2. "Звірині" союзи молодих воїнів___________________________________________________159

очевидно, молодих Іонаків-"вовків" керівники союзу, а також представники старших рангів-братств, що раніше пройшли посвячення в члени союзу, І взагалі, судячи з даних інших споріднених традицій, члени "звіриних" союзів, породжених воєнізованим побутом ще епо­хи великого розселення індоєвропейців, проходили сувору школу, метою якої було вихован­ня сильних, витривалих, безстрашних і жорстоких та нещадних до ворогів племені воїнів. Так, середньовічний історик Олаус Магнус розповідає, що в Курляндії члени балтських "вовчих" союзів збиралися в зруйнованій фортеці і випробовували свою спритність і силу, пробуючи перестрибнути стіну. При цьому, за його словами, того, хто падав, не змігши здолати перешкоду, - вбивали без усякої пощади (Цит. за: Ridley? 1976, 325).

Юнаки-"звірі", що знаходилися в лісовому таборі, очевидно, багато часу приділяли фізичній і військовій підготовці, що взагалі є характерним для подібних об'єднань і в інших народів. Це ми бачимо на прикладі дружини билинного богатиря-вовкулаки Волха Всеславовича. Його дружинники, які мають вік ініціантів - "но п'ятнадцяти років", про­ходять навчання "премудростям", котрі зводяться до мисливської й військової науки і фізичних вправ {Былины, 1986, 58-59). В інших билинах ми бачимо, що богатирі в молодості, потрапляючи в богатирські дружини, проходять навчання і піддаються різним випробуванням під керівництвом старших богатирів. Це і "навчальні" поїздки Іллі Муром-ця й Альоші Поповича зі Святогором, і випробування Добрииі Іллею. А про Добриню розповідається, що він "охочий був плавати по швидких ріках" (Онежские былины, 2, 1938, 53; див. також: Былины, 1986, 31, 40, Балушок, 1991, 22). Можливо далеким пережитком випробувань сили у юпаків-"вовків" у далекому минулому є дитяча гра в Україні, що звалася "Загинати сухого вовка", коли кілька хлопчаків накидалися на одного, намагаючись примусити його зігнути ноги (Словарь української мови, І, 1907, 245).

Основним заняттям воїнів-"звірів", крім фізичних і військових тренувань, були полю­вання, а також військові дії і розбій проти ворогів племені*. Полюванням займаються дру­жинники Волха Всеславовича. "Брати-молодці" з колядок також їздять "в поле на влови", "в чисте поле па охотоньку" (Иванов, 1907, 39). Про стародавніх германців Юлій Цезар писав: "В цьому важкому і своєрідному полюванні (на зубрів - В. Б.) вправляється і за­гартовується їх молодь" (Цезарь, 1991, 116). Таке полювання членів "звіриних" ініціаційних союзів мало ритуальний характер. Ф. Кардіні у цьому зв'язку зазначає: "Бій зі звіром, що теж є одним з видів ініціації, завершується поїданням його плоті і крові. Воїну це

* Крім цього, на юнацькі союзи покладалося виконання важливих громадських робіт: корчування лі­су, охорона чсрсд і отар і т. п.

160____________________________________________________розділ п

повинно надати силу або мудрість противника, допомогти здобути найцінніші його якості" (Кардиті, 1987, 112). Але головним і найбільш почесним заняттям "звіриних" союзів була війна. В давнину іиіціаційпі чоловічі союзи молодих воїнів індоєвропейських народів часто складали найбільш мобільну військову силу племені, свого роду гвардію вождя. В подаль­шому на основі "звіриних" союзів молодих воїнів у давніх слов'ян, очевидно, виникали князівські дружини, як це, зокрема, було в інших індоєвропейських народів, таких, напри­клад, як германці (Грушевський, 1921, 316; Кардиті, 1987, 138). Дослідники навіть порів­нюють їх загони з "секретною зброєю, що полегшила іидо-європейську експансію" (Пріцак, 5(7), 1993, 22, див. також: Дьяконов, 1990, прим. 10 на с. 215). Є свідчення, що германське плем'я лапгобардів, зіткнувшись під час війни з узипетами, з переважаючими силами противника, пригрозили пустити проти них своїх "собакоголових" воїнів, і це подіяло відповідним чином (Кардини, 1987, 119-120). Припускають також, що скіфські загони, які спустошували Передню Азію в VII столітті до її. е. складалися великою мірою з молодих воїнів, які проходили ініціацію і вважали себе вовками-нсами (Иванчик, 1988, 44). При­чому, нападаючи па противника; воїпи-"вовки" чи "ведмеді" дійсно уподібнювалися до цих звірів, наслідуючи їх хижацьку поведінку. Цьому сприяли особливі ритуали екстатичного типу зі спеціальними танцями, вживанням наркотичних і оп'яняючих речовий і одяганням звіриних шкур. Одягнена в особливій обстановці звірина шкура, за словами Ф. Кардіпі, "прикріплювала" людину до звіриного етапу і зумовлювала відповідну поведінку воїиів-ініціантів. У бій вони йшли оголеними і прикритими лише вовчими чи ведмежими шку­рами. "Цей воїн, подібно звіру, справляє па людину чаклунську дію, вселяючи в неї страх. Воїпи-звірі тероризували противника" (Кардини, 1987, 113). Олаус Магнус розповідає в своїй "Історії готів, шведів і вандалів" про те, як уже в період середньовіччя члени балтських "вовчих" союзів, перебуваючи в стані наркотичного сп'яніння, влаштовували роз­бійницькі напади, грабували і вбивали людей (Ridley, 1976, 325, 326). Давньоіранська тра­диція також свідчить, що воїни-"вовки" займалися розбоєм, нападали па людей, поїдали мертвечину (Ridley, 1976, 326). Це ж було характерним і для давніх германців, у яких воїни-"вовки" й "ведмеді", одягнені в звірині шкури, перебуваючи в етапі екстатичного ша­ленства, здійснювали напади на селища противника (Worterbuch der deutschen Volkskunde, 1974, 79; Moszytiski, 1967, 546; Кардини, 1987, 109, 111-117). Юлій Цезар писав про давніх герман­ців: "Розбої поза межами своєї країни у них не вважаються ганебними, і вони навіть хва­лять їх як кращий засіб для вправлянь молоді" (Цезарь, 1991, 114). Відгомоном такого зві­риного шаленства членів іпіціаційпих молодіжних союзів є сцена безумства женихів Пепе-лопи в "Одісеї". Богиня Афіпа збуджує в них нестримний сміх і приводить у замішання