Тема 9 перестрахування і співстрахуання.

Батьківщиною перестрахування є Німеччина. Перше товариство перестрахування було створене в Кельні в 1846 р., потім виникло Мюнхенське перестрахувальне товариство.

Прямі міжнародні договірні страхові операції означають, що полісотримач (страховик ) однієї країни укладає договір страхування із страховиком іншої країни. Пряме страхування передбачає, що договори страхування укладаються через агентські організації страхувальника за кордоном. Такі операції відбуваються, коли відсутній національний страховий ринок, та є конкретні фінансово – комерційні переваги (більш низькі тарифи, більший обсяг страхового покриття, валютні фактори тощо) або факти юридичних (фактичних) вимог ( контракти на умовах СІФ ) .

Посередницьке страхування означає, що договори страхування укладаються юридично самостійними страховими компаніями за кордоном, ін. іл. дочірніми страховими компаніями.

На міжнародному страховому ринку з метою передачі ризиків повністю іншим страховим або перестрахувальним компаніям часто використовують фронтування або фронтинг. Фронтинг – ( англ. Front – виходити на ) – операція , у процесі якої компанія оформлює страховий поліс, але ризик ( частину або повністю ) передає іншому страховику, який не фігурує в угоді і частіше всього залишається невідомим для страхувальника. Іншими словами це прийняття на страхування ( в перестрахування ) ризиків з метою передачі їх повністю або частково іншим страховим компаніям, за відповідну винагороду.

Здійснюється в тому випадку, коли страховик бажає вийти на ринки, куди його поліси не допускаються. Тоді страховик звертається до місцевої страхової компанії з пропозицією оформити за винагороду страховий поліс, а потім переводить ризики та страховий внесок на себе. Страхова компанія, що видає на прохання іншого страховика страховий поліс від свого імені, має на увазі що 100% прийнятого ризику буде перестраховано у того ж страховика, на прохання якого видається поліс, називається фронтующією компанією, а сам страховий поліс – фронт – полісом.

Найважливішим чинником, що впливає на перестрахування і співстрахування та обумовлює їх розвиток, є, безперечно, існуюча законодавча база. Згідно з ЗУ “Про страхування” страховик, який укладає договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування. У співстрахуванні , на відміну від перестрахування , страховик залишається відповідальним перед страхувальником лише в розмірі своєї частки.

Перестрахування – вторинний розподіл ризику, система економічних відносин, у відповідності до якої страховик, приймає на страхування ризики, частину відповідальності по яким виходячи з своїх фінансових можливостей передає на погоджених умовах іншим страховикам з метою створення, по можливості збалансованого портфеля договорів страхування, забезпечення фінансової стабільності та рентабельності своїх страхових операцій. Перестрахування допомагає захистити страховий портфель та перерозподілити можливі великі виплати між декількома компаніями.

В договорі перестрахування приймають участь дві сторони:

1. страхове товариство, що передає ризик

2. страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність

Ризик, що передається називається перестраховочним ризиком. Сам процес, повязаний з передачею ризику, називається цедуванням ризику або перестраховочною цесією .

Перестрахувальник, або цедент, - страховик, що прийняв на страхування ризик та передав його повністю або частково в перестрахування іншому страховику.

Страховик, що прийняв в перестрахування ризики, називається перестраховиком. Сприяння в передачі ризику в перестрахування часто здійснює перестраховочний брокер.

Прийнявши в перестрахування ризик, перестраховик може частково передати його третьому страховику. Таку операцію прийнято називати ретроцесією, перестраховика що передає ризик в ретроцесією, - ретроцесіонером.

Розглянемо ряд факторів, що при правильному їх сполученні повинні бути основою визначення лімітів власного утримання.:

• середня збитковість по ризикам, що страхуються або видам страхування , по яким встановлюються ліміти власного утримання;

• обсяг премій – чим більше обсяг премій при незначному відхиленні від загальної кількості ризиків, тим вище може бути ліміт власного утримання;

• середня дохідність ( або прибутковість ) операцій по відповідному виду страхування – чим прибутковіше операція, тим вище встановлюється ліміт власного утримання;

• територіальний розподіл застрахованих обєктів – чим більше застрахованих обєктів знаходиться в одній зоні, тим вище встановлюється ліміт власного утримання;

• розмір розходів на ведення справи – якщо розходи по веденню справ по певному виду страхування є занадто високими, страхова компанія буде прямувати до встановленню лімітів власного утримання на таоку рівні, щоб частина цих витрат була перекладена на пере страховиків або покрита за рахунок комісійної винагороди.

Договори перестрахування та їх види.

Класифікація договорів перестрахування.

За формою взаємно взятих зобовязань цедента та перестраховика договори перестрахування діляться на :

• факультативного перестрахування;

• облігаторного перестрахування

• факультативно – облігаторного перестрахування.

Відповідно сам процес перестрахування називаєть: факультативним, облігаторним, факультативно – облігаторним.

