2. "Звірині" союзи молодих воїнів

Кольский, 1956, 53). У весільних піснях поїздка нареченого з поїздом за молодою пере­дається як розбійницький напад, як похід озброєного загону, що викрадає, захоплює дівчину. У весільних піснях росіян співається:

Приедут к батюшке С боем да со грабежом. Что ограбят же батюшку Да полонят мою матушку. Повезут меня молоду На чужую сторонушку.

Приїдуть до татуся

З боєм та з грабунком.

Що пограбують же татуся

Та в полон візьмуть мою матусю.

Повезуть мене молоду

Та в чужую сторононьку.

(Милорадович, 1897, 126)

Как под тем городом

Спла-Ізойско стоит

Как во силе силен —

Воевода грозен.

Хочет город взять,

Всех людей в полон забрать.

Заполонил он красну девицу-душу.

Як під тим містом

Сила-військо стоїть.

Як в тій силі найсильніший

Воєвода грізний.

Хоче місто взяти,

Всіх людей полонити.

Полонив він красну дівпцю-душу.

(Русская народная поэзия, 1984, № 420, див. також № 411)

176

РОЗДІЛ II

З не меншою певністю виявляється ремінісценція умикання дівчат в українській весіль­ній поезії:

Пустимо стрілу перлову, вибьемо стіну камьяну, Возьмемо Марусеньку молоду.

(Чубинский, IV, 1877, 325)

Вибьемо стішу камьяну, Будемо замкы ломаты ...Львув розбываты Визьмемо Марусеньку молоду.

(Милорадович, 1897, 127)

Вийшов Палазин батенько,

Вийшов за воротечка.

Глянув оченьками, сплеснув рученькамы:

Он до мене та война йпде,

Котять мене воюваты,

Хотять у мене дытя взяты.

(Гринченко, 3, 1899, 542)

На правому березі Дніпра сватів не впускали до хати, кажучи: "Може ви розбойпы-кы?" (Милорадович, 1897, 127). Коли молодий з весільним поїздом прибував за нареченою, його звичайно не впускали відразу до двору. На Чернігівщині парубки з молодіжної громади, до якої належала дівчина, влаштовували "перейми" - барикади па вулиці і виходили напроти поїзда з ломаками (Литвинова-Бартош, 1900, 142). А па Київщині в таких випадках "з обох сторін стоїть звичайно багато молоді, виключно чоловічої статі; всі тримають підняті догори ціпки і не дозволяють поїзду зайти до двору. (...) Потім (прибулі - В. Б.) вступають піби-то в бійку і беруть приступом ворота" (Чубинский, IV, 1877, 330). В деяких місцевостях нри цьому парубки влаштовували справжню бійку й били молодого, коли вій був з іншого села чи кутка (Чубинский, IV, 1877, 330; Дикарев, 1900, 19). Заступали хлопці дорогу нареченому до двору молодої і в Росії, а дружко і брат молодої зображали бійку (Милорадович, 1897, 126). В центральних областях Росії наречена перед приїздом молодого ховалася в комірчину, звідки її виводив наречений, інсценуючи при

2. "Звірині" союзи молодих воїнів___________________________________________________177

цьому насильство (Еремина 1991, 87). В ході весільних обрядів в Україні молодий, зайшов­ши до хати, повинен був також "відвоювати" наречену ще в брата чи іншого її родича, який стояв поряд з нею і вимахував ціпком або якимось гострим предметом (Борисенко, 1988, 76). Пояснення поведінки дружини нареченого, що діяла за схемою наскоку, тим, що даний ритуальний текст пов'язаний з проникненням в ході весільного обряду "своїх" в "чужий" для них простір - інше село, куток, родину (Байбурин, 1993, 193-194), думається, не суперечить дійсному існуванню у віддалені часи практики умикання дівчат.

Можливо, відображенням давнього звичаю умикання дівчини є корильні пісні в росіян і пісенні переспіви за весільним столом в українців, як і аналогічні їм пісні у білорусів (Див.: Русская народная поэзия, 1984, 370-378; Весільні пісні, 1988, 258-268). їх призначен­ням було - відсилати в світ потойбічний, "нечистий" чужинців, що захоплювали наречену (Самоделова, 1993, 106-123). Одна з можливих етимологій російського слова "невеста" виводиться від "не-вед/ведать", тобто "неизвестная" (невідома) (Фасмер, II, 1971, 54). У цьому зв'язку звертає на себе увагу обряд "підсмалювання молодої", коли її перевозили через вогонь, який розпалювали в воротях двору нареченого. При цьому її ще й оббриз­кували водою (Литвинова-Бартош, 1900, 143; Чубинский, IV, 1877, 428, 574). Тут ми чітко бачимо очищення вогнем і водою людини, приведеної з чужого, ворожого світу. Хоча, мож­ливо, цей світ не чуже вороже плем'я, де захопили дівчину, а "царство мертвих", в якому вона перебувала, як лімінальна істота у відповідності з перехідним характером весільного обряду (Про весілля, як обряд переходу див.: Еремина, 1991; Байбурин, 1993, 65-89).

