Хворі на снід

 

КЛАСИФІКАЦІЯ ВООЗ (ВІЛ/СНІД)

 

Клінічна стадія І

1. Асимптоматична

2. Переметуюча генералізована лімфаденопатія

 

Клінічна стадія II

3. Втрата ваги, < 10% від маси тіла

4. Мінімальні шкірно-слизові прояви (себорейний дерматит, грибкове ураження нігтів, повторні виразки порожнини рота, хейліт)

5.                     Герпес Зостер протягом останніх 5 років

6.                     Повторні інфекції верхніх дихальних шляхів (включаючи бактеріальні синусити)

 

Клінічна стадія III

7.                     Втрата ваги, > 10% від маси тіла

8.                     Непояснена хронічна діарея, > 1 місяця

9.                     Непояснена тривала лихоманка (інтермітуюча чи постійна), > 1 місяця

10.                Кандидоз порожнини рота

11.                Волосата лейкоплакія

12.                Туберкульоз легень протягом останнього року

13.                Тяжкі бактеріальні інфекції (пневмонії, гнійні міозити)

 

Клінічна стадія IV

14.                Синдром виснаження, асоційований із ВІЛ (по визначенню CDC)

15.                Пневмонія, викликана P. Carinii

16.                Токсоплазмоз мозку

17.                Криптоспоридіоз з діареєю > 1 місяця

18.                Позалегеневий криптококкоз

19.                CMV інфекція (за винятком враження печінки, селезінки або л/у)

20. HSV інфекція при враженні шкірно-слизових оболонок > 1 місяця або

вісцеральна будь-якої тривалості

21 . Прогресуюча мультифокальна лейкоенцефалопатія

22.                Будь-який дисемінований ендемічний мікоз (гістоплазмоз, коккцидіомікоз)

23.                Кандидоз стравоходу, трахеї, бронхів або легень

24.                Атиповий мікобактерюз розповсюджений

25.                Сальмонельозна септицемія (крім спричиненої S. typhimurium)

26.                Позалегеневий туберкульоз

27.                Лімфома

28.                Саркома Капоші

29.                ВІЛ-асоційована енцефалопатія (по визначенню CDC)

 

Захворювання, які дозволяють запідозрити снід у людини.

А. Злоякісні новоутворення

– саркома Капоші;

 

Саркома Капоші

 

– лімфома, яка локалізується в головному мозку

Б. Опортуністичні інфекції.

І - протозойні та гельмінтні:

- пневмонія (P. carinii);

 

P. carinii

 

- токсоплазмоз (пневмонія);

- криптоспоридіоз (кишкова форма);

 

 

Cryptosporidium (кишковий епітелій)

 

- стронгілоїдоз

ІІ - грибкові:

- кандидоз;

 

Кандидіаз

 

- аспергільоз;

- криптококоз

 

Дерматомікоз

 

ІІІ - бактеріальні:

- мікобактеріози (викликаються атиповими мікобактеріями, крім M. tuberculosis, M. bovis, M. africans, M. leprae);

IV -вірусні:

- цитомегаловірусна інфекція (ураження легень, шлунково-кишкового тракту, центральної нервової системи);

- герпесінфекції;

 

Оперізуючий герпес

 

Герпетична інфекція

 

- паповаінфекція (прогресуюча багатовогнищева лейкоенцефалопатія).

 

Сипмптоми, які дозволяють запідозрити СНІД у людини

Симптоми можна поділити на дві групи:

І. Серйозні:

- зниження маси тіла на 10 %;

- хронічна діарея понад 1 місяць;

- гарячка тривалістю понад 1 місяць (постійна або інтермітуюча);

2. Незначні;

- кашель понад 1 місяць;

- генералізований багатовогнищевий дерматит;

- рецидивуючий H. zoster;

- кандидоз порожнини рота, глотки;

- хронічний прогресуючий герпес, десимінований простий герпес;

- генералізована лімфаденопатія.

При наявності 2-ох серйозних симптомів та 1-го незначного (за умови відсутності раку, недостатнього харчування) у людини можна запідозрити СНІД. При наявності однієї лише саркоми Капоші або крипококового менінгіту також виставляють діагноз СНІДу.

