — у кобурах на сідлі. Така кількість пістолів свідчила про високий рівень вогневої сили як окремого козака, так і цілого козацького війська. Сам постріл з пістоля виконували переважно з однієї руки у різноманітних положеннях, включаючи і верхову їзду.

РУШНИЦЯ- Почесне місце у козацькій символіці належить також рушниці. Досить нагадати, що озброєна рушницею постать козака стала офіційним гербом  Війська Запорозького. Таке саме зображення є на корогвах сотень, на печатках і портретах. Але найбільш яскраво символічне значення рушниці як лицарської, навіть богатирської зброї проступає в козацьких думах. З класичної думи про козака Голоту, записаної наприкінці XVII ст., видно, що невід’ємною ознакою козацького лицаря, окрім доброго коня та пишних шат, є його ясна зброя. Таким чином, рушниця міцно пов’язана з образом козака - як символічним, так і реальним. Проте серед геральдичних знаків рушниця, на відміну від гармат та гарматних ядер, не зустрічається: загальноприйнята геральдика її не визнавала. Це, очевидно, відповідало сприйняттю вогнепальної зброї як "нечесної", "підлої", хоч і дорогої, що було притаманне багатьом народам світу. Численні докази цього можна привести і на українському матеріалі. Так, окрім відомого вислову з порівнянням холодної та вогнепальної зброї ("куля - дура, штик - молодець"), є низка фразеологізмів, які відносять два згадані типи зброї до різних оціночних площин: з кулею пов’язані негативні конотації ("дістати кулю в лоб"), а з штиком - позитивні ("здоровий, як штик). Козаки називали рушниці яничарками.

Козаки використовували рушниці різного походження: турецькі, кримські, кавказькі, німецькі, польські, російські, місцевого виробництва. Більш легкі рушниці (порівняно з мушкетами) набули значного поширення. Запорожці під час таємних вилазок задля того, щоб ворог не помітив блиску зброї – ледь замочували стволи у розсолі, тоді втрачався блиск зброї. Завдяки легкості рушниці, з’явилась можливість вести бій у різноманітному положенні, у тому числі і сидячи на коні. Рушниці активно використовували і для ведення залпового вогню по ворогу. При цьому застосовували як рядний принцип стрільби, так і ведення вогню лише найвлучнішими стрілками. Почесне місце у козацькій символіці належить також рушниці. Досить нагадати, що озброєна рушницею постать козака стала офіційним гербом. Війська Запорозького. Таке саме зображення є на корогвах сотень, на печатках і портретах. Але найбільш яскраво символічне значення рушниці як лицарської, навіть богатирської зброї проступає в козацьких думах. З класичної думи про козака Голоту, записаної наприкінці XVII ст., видно, що невід’ємною ознакою козацького лицаря, окрім доброго коня та пишних шат, є його ясна зброя. Таким чином, рушниця міцно пов’язана з образом козака - як символічним, так і реальним. Проте серед геральдичних знаків рушниця, на відміну від гармат та гарматних ядер, не зустрічається: загальноприйнята геральдика її не визнавала. Це, очевидно, відповідало сприйняттю вогнепальної зброї як "нечесної", "підлої", хоч і дорогої, що було притаманне багатьом народам світу. Численні докази цього можна привести і на українському матеріалі. Так, окрім відомого вислову з порівнянням холодної та вогнепальної зброї ("куля - дура, штик - молодець"), є низка фразеологізмів, які відносять два згадані типи зброї до різних оціночних площин: з кулею пов’язані негативні конотації ("дістати кулю в лоб"), а з штиком - позитивні ("здоровий, як штик). Козаки називали рушниці яничарками.

ФУЗІЯ - рушниця, винайдена у Франції XVII століття, з ударно-кремінним замком та тригранним багнетом. Була поширена у XVII —XVIII століттях. На озброєнні запорозьких козаків зустрічались фузії європейського та російського виробництва. Фузію винайшли у 2-й половині XVII століття у Франції.

За Петра І на початку XVIII століття, якраз після Північної війни, фузії (отримані як трофейна зброя) були прийняті на озброєння російської армії замість мушкетів, трохи згодом їх почали виготовляти у Росії (на Тульському збройному заводі).

На озброєнні були фузії піхотні, драгунські, офіцерські тощо, які різнилися загальною довжиною, довжиною ствола і калібром.

Термін «фузія-фузея» проіснував у Росії до 1770-х років. У польській мові назва фузія закріпилось за мисливською рушницею.

Оскільки вогнепальна зброя в українських козаків була переважно привозною і трофейною, в арсеналах запорожців траплялись фузії як західно-європейського, так і російського виробництва.

ФАЛЬКОНЕТИ- малокаліберна гармата, снаряди - свинцеві ядра. За деякими даними, Запорожці заряджали фальконети замість ядер дробовим зарядом, що на ближніх дистанціях та в морських боях, призводило до значної дробової осипі, вражаючи велику кількість живої сили супротивника.

