2. "Звірині" союзи молодих воїнів_____________________________________________________165

богатирі-вовкулаки Волх Всеславович та Вольга. В новгородському книжному переказі про Вовка-чарівпика, що містить перегуки між міфологічними образами Волха і Вовка, Волх, старший син Словеиа, що дав своє ім'я ріці Волхов, був "бісоугодпий чародій". Вій "бі­сівськими хитрощами" перетворювався па "лютого звіра крокодила", перепиняючи шлях по Волхову людям, які його не вшановували, а також топлячи і пожираючи їх (Иванов, Топоров, 1991г, 129). Подібно до Всеслава, Волха і Вольги, чаклуном виступає в сербській епічній традиції і Вук Гругорович, в юнацьких піснях - Змій Деспот Вук, ім'я якого означає "Вовк" (Див., напр.: Сербские народные песни и сказки, 1937, 178-182). Подібним чаклуном, що міг перетворюватися па пса, і можливо па вовка, виступає в українському фольклорі і відомий кошовий отаман запорожців Іван Сірко (Савур-Могила, 1990, 113-117). Саме прізвисько отамана, одержане, відповідно до запорозьких звичаїв, на Січі, має явну вовчо-собачу етимологію, оскільки є одним з найбільш поширених в Україні собачих імен. Вовк у слов'янському фольклорі також звичайно супроводжується епітетом "сірий". Такі ж вожді-Вовки (Пси, Ведмеді), що володіли чаклунськими здібностями, відомі в давнину і в інших народів, споріднених зі слов'янами. Відомості про них сягають міфічної традиції, як, наприклад, ірландський герой Кухуліп, ім'я якого означає "Пес Кулашіа" (Кулани - бо­жественний коваль ірландських легенд) (Иванчик, 1988, 41; Шкунаев, 19926, 31). Ім'я міфо-епічиого героя Беовульфа, головного персонажа однойменного англосаксонського епічного твору, теж означає "бджолиний вовк", тобто ведмідь (Гуревич, 1991, 168). Згадаймо, також міфічного Аркадського царя Лікаопа, перетвореного Зевсом па вовка, ім'я якого походить від грецького lykos - вовк (Ярхо, 1992, 54; Овідій, І, 230). Великих австрійських феодалів Куепріпгерів, які служили в раннє середньовіччя королівськими міиістеріалами, в переказах називають Собаками, Псами. Це ім'я, як зазначає австрійська дослідниця фольклору про Куепрінгерів М. Шіпдлер, у той час було почесним (Schindler, 1981, 32). А взагалі, в раннє середньовіччя серед германських народів людські імена чи прізвиська тваринного поход­ження не були рідкістю, так само як і серед східних слов'ян, що ми бачили вище. У відо­мій билині про Іллю Муромця і татарського царя Каліпа за останнім закріплений епітет "собака". Цей епітет зберігається в найбільш шанобливих по відношенню до нього звер­таннях, в тому числі його підданих, і навіть у мові самого царя (Былины, 1986, 130, 131, 141). Як показали дослідження, билинне "собака Каліп-цар" є калькою No jai Kalyn і відо­бражає ім'я і прізвисько хапа Ногая. Його ім'я означає просто "собака" (Иванчик, 1988, 48). Український сходознавець О. Пріцак відзначає, що китайська назва давпьотюркської династії було А-ши-па, що є китайською передачею ІІрототюркського слова зі значенням "сі­рий вовк" (Пріцак, 5 (7), 1993, 18; про вовка, як родоначальника тюрко-монгольських народів

166_________________________________________________________________________РОЗДІЛ II

і про "вовчі" імена тюркських правителів див.: Липец, 1981, 121-131). У даному випадку слід мати па увазі зв'язок тюркської традиції з індоєвропейською, оскільки в етногенезі тюрксь­ких кочових народів євразійських степів дуже велика роль належала іранському, тобто індоєвропейському, субстрату. З середовища таких вождів-чаклупів, що керували "вовчими" союзами, в подальшому, очевидно, вийшли князі; звідси ж і особливий сакральний статус їх та їхньої влади в язичницький період ранньої історії Русі (Див.: Толочко, 1992, 16-22).

Яке ж божество давпьослов'янського язичницького пантеону виступало покровителем "звіриних" союзів? Р. Радлі, який спеціально розглядає питання про покровителя ініціацій і іиіціаційпих об'єднань у слов'ян і балтів, вважає, що це міг бути і Перуп (Перкупас) і Велес (Велияс) (Ridley, 1976, 326-330). Дійсно, якщо розглядати східнослов'янський фольк­лорний матеріал, у тому числі легенди про вовкулаків, то в більшості випадків у ролі хазяїна вовків, "вовчого бога" виступає святий Юрій (Георгій), що замістив, як відомо, давнього громовержця Перупа. Святий Георгій вважається господарем вовків і в хорватів (Schneeweis, 1961, 14). Але, по-перше, святий Юрій замінив після християнізації не лише Перупа, але в якійсь мірі й Белеса (Иванов, Топоров, 1991 б, 120), а, по-друге, покровителем вовків, зокрема в західних регіонах України і в поляків, вважався святий Миколай, що асимілював і замістив (поряд зі святим Власієм) Белеса (Франко, 1898, 171; Moszyriski, 1967, 544, 573). Відзначу, що за одним українським повір'ям, вовкулакою людина стає в день святого Юрія, а людської подоби знову набуває па Миколи зимового (6 грудня, за старим стилем) (Воропай, І, 1991, 10). Р. Радлі також більше схиляється до думки, що покровителем давньослов'япських ініціацій виступав Велес. Дійсно, оскільки для ініціацій була характерна ритуальна смерть посвячуваних і перебування в потойбічному світі, роль покровителя при цьому викопував Велес - господар царства мертвих, про що вже говори­лося. В той же час і роль громовержця Перупа в ході юнацьких ініціацій давніх слов'ян цілком очевидна. Про де свідчить образ "вовчого бога" - святого Юрія-Перупа, який, за повір'ями, очолює вовків і розподіляє між ними здобич, що ясно видно з російського прислів'я: "Що у вовка в зубах, те Єгорій дав" (Пословицы и поговорки русского народа, 1987, 634). Про розподіл святим Юрієм здобичі між вовками розповідається і в багатьох легендах (Народні оповідання й казки, 71, 92-93; Савур-могила, 1990, 24; Народные русские легенды А. Н. Афанасьева, 1990, 172-173). Думається, що Велес був покровителем па пер­шому етапі ініціації, під час якого відбувалося ритуальне переродження ініційованих па вовків. Покровителем же "звіриних" союзів, що об'єднували молодих воїнів, головним заняттям яких була війна, виступав уже бог-войовиик Перуп. Бог-войовпик був покрови­телем таких союзів у інших індоєвропейських народів. Так, громовержця вважали нокро-