5. Кобзарська присяга________________________________________________________________115

1896, 4). На Полтавщині учня до кінця церемонії замінював иідмоложий. "Ученик, той стоїть бідняга коло порога; йому поки прийдеться, то й опухне" (ІМФЕ, Ф. 11-4. Од. зб. 591, Арк. 3).

Ініційований також вручав подарунки панотцеві, особам, що проводили ритуал (під-майстерому, клюшникові, иідмоложому і счотчикові), а також всім присутнім майстрам. На Полтавщині, знову ж таки, учня при цьому заступав иідмоложий. Подарунки були таками: учителеві, наприклад, дарували "чумарку", шапку, або ще щось з одягу, "рядовим" майстрам - по хустці або ж по відрізу тканини тощо (ІМФЕ, Ф. 11-4. Од. зб. 592. Арк. 46 зв; Ф. 1-2. Од. зб. 303. Арк. 1; Гримич, 1992, 18).

Серед лірників та кобзарів було прийнято за правило, щоб на завершальному етапі іні­ціації майстер вручав ліру чи кобзу своєму учневі (Пащенко, 1926, 68; Квітка, 1928, 121; Гнатюк, 1896, 5). В. Боржковський так описує цю ритуальну дію: "Вчитель вішає її (ліру - В. Б.) спочатку па себе, потім піднімає полу своєї свитки - учень накриває ліру своєю полою; учитель скидає ремінь з своє шиї і накладає його на шию учневі. Таким чином ліра передана" (Боржковский, 1889, 658). Покривання музичного інструмента полами одягу, спочатку старого, а потім нового власника, означало розривання зв'язку між інструментом і його старим володільцем і встановлення зв'язку з новим. Адже речі, як вважали в традиційному українському суспільстві, були пов'язані з їх власниками зв'язком, анало­гічним особистіспому, міжлюдському. Щоб розірвати або встановити такий зв'язок з речами люди здійснювали особливі ритуали (Див.: Балушок, 19936, 20). А покривання полою одягу якраз і означало покровительство, владу над кимось або чимось (Маслова, 1984, 66). Вручення учителем ліри чи кобзи учневі символізувало передачу знань і навиків співецької науки. Вчитель також благословляв молодого кобзаря чи лірника і кидав йому в ліру або кобзу кілька монет па щастя.

У кобзарів і лірників Лівобережної України майстер-вчитель благословляв учня при цьому: "Дай Боже ... , щоб ти був здоров, як вода, а багатий, як земля. І хай, у тебе не поменшає пі води, пі роси. Гряди во ім'я Господнє!" (Данилов, 1911, 312). Описаний обряд вручення кобзи учителем учневі, а також хліба з посипанням "цілушки" сіллю зберігся до наших днів в українців Канади і побутує серед тамтешніх кобзарів і лірників.

Давали посвячувані й грошовий внесок до цехової скарбниці. На Житомирщині в районі Чуднова про повопосвячепого лірника заявляли церковному старості храму, до якого належав цех, і той вписував його в особливу книгу (Прус, 1928, 134).

Після проходження учнем обрядів визвілки і здобуття ним звання майстра, ініціація для нього ще не завершувалася. Так, зокрема, було серед кобзарів та лірників Полтавщини.