Ці знаряддя зазвичай кріпилися на вертлюге або довгому штирі, який глибоко вбивали в корабельний борт на кормі. Фальконеты були призначені для ураження живої сили під час ближнього бою. Вони заряджалися чавунними і кам'яними ядрами, а також і картеччю. Ці знаряддя, вертящиеся навколо своєї осі, швидко і легко вже розрядилися, і нерідко застосовувалися офіцерським складом проти матроських бунтів. Запорізькі козаки, також широко використовували на своїх судах «чайках» фальконеты, і навіть знімали їх з кораблів і кріпили на вози в сухопутних походах.

ГАРМАТИ

В Україні перші гармати з'явилися в кінці 14 ст. Зважаючи на велику вагу та громіздкість перших гармат, їхню невисоку скорострільність, вони застосовувалися для оборони замків. Велика вартість перших гармат обумовила те, що в українських містах їх було ще небагато. На озброєнні в козаків перебували гармати, що були захоплені в татарських та турецьких містах.

Інші потрапили до козаків після захоплення фортець, а деякі надавалися правителями таких держав, які бажали залучити запорожців на свою службу. Кількість гармат, які перебували в козацькому війську, не перевищувала 20–30 штук.  Гармати, які використовували запорожці як правило були малокаліберними. Це пов'язано з тим, що козацьке військо відзначалося великою мобільністю і тому використовувало легкі гармати. Це пов'язано з тим, що козацьке військо відзначалося великою мобільністю і тому використовувало легкі гармати. Крім того, польський уряд намагався не озброювати козаків гарматами, а особливо гарматами великих калібрів.

КОРОАБЛІ-ЧАЙКИ

Козаки були вмілими воїнами не тільки на суші, а й на морі. Їхні славнозвісні човни — «чайки» — не боялися ні бурі, ні оснащених важкими гарматами турецьких галер, до яких вони сміливо підходили впритул і брали на абордаж. Човни «чайки» були понад 12 метрів завдовжки й 3–5 — завширшки. У них вміщалося близько 60 запорожців з усім військовим спорядженням, до якого входило кілька легких гармат. При попутному вітрі на чайці напиналося вітрило.

«Поява на морі чотирьох козацьких човнів наводила на Константинополь більший жах, ніж поява чуми в Мореї», — писав французькому королеві Людовіку XIII його посол у Константинополі.

Збереглися свідчення самовидців про загадкове козацьке судно, яке було одним із перших варіантів підводного човна. Воно мало два днища, між якими клався баласт для занурення у воду. А у висунуту над поверхнею моря трубу — прообраз майбутнього перископа — стерновий вів спостереження, пильнував, чи не з’явиться де турецька галера. Рухався човен задопомогою весел, умонтованих у його борти так уміло, що в нього не протікала вода.

При наближенні до ворога баласт викидався, човен несподівано зринав, і козаки з’являлися на поверхні води. Потім серед турків ходили легенди про шайтанів у шароварах, які з’являлися з самісінького дна моря.

Перші згадки про морські походи запорожців припадають на часи першого гетьмана Запорозької Січі Дмитра Вишневецького, що ввійшов у народні думи під іменем Байди. Він походив з роду давніх українських князів з Волині. Потім морські походи козаків стали регулярними. І знову на просторах Чорного моря, яке стало Козацьким, зазвучали українські пісні, заговорили українські самопали, заметушилися работорговці у Кафі і Синопі, захвилювався сам султан Оттоманської Порти, бачачи козацькі чайки на Босфорі.

Особливо морськими походами і битвами прославився козацький гетьман Петро Сагайдачний (родом із Львівщини). На чайках він не один раз перепливав Чорне море до Константинополя, раптовими нападами нищив турецьку столицю, звільняючи багато козаків з неволі.

На початку 1516 року Сагайдачний з двома тисячами запорожців на чайках спустився по Дніпру і, розгромивши турецьку ескадру, вийшов на простори Чорного моря, направившись до центру рабовласницького ринку Криму — міста Кафи. Взяття фортеці і міста Кафи було вершиною досягнень у військово-морських операціях на Чорному морі. Як повідомляють історичні джерела, у кінці бою Сагайдачний наказав залишити в гавані цілими декілька турецьких галер для транспортування у Січ колишніх бранців і здобичі. Коли зійшло сонце, від міста залишились тільки розвалини,обгорілі стіни будинків і багато трупів на вулицях, у гавані горіли турецькі бойові і торгові кораблі.

Також уночі був захоплений запорожцями Синоп.Про це свідчить турецький мандрівник XVII століття Евілія-ефенді, який пише, що козаки взяли Синоп у темну ніч і що з цього приводу великий візир Насир-пашабув страчений за те, що приховав цей факт перед султаном.

Звістка про взяття Кафи, Синопа, Трапезонта козаками Сагайдачного обійшла також і Європу: італійський священик Оттавіо Салієнція, мемуарист першої половини XVII століття, пише, що козаки виставляли від 200 до 300 чайок, сміливо плавали по Чорному морю і в 1616–1617 роках успішно нападали на міста Кафу, Синоп, Трапезонт.

У 1618 році український флот гетьмана Сагайдачного увійшов у нинішню Північну бухту Севастополя. Тоді тут було татарське селище Ак-Яр. А вперше запорозькі чайки з’явилися в цій бухті ще 1585 року. І відтоді тут розвивається козацький флот, і запорожці стають володарями Чорного моря.