Ремінісценцію умикання дівчат членами давньослов'янських юнацьких братств М. Гру-шевський бачив в українській молодіжній грі Тори-дуб" і російській "Горілки" (Гру-шевський, 1921, 312). На побутування в минулому умикання жінок членами "вовчих" союзів вказує вже згадуване називання боярина "вовком", що зберігалося в середньоро-сійських говірках. "Вовками" звали і тих, хто приїздив свататися вночі: "Ночью приходят сватацца, их волками и завут" (Псковский областной словарь, 4, 1979, 111; див. також: Сло­варь русских народных говоров, V, 1970, 40). "Вовком" звалась і особа, яка перевозила по­саг молодої до хати нареченого: "Увозят клитпики - называют волки; волки от и увязут мае дабро-та, там простыни да палатеицы, да свадьбы ишшо (відвозять клітинки - нази­вають вовками; вовки ось і вивезуть моє добро, там простирадла й рушники, до весілля ще)" (Псковский областной словарь, 4, 1979, 111). А в Сербії існував звичай під час зведення молодих, коли дівер або інші свати "виють" ("урличу") під дверима кімнати - їх називають "вовками" ("вукови") (Микитенко, 1992, 104). З уявленнями про сватів-"вовків" перекликається й українське повір'я, що коли вві сні вкусить собака, це означає сватання

178________________________________________________розділ п

(Милорадович, 1897, 6). Українці також вірили, що боярин з боку нареченого часто є вов­кулакою, і що особлива загроза для нареченого перетворитися на вовка існує, коли молоду беруть з іншого села (Иванов, 1900, 295, 296). А в росіян з Приопежжя зять-нриймак, вступаючи в хату після вінчання, проказував "вовче" замовляння: "Я іду, звір лапистий, і гордий, горластий, вовк зубатий; я є вовк, а ви є вівці мої" (Забылин, 1880, 374).

Деякі дослідники весільної обрядовості висловлюють сумніви в існуванні у минулому в стародавніх слов'ян шлюбу шляхом умикання, як поширеної і регулярної форми (Чистов, 1978, 400). Очевидно, це дійсно так. Велика кількість ремінісценцій умикання в народній поезії і обрядовості може бути поясненою саме викраданням дівчат членами "вовчих" союзів. Ці дів­чата в подальшому дійсно вступали в шлюб з колишніми членами союзів. Проте їх число, думається, ніколи не було великим, що підтверджується й етнографічними паралелями.

Міфічним архетипом розбійницьких наскоків воїпів-"звірів" з метою захоплення молодих жінок і дівчат, можливо, є міфологема про здобування жінки Громовержцем. На існування такого мотиву в давньослов'япській міфології вказують вчені (Иванов, Топоров, 1974, 40, 178; див. також: Потебня, 1989, 554, 556). Можливо, він був пов'язаний з міфом про поєдинок Громовержця і Змія-Велеса. Відображення давнього міфа про здобування дружини Громо­вержцем, очевидно, збереглося в колядках, билинах і казках, де герой, перемагаючи против­ника, часто Змія, або такого, що має змієподібний вигляд, одержує жінку, з якою потім одружується. Така інтерпретація давніх фольклорних мотивів (як до речі й інших) зовсім не виключає й інших можливих їх тлумачень. Адже фольклорні твори є дуже різноплано­вими і багатошаровими явищами, що ввібрали в себе і зберігають, до того ж у вельми грансформовапому, художньо переробленому вигляді дуже багато фактів культури, що відпо­їться до стадіальне різних історичних епох. Далеким відголоском міфа про здобування жін-ш Громовержцем і практичних дій членів чоловічого іпіціацшпого союзу, можливо, є ук-)аїнська гра "Воротар" (опис її див.: Килимник, 1994, 240-148; Костомаров, 1930, 307-309; ^умцов, 1889, 635). Парубки й дівчата, що грали в неї, зображали і співали, як Княжевич Іван Кпяжевич) захоплює місто якогось царя Ворота і бере собі "панну", з якою справляє есілля. І. Нечуй-Левицький, що написав дуже цікавий нарис дохристиянських вірувань і Ііфології українців, бачив у Кпяжевичі Громовержця (Нечуй-Левицький, 1992, 18, 19, 25, 31, 2). Мотив відкривання воріт Громовержцем, котрі запирає його противник, є в міфології івпіх хеттів і індійців. Цей же мотив прослідковується в болгарських і румунських додоль->ких піснях, а також в дитячих іграх і піснях росіян (Иванов, Топоров, 1974, 30-31, 70, 71). Проте, воїпи-"вовки" мали статеві відносини не тільки з дівчатами, захопленими в роз-йпицьких наскоках. Такі відносини встановлювалися в них з членами паралельно існую-