3. Вюрцбурзька школа

Представники: Освальд Кюльпе (1862 - 1915), Нарцис Ах (1871 - 1946), Карл Бюлер (1879 - 1963), Отто Зельц (1881 - 1944).

Учень В. Вундта Освальд Кюльпе, переїхавши в місто Вюрцбург, створив там власну, так звану Вюрцбургськую школу.

Сам О.Кюльпе не запропонував ні нової програми, ні нової теоретичної концепції. Спочатку багаж експериментальних схем лабораторії нічим не відрізнявся від інших: визначалися пороги чутливості, вимірювався час реакції, проводилися асоціативні експерименти. Але|та| деякі, на перший погляд, неістотні|несуттєві| зміни в інструкції досліджуваному визначили надалі поворот в методі і, як наслідок, новаторський стиль школи.

О. Кюльпе у дослідах спостерігав не за результатами діяльності, а за її процесом. Поставивши задачу і спостерігаючи за її розв’язанням, Кюльпе фактично почав експериментальне вивчення мислення. Акцент був зроблений на процес, що відбувається|походить| в свідомості при рішенні|вирішенні| якогось експериментального завдання|задачі|. Метод дозволив виявити неможливість для досліджуваних описати виникаючі стани|стани| в категоріях тільки чуттєвих|чуттєвих| елементів (образів|зображень|). Досліджуваний при виконанні завдання здійснював розумові операції, які він зазвичай не усвідомлював. Це свідчило: 1) що поруч із сенсорним «матеріалом» існують елементи, які не зводяться до відчуття; 2) ці елементи пов’язані з діями суб’єкта, його розумовою діяльністю; 3) неусвідомленість цих актів у момент розв’язання задачі потребує внесення коректив у метод інтроспекції.

Новизна|новинка| методу і підходу Вюрцбургськой школи:

- перенесення|перенос| акценту з ефектів внутрішнього світу досліджуваного, представлених у| вигляді|виді| відчуттів, образів|зображень|, уявлень|подань| і так далі, на вироблювані ним дії -| операції, вправи, акти;

• фіксація не на результаті, а відстежування процессу та опис тих змін, що відбувались у процесі рішення будь-якого експериментального завдання|задачі|;

• при розв’язанні дослідницької проблеми у|біля| досліджуваного виокремлювався акт думки (рівень раціонального), а не лише|тільки| відчуття тотожності або відмінності;

- в психологічне мислення вводилися|запроваджували| нові змінні: настанова - мотиваційна змінна, що виникає при прийнятті|прийманні| завдання|задачі|; завдання|задача| - мета|ціль|, від якої виходять детермінуючі тенденції; процес як зміна пошукових операцій, що інколи|іноді| набувають|придбавають| афектної напруженості; несенсорні компоненти у складі свідомості (розумові, а не чуттєві|чуттєві| образи|зображення|).

Ця схема протистояла традиційним моделям, відповідно до яких детерминантою| психічного явища служив зовнішній подразник, а сам процес - "плетіння" асоціативних сіток, вузликами яких були чуттєві|чуттєві| образи|зображення|: первинні - відчуття, вторинні|повторні| - уявлення|подання|;

• був розроблений новий метод, який отримав назву «систематичної експериментальної інтроспекції». Вміст методу включав наступні вимоги-алгоритми: хід виконання завдання розбивався на інтервали (з використанням хроноскопа); кожна з "фракцій" (підготовчий період, сприйняття подразника, пошук відповіді, реакція) ретельно просліджувалася за допомогою "внутрішнього зору" з метою виявлення її складу. Досліджуваний мав дати певний звіт про стан свідомості, що має місце у процесі рішення їм задачі. Цей самозвіт мав назву систематичним. Це дало змогу ввести в зміст свідомості не тільки чуттєві образи, але й розумові образи.

Кюльпе писал: «Я был поражен, что объекты внешнего мира, такие как тела, или метафизические предметы, такие как идеи Платона или монады Лейбница, могут мыслиться непосредственно, без того, чтобы можно было образовать о них наглядные представления. Из этого я заключил, что мышление должно быть. особым видом деятельности нашей души и что оно стоит совсем в другом отношении к своим предметам, чем, например, ощущение или представление»².

Нарцис Ах реалізував в експерименті припущення О.Кюльпе про те, що випробовуваний "налаштован" на виконання завдання. Таке "передналаштування" він позначив терміном "детермінуюча тенденція", або "установка свідомості". Останній термін звучав парадоксально, оскільки з дослідів виходило, що ця тенденція (або установка) не усвідомлюється.

Карл Бюлер у дослідах пропонував розв’язання логічних та арифметичних задач. Обдумуючи їх, досліджуваний мав визначити шлях, який веде його до розв’язання проблеми. Таким чином, мислення стало розглядатися не як одномоментний акт, а як процес, що має початок, час перебігу та результат. Крім того, важливу роль приділяли прийняттю задачі, оскільки саме задача, її зміст спрямовують й регулюють цей процес. Зокрема, поняття настанови як несвідомого спрямування на розв’язання задач, що виникають у досліджуваного в момент прийняття задачі як мети. Залежно від цієї настанови, досліджуваний виконує завдання швидше або повільніше, більш або менш продуктивно.

Отто Зельц продовжував дослідження О. Кольпе, після того як він відійшов від експериментальної психології й почав вивчати філософію та естетику. Важливе відкриття Зельца полягає в розробці поняття антиципаторна схема, що означало можливість передбачати результати розв’язання задачі ще на початку мисленнєвої діяльності.