ДЗ Дніпропетротровська державна академія МОЗ України

Кафедра загальної хірургії

Реферат

На тему:

«Проблеми донорства в Україні»

Підготувала:

Студентка 3-го курсу

1 медичного факультету

Педоренко Дарина

Викладач: Гузенко Б.В.

Дніпропетровск-2014

План

1.Актуальність проблеми

2.Законодавче забезпечення донорства в Україні

3.Заклади служби крові України

4.Категорії донорів

5.Відбір та обстеження донорів

6.Вплив взяття крові на організм донора, протипоказання до взяття крові

7. Аналіз показників діяльності закладів служби крові України

8.Шляхи вирішення проблем донорства в Україні

Література

Актуальність проблеми донорства в Україні

Донорство крові виникло понад 100 років тому після відкриття груп крові. При його організації відзначали труднощі з рекрутирування донорів. Спочатку для кроводачі запрошувалися родичі пацієнтів. Масове донорство в Україні було розпочате у 30-ті роки ХХ ст. При лікувально-профілактичних закладах формували колективи донорів-активістів із числа медичного персоналу та студентів. Під час Великої Вітчизняної війни кількість добровольців здавати кров для потреб фронту становила близько 300 тис. осіб. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24.06.1944 р. введено нагрудний знак «Почетный донор СССР», яким нагороджували донорів за багаторазове давання крові. Державою було взято курс на безоплатне донорство, яке вважали вищою формою гуманізму і патріотизму. Розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 30.11.55 р. № 8065-р були визначені права та пільги донорів. Протягом 60–70 років ХХ ст. завдяки зусиллям працівників служби крові було досягнуто значних успіхів у гематології, онкології, трансплантології тощо. Наприкінці 80-х — на початку 90-х років ХХ ст. пропаганду донорства було фактично призупинено.

Лікувально-профілактичні заклади відчули дефіцит крові, особливо у період переходу на гемокомпонентну терапію. За цих умов гостро постало питання про законодавчу базу відповідно до завдань розвитку донорства. Згідно із чинним Законом України від 23.06.1995 р. № 239/95-ВР «Про донорство крові та її компонентів» передбачається урегулювання відносин, пов’язаних із розвитком донорства крові, її компонентів, у нових умовах планування, забезпечення комплексу соціальних, економічних, правових і медичних заходів з організації та захисту донорства.

На жаль, донорство у нашій країні, як правило, стало проблемою хворих та лікарів, а не справою суспільства. Населення недостатньо обізнане у питанні донорства крові у зв’язку з недостатнім висвітленням цієї проблеми. Про гостру потребу донорської крові більшості нашого населення стає відомо лише тоді, коли біда стукає в двері їх дому — близька людина потрапляє на операційний стіл, у дружини тяжкі пологи, дитині необхідна багаторазова гемотрансфузія. Ряд країн спирається на родинне донорство, це також одне із значних джерел поповнення запасів крові.

Законодавче забезпечення донорства в Україні

Конституційною підвалиною юридичної регламентації донорства в Україні є ст. 29 Основного Закону, яка визначає право на особисту недоторканність в аспекті згоди чи відмови від будь-якого медичного втручання. На деталізацію змісту цієї норми в законодавстві України передбачено право на донорство або окремі його структурні елементи, зокрема, у Цивільному кодексі України від 16.01.2003 р. (ст.290, п. 7 ст. 281) , Основах законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 р. (ст. 46, 47, 48), Законі України „Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині” від 16.07.1999 р., Законі України „Про донорство крові та її компонентів” від 23.06.1995 р. , а також підзаконних нормативно-правових актах, що визначають окремі питання у сфері донорства.

Зі згаданих нормативних актів випливають такі умови правомірності проведення різних видів донорства, зокрема донорство крові та її компонентів (донорство крові та її компонентів – добровільний акт волевиявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях (ст. 2 Закону України „Про донорство крові та її компонентів”)):

1.1. Донором може бути повнолітня дієздатна фізична особа.

1.2. Донорство є добровільним актом волевиявлення людини.

1.3. Особа-донор повинна пройти відповідне медичне обстеження і в неї неповинно бути протипоказань, визначених МОЗ України. Особи, хворі на інфекційні хвороби, які можуть передаватися через кров, або інфіковані збудниками таких хвороб, можуть залучатися до виконання донорської функції лише у разі подальшого використання отриманих від них крові та (або) її компонентів винятково для проведення наукових досліджень, виготовлення діагностикумів та інших продуктів, що не призначені для введення реципієнтам.

1.4. Взяття крові та (або) її компонентів у донора дозволено лише за умови, що здоров’ю донора не буде заподіяно шкоди.