 

Епідеміологія СНІДу

Єдиним джерелом інфекції є хвора людина або вірусоносій. Вірус може проникати в організм різними шляхами. До 1995 р. в Україні домінував статевий шлях передачі, з 1995 - парентеральний:

- парентеральний;

- статевий;

- мати - дитина (вертикальний);

 

Шляхи передачі СНІДу

 

На велику небезпеку наражаються люди, якім переливали кров, коли етіологія захворювання була ще невідома. Передати збудник можна при введенні антигемофільного імуноглобуліну (фактор VIII) і компоненту тромбопластину, який знаходиться в плазмі (ІХ фактор).

Менший ризик розвитку СНІД у реципієнтів, яким переливають кров та її препарати. Однак це зачіпає групи населення, які не входять до контингенту ризику.

Проте в листопаді 1993 р. в Німеччині виявлено 2000 осіб, заражених вірусом імунодефіциту, які одержали його при переливанні донорської крові, яка поставлялась в 60 клінік.

Безпечним є введення препаратів імуноглобулінів, людського сироваткового альбуміну. Відсутний ВІЛ також ввакцині проти гепатиту В, яку одержують з плазми донорів. Проте небезпечні препарати клітинних компонентів крові - еритроцитарної маси, лейкомаси, тромбоцитарної маси, а також кістковий мозок.

На другому місці за своєю значущістю знаходиться статевий шлях передачі. Основна маса - пасивні гомосексуалісти, особи, реципієнти сперми. Попадаючи в пряму кишку, через тріщини на слизовій оболонці вірус проникає в кров.

Проте сьогодні зростає число людей, які заразились при гетеросексуальних контактах. Епідеміологічне обстеження населення окремих районів Африки показало, що антитіла до ВІЛ винайдено у 80 % повій, а 81 % серопозитивних чоловіків мали регулярні статеві контакти з повіями. Середнє число статевих партнерів у серопозитивних осіб складало 32 на рік.

Підтвердженням передачі ВІЛ статевим шляхом є знаходження збудника в спермі, вмісті піхви, цервікальному секреті серопозитивних осіб. Доказана можливість зараження на СНІД при штучному заплідненні, коли вводиться сперма інфікованих донорів.

Вважають, що шанс інфікування партнера складає 59 % незалежно від того, хто інфікований вперше.

Від 1% до 2 % всіх хворих в США - діти, які заразились трансплацентарно, при проходженні родових шляхів. Не виключено й такий фактор передачі як материнське молоко.

Медичні працівники складають особливу групу щодо можливості зараження на СНІД. Описано поодинокі випадки зараження після укола голкою зі свіжою кровю медичної сестри. У тих, хто доглядає за хворими на СНІД, внутрішньогоспітального СНІДу немає. Вважається, що ризик інфікування при проникаючих пораненнях складає 0,5 %, в той час як для гепатиту В - 20-30 %.

Летальність досягає 90 %. Підраховано, що серед осіб поза шлюбом віком 25-43 роки від СНІДу вмирають частіше, ніж від злоякіних новоутворень.

Збудник знайдено в плазмі крові, спиномозковій рідині, грудному молоці, слині, спермі, поті, сльозах, інших секретах. Проте дані щодо концентрації його в біологічних рідинах остаточно не вияснено. Sale довів, що в 1 мл крові може містись від 10 000 до 100 000 віріонів, що в 1 000 разів менше, ніж вірусів гепатиту В. Проте вважають, що попадання одного віріона ВІЛ в кров може спричинити розвиток хвороби.

За допомогою слини віруси імунодефіциту людини не передаються, так як в ній міститься спеецифічний інгібітор ВІЛ, природа якого ще не встановлена. Це не лізоцим, не лакторферин або лактопероксидаза. Ось чому при орально-генітальних контактах майже немає збудника.

 

Особи груп високого ризику щодо ВІЛ інфікування

1. Гомосексуалісти та чоловіки бісексуали.

2. Наркомани, які використовують спільні голки.

3. Люди, яким багаторазово переливали кров або продукти крові в період між 1978 – 1985 роками.

4. Сексуально нерозбірливі чоловіки і жінки, особливо повії.

5.                     Люди, які перенесли гепатит B, сифіліс та інші хвороби, що передаються статевим шляхом.