1. Загальна характеристика асоціативної психології

Асоціативна психологія як один із основних напрямів|направлень| психологічної думки, що пояснює|тлумачить| динаміку психічних процесів принципом асоціацій, має багатовікові традиції. Сам термін «асоціація» (від лат|. з'єднання|сполука|) означає зв'язок між психічними явищами, при якому актуалізація одного з них спричиняє за собою появу іншого.

Поняття асоціації було введене|запроваджувати| Арістотелем, як науковий термін – Дж.Локком, але|та| підхід до асоціації як універсального механізму психічного життя був сформульований вперше|уперше| Девідом Гартлі.

У XVIII столітті|віці| ознаменованому завершенням побудови|шикування| динаміко-механистичної| картини світу|світу|, виникають напрями|направлення| асоціативної психології: природничо-науковий (Д.Гартлі і Д.Прістлі пов'язували виникнення асоціацій із взаємодією організму і зовнішнього середовища|середовища|) та ідеалістичний (Дж.Беркли і Д.Юм розглядали|розглядували| асоціації як зв'язок феноменів усередині|всередині| свідомості суб'єкта). Завдяки науковій діяльності представників цих напрямів|направлень| до кінця XVIII століття|віку| затвердилося переконання, згідно|згідно з| якому: а) психіка побудована|спорудити| з|із| елементів – відчуттів, що є первинними; б) складні психічні утворення (уявлення|подання|, відчуття|почуття|, думки) вторинні|повторні| і виникають за допомогою асоціацій; г) умовою утворення асоціацій є суміжність двох психічних процесів; д) закріплення асоціацій обумовлене швидкістю асоційованих елементів і частотою повторення їх у досвіді|досліді|.

2. Психологічні погляди Дж. Берклі

Джорж Берклі (1685 -1753) - англійський філософ-ідеаліст. Основі праці: «Нова точка зору», «Трактат про принципи людських знань». Свою концепцію побудував на положеннях теорії Дж. Локка.

Основні тези:

• в основу власної концепції Дж. Берклі поклав ідеї Дж. Локка щодо провідної ролі відчуттів у формуванні понять. Однак, відкинувши ідею про зв'язок відчуттів із зовнішнім світом, Берклі зосередився на вивченні внутрішнього досвіду, ставши засновником крайньої форми суб’єктивного ідеалізму;

• вважав, що всі наші знання про зовнішній світ народжуються з досвіду, проте заперечував розрізнення первинних та вторинних якостей. Вважав, що всі якості вторинні, тобто придумані суб’єктом, а тих якостей, які належать предмету не існує, або їх просто не можна дослідити. Досвід – це відчуття, що безпосередньо переживаються суб'єктом: зорові, слухові, дотикові і ін. Речі є комбінація цих відчуттів. Доки людині здається, що вона бачить або чує будь-який об’єкт, він реально існує, проте як тільки вона закриває очі – пропадає не тільки відчуття, але й сам об’єкт. Стверджував: esse est percipi, що означає «бути – значить бути у сприйнятті»;

• для пояснення процесу пізнання Берклі застосував метод асоціації. Вважав, що наші знання – це поєднання взаємопов’язаних простих ідей, окремих психічних елементів, які, в свою чергу, виникають завдяки органам чуття. Отже, наша свідомість конструює складне сприйняття, поєднуючи між собою прості уявлення. Матеріальних зовнішніх агентів (подразників) не існує, а ідеї поєднуються за допомогою асоціацій, утворюючи комплекси. Ці комплекси ілюзорно сприймаються як матеріальні фізичні об’єкти. Тобто, те, що ми називаємо об’єктом – не що інше, як сукупність різних відчуттів, з’єднаних у цілісний комплекс, який у подальшому, шляхом повторювання та звички, закріплюється у єдине ціле;

• ідею асоціації Берклі також використовував для пояснення глибинного, просторового зору. Якщо взяти до уваги, що людське око може сприймати лише два виміри, трьохвимірне зображення ми сприймаємо на основі попереднього досвіду, проводячи асоціацію даного відчуття з іншими зоровими відчуттями. Тривалий досвід розглядування предмету з різних боків та на різних відстанях накладається на безпосередні відчуття – і це у своїй сукупності дає нам відчуття глибини сприйняття.