3. Контроль за рівнем розвитку гнучкості

Контроль гнучкості спрямований на явлення здатності спортсмена Існувати рухи з великою амплітудою.

Основним критерієм оцінки гнучкості є найбільша

амплітуда рухів, яка може бути досягнута випробуваним.

Амплітуду рухів вимірюють у градусах або лінійних заходи, ис-

пользуя апаратуру або педагогічні тести.

Апаратурними способами вимірювання є:

• механічний (за допомогою гоніометра);

• механоелектричного (за допомогою електрогоніометра);

• оптичний (за допомогою фото-, відео-кіно-апаратури);

• ренгенографіческій [18].

Контроль активної гнучкості здійснюється шляхом кількісної оцінки здатності спортсмена виконувати вправи з великою амплітудою за рахунок активності скелетних м'язів. Пасивна гнучкість характеризується амплітудою рухів, що досягається за рахунок зовнішньої сили (допомога партнера, використання обтяжень, блочних пристроїв тощо). Показники пасивної гнучкості завжди вищі від показників активної гнучкості .(Платонов В.Н.,1997)

Різниця між активною і пасивною гнучкістю відображає величину резерву для розвитку активної гнучкості.

Оскільки гнучкість залежить не лише від анатомічних особливостей суглобів, а й від стану м'язового апарату спортсмена, у процесі контролю визначається показник дефіциту активної гнучкості (як різниця величин активної і пасивної гнучкості у кутових або лінійних вимірах).

У спортивній практиці для визначення рухомості в суглобах використовують кутові І лінійні виміри. При зас­тосуванні лінійних вимірів на результати контролю можуть впливати індивідуальні властивості тих, кого обстежують, наприклад, довжина рук або ширина плечей, якщо виміри проводяться при виконанні нахилу вперед чи вик руту з палицею. Тому, по можливості слід запобігати цьому впливу. Наприклад, при виконанні викруту з палимом ефективним є визначення індексу гнучкості — показника відношення ширини хвату (см) до ширини плечей (см). Однак необхідність у цьому виникає лише тоді, коли порівнюють рівень гнучкості у спортсменів із різними морфологічними особливостями.

Максимальна амплітуда рухів спортсмена може вимірюватися різноманітними методами: гоніометричним, оптичним, рентгенографічним. Гоніометричний метод передбачає використання механічного або електричного кутоміра гоніометра, до однієї Із ніжок якого прикріплено транспортир або потенціометр. При визначенні амплітуди рухів ніжки гоніометра фіксуються на повздовжніх осях сегментів, що утворюють суглоб. Сучасні оптичні методи зв’язані із відеорегістрацією рухів спортсменів до суглобних точок якого прикріплені маркери. Оцінювання результатів зміни положення маркерів дозволяє визначити амплітуду рухів. Рентгенографічний метод можна застосовувати тоді. коли необхідно визначити анатомічне допустиму амплітуду рухів у суглобі.

До шкільної програми з фізичної культури щодо оцінювання розвитку фізичних здібностей учнів 1 - 11 класів введено тестування такої фізичної якості як гнучкість Рівень розвитку гнучкості визначається вимірюванням у різних суглобах опорно - рухового апарату. Найбільш простий спосіб - це метод контрольних вправ та гоніометрія ( вимірювання кутів ) (Є.П. Васильєв,1967 В.М. Платонов,1965).

Методом контрольних вправ можливо отримати достовірну інформацію, якщо дотримуватися наступних вимог:

Вимірювання гнучкості повинні виявляти максимальний об'єм рухів в найбільш важливих суглобах опорно - рухового апарату.

Контрольні вправи повинні бути простими і доступними для різних вікових груп, на їх виконання не повинно бути потрібно забагато часу.

Результати повинні бути точними і наглядними.

Рухливість вимірюють у різних суглобах. Так, рухливість хребетного стовпа може бути виражена величиною амплітуди тулуба при максимальному згинанні та розгинанні, нахилах і поворотах. Нахил вперед та назад із положення стоячи дає інтегральну характеристику гнучкості тіла (при цій вправі працює не тільки хребет, але й кульшові суглоби ). Глибина нахилу визначається за положенням рук відносно ніг чи площини опори. Рухливість хребетного стовпа у фронтальній площині визначається нахилами тулуба в сторони. Достатньою вважається, коли учень при нахилі зможе торкнутися долонею випрямленої руки колінного суглоба. Рухливість хребетного стовпа при скручуванні визначається за допомогою скручувань тулуба в сторони, достатнім вважається поворот на 90º.

Об'єм рухливості в кульшових суглобах проводять двома способами. В одному - це махи ніг в сторони ( достатнім вважається рівень, коли учень зможе торкнутись носком прямої ноги однойменної руки, яка витянута в бік на висоті плеча ), в іншому - махи прямих ніг вперед.

Комплексну характеристику рухливості в плечовому суглобі і суглобах плечового поясу ( грудиноключичного та акроміальноключичного ) може дати така вправа, як викрут прямих рук назад. (Є.П. Васильєв, 1967)

У школі частіше застосовують таку контрольну вправу, передбачену державними тестами України: із положення сидячи на підлозі, спираючись ступнями у спеціальну стінку, виконується нахил тулуба вперед, руки ковзають по спеціально закріпленій лінійці, коліна утримує партнер. Результат зараховується після 2 - 3 спроб. Або використовують спеціальний табурет, на якому закріплена лінійка (нульова відмітка збігається з поверхнею табуретки ), по якій ковзає учень, виконуючи нахил вперед.