Репродукція вірусів гепатиту с

 

Люди найчастіше інфікуються ВГС під час переливання крові та її препаратів (у США донедавна посттрансфузійний гепатит, спричинюваний цим вірусом, становив 90 %). Однак механізм трансмісії та персистенції вірусів в організмі ще не відомий. Статевий і вертикальний способи передачі, напевно, несуттєві.

Інкубаційний період ГС - в середньому 3-7 тижнів, тобто коротший, ніж у гепатиту В. Перебіг гострої інфекції в порівнянні з ГВ значно легший. Особливістю гепатиту С є те, що в 70 % випадків гострої інфекції захворювання проходить без клінічних проявів, в 45-50 % - переходить у хронічну форму, в 20 % випадків це призводить до цирозу печінки. Великий фактичний матеріал з багатьох країн світу, дозволяє стверджувати, що ВГС відіграє значну роль у виникненні раку печінки аналогічно ВГВ.

Анти-ВГС антитіла зявляються через 4-32 тижні (в середньому 15 тижнів) після початку захворювання. Зростання кількості індикаторних ферментів - АлАТ та АсАТ - відбувається, як правило, до сероконверсії.

Лабораторна діагностика направлена на виявлення анти-ВГС IgG (рис. 3). З цією метою розроблено тест-системи для імуноферментного аналізу 1-го, 2-го і 3-го покоління, які за допомогою рекомбінантних антигенів вірусів визначають антитіла до антигенів зон С, Е та NS. Методів виявлення вірусного антигену поки що немає. В нашій країні гепатит, спричинюваний ВГС, діагностують на підставі клініко-епідеміологічних даних та лабораторно-біохімічних змін, а також шляхом виключення гепатитів А і В.

 

Маркери вірусного гепатиту с

 

Тестування донорів крові на антитіла до ВГС - важливий захід профілактики розвитку захворювання, проте слід памятати що вони вимагають повторного скринінгу крові на наявність антитіл. Частота повторної серопозитивності крові може досягати 1:200 - 1:500.

Ніяких інших засобів боротьби з гепатитом С, крім переконування споживачів наркотиків не користуватись спільними голками, стерилізувати медичні інструменти і продукти крові немає. Роль нормального імуноглобуліну людини в профілактиці гепатиту С до і після зараження ще не зясована.

 

 

Вірус гепатиту дельта

M. Rizzetto et al. (1977) виявили в ядрах гепатоцитів хворих на хронічний гепатит В новий агент, що дістав назву вірус гепатиту дельта.

Він має круглу форму, його діаметр 35-37 нм, вкритий HBsAg, всередині має дефектну РНК, розташовану зовні на дельта-антигені (ВГD - РНК). Виявлено існування негативного ланцюга РНК-вмісного вірусу, де комплементарний плюс-ланцюг геному відіграє роль інформаційної РНК, а два основних білки HDAg транслюються з однієї молекули цієї РНК. Встановлено, що вірус має сферичні (кільцеві) молекули РНК з одним ланцюгом. Реплікативний цикл ВГD подібний до такого циклу у віроїдів, вірусів-сателітів рослин (наприклад, у вірусу мозаїки огірків).

 

Вірус гепатиту d

 

ВГD - дефектний, його реплікація відбувається за рахунок геному ВГВ. Внаслідок реплікації ВГD пригнічується реплікація компонентів ВГВ, а часом і його життєдіяльність, що веде до сероконверсії в анти-HBs антитіла з повним зникненням ВГВ і ВГD. Механізм пригнічення синтезу ВГВ вірусом гепатиту D ще не вивчено. Відомо тільки, що інтерферон в цьому процесі участі не бере.

HDAg складається з двох основних білків з молекулярною масою відповідно 27 і 29 кД.

Вірус гепатиту D завжди патогений, він розмножується тільки в осіб, інфікованих ВГВ. РНК ВГD складається з 1678 нуклеотидів, має молекулярну масу 5х10⁵ Д. На геномі розміщено 5 відкритих рамок зчитування.

Віруси гепатиту D стійкі до дії високих температур, нуклеаз, кислот, але легко руйнуються лугами і протеазами. Гамма-опромінення також негативо діє на них.

Механізм і фактори передачі ВГD аналогічні ВГВ: передається він переважно з кровю або продуктами крові. Передача його при статевому контакті нетипова, однак висловлюється припущення, що в гіперендемічних районах, таких як Тайвань і Таїланд, ВГD може розповсюджуватись при гетеросексуальних контактах. Інкубаційний період остаточно не зясовано.

Дельта гепатит у людей має дві форми:

- коінфекція (одночасний процес гепатиту В і D);

- суперінфекція (нашарування ВГD-інфекції на вже наявний у людини гепатит В).

У разі коінфекції на перший план виступають клінічні прояви гострого гепатиту. Через деякий час знову настає загострення, що помилково трактувалось як його рецидив. У такому випадку можливий гепатит D. Протягом тижня на початку другої хвилі загострення в сироватці крові можна виявити HDAg (рис. 4), у подальшому відбувається послідовна сероконверсія на анти-ВГD антитіла класу IgM та IgG. Під час коінфекції в сироватці крові в гострій стадії хвороби виявляється HDAg, потім можна знайти антитіла анти-ВГD IgM i IgG.

Найчастіше (у 95 % випадків) коінфекція закінчується видужанням, звільненням організму від обох вірусів (ВГВ і ВГD) із сероконверсією на анти-HBs антитіла. За такого перебігу ВГD-інфекції HDAg зникає з гепатоцитів протягом 3 тижнів, а анти-HD антитіла класу IgG синтезуються в низьких титрах.

Суперінфекція розвивається у випадках постійної ВГВ-інфекції, що має місце при хронічних ГВ та у здорових носіїв вірусу гепатиту В.

ВГD, потрапляючи в організм, активується, починається швидка його реплікація, яка веде до тяжких уражень печінки. Це пояснюється тим, що ВГD захоплює HBsAg (він завжди є в крові людини з персистентним розвитком ГВ), внаслідок чого прискорюється його синтез, що призводить до загострення інфекційного процесу.

Під час суперінфекції ВГD у сироватці крові хворих виявляють високі титри антитіл - анти-ГD IgM i анти-ГD IgG.

Приєднання ГD до будь-якої форми гепатиту В загострює перебіг захворювання. Так, приєднання дельта-гепатиту у хворих на хронічнй персистентний гепатит В (HBsAg-позитивний) сприяє переходу його в хронічний активний гепатит, що в 41 % випадків закінчується цирозом печінки.

Таким чином, виявлення або виключення ВГD-інфекції у людини має велике клінічне та прогностичне значення.

Найчастіше основним маркером дельта-гепатиту є анти-HD антитіла. У разі гострого вірусного гепатиту В анти-HD імунноглобуліни виявляються в 3-15 % випадків, при хронічних формах - у 5-60 %, а у безсимптомних носіїв HBsAg - в 5-25 %.