Договір факультативного перестрахування – індивідуальна операція, що стосується тільки одного ризику. Договір факультативного перестрахування надає повну свободу задіяним сторонам:

• цеденту - в вирішенні питання, скільки залишити на власний ризик ( власне утримання);

• перестраховику – в рішенні питання прийняття ризику в тому чи іншому обсязі.

Відмінна риса факультативного перестрахування : як цеденту, так і перестраховику надана можливість індивідуальної оцінки ризику і в залежності від того, прийняття певного рішення: цеденту – о передачі ризику, перестраховику - о прийнятті ризику.

Відємна сторона факультативного перестрахування: цедент повинен передати частину ризику до початку настання відповідальності за цей ризик. Перестраховик звичайно має невеликий проміжок часу для аналізу ризику, що надходить в перестрахування.

Договір облігаторного перестрахування зобовязує цедента передавати певну частину в усіх ризиках, прийнятих на страхування. Передача цих долів ризиків перестраховику відбувається тільки в тому випадку, коли їх страхова сума перевищує певну, раніш обумовлену власну участь страховика. Договір облігаторного перестрахування накладає зобовязання на перестраховика прийняти запропоновані йому в перестрахування долі цих ризиків.

Перестрахувальні платежі за договором облігаторного страхування завжди визначаються в % від суми страхових платежів , отриманих страховиком при заключенні первинного договру страхування.

Договір облігаторного перестрахування укладається на невизначенний термін з правом взаємного розірвання. Договір облігаторного страхування найбільш сприятлив для цедента, так як всі раніш визначені ризики отримують покриття у перестраховика.

Основні відмінності облігаторного страхування від факультативного:

• облігаторне перестрахування охоплює всю або значну частину страхового портфеля страховика;

• обслуговування договору облігаторного страхування обходиться дешевше для сторін.

Факультативно-облігаторна форма перестрахування дає цеденту свободу прйняття рішень : в відношенні яких ризиків та в якому розмірі треба їх передати перестраховику. Перестраховик при цьому зобовязаний прийняти цедовані долі ризиків на раніш обумовлених умовах.

Договір відкритого покриття може бути недоцільним та небезпечним для перестраховика, так як цедент, зробивши аналіз ризиків в страхуому портфелі, передає в перестрахування тільки найбільш небезпечні ризики. Тому договори відкритого покриття заключаються перестраховиками тільки з такими цедентами, які користуються повною довірою на підставі баготорічної практики та співробітництва.

Поняття пропорційного перестрахування.

Договори називаються пропорційними тому, що премія та збитки по ним розподіляються пропорційно участі страховиків в угоді.

Договір пропорційого перестрахування передбачає , що доля перестраховика в кожному переданому йому для покриття ризику визначається по раніш обумовленому співвідношенню власної участі цедента. Участь перестраховика в платежах та відшкодування збитків відбувається за таким же співвідношенням, що його участь в покритті ризиків. В загальній формі пропорційне перестрахування діє за принципом : “Перестраховик поділяє ризик цедента “

В практиці страхової роботи сформувались наступні види договорів пропорційного перестрахування:

• квотний

• єксцедентний

• квотно – єксцедентний, або змішаний

В договорі квотного перестрахування цедент зобов”язується передати перестраховику долю в усіх ризиках даного вида, а перестраховик зобов”язується прийняти ці долі. Доля участі в перестрахуванні виражається в проценті від страхової суми. Іноді участь перестраховика може бути оговорено конкретною сумою (квотою). Також в договорах цього типа по бажанню перестраховика встановлюється для різних класів ризиків верхні межі (ліміти) відповідальності перестраховика.

Приклад:

Портфель страховика (цедента ) складається з трьох однорідних груп страхових ризиків, що мають наступну оціну відповідно 300, 500, 700 тис. Грн. Допустимо, що цедент визначив на підставі актуарних розрахунків максимальний рівень власної участі (власне утримання) в покритті ризиків - 400 тис.грн. Квота 20 % стархового портфеля передана в перестрахування .

Відповідно, по трьом групам ризику перестраховик отримав 60 (20% від 300), 100(20% від 500) та 140 ( 20% від 700) тис.грн.

Власна участь цедента в покритті ризику складає 240 (300-60), 400 (500-100) та 560 (700 – 140) тис.грн.

Видно, що в першій групі ризик є занадто перестрахованим, так як початкова страхова сума в цій групі 300 тис.грн. була нижче встановленого ліміта власної участі цедента ( 400 тис.грн.). Разом з тим, страхова сума за третьою групою навіть після укладання договору перестархування перевищує ліміт власної участі цедента на 160 тис.грн. (560-400), або на 40 %. Тільки по відношенню до другої групи ризику квотне перестрахування при нормі 20% забезпечило зниження страхової суми до 400 тис.грн. ін.сл. до прийнятого норматива.

Ексцедентне перестрахування може привести до повного зрівняння тієї частини страхового портфеля, яка залишилась в якості власної участі цедента в покритті ризику. При заключенні договору ексцедентного страхування сторони визначають розмір максимальної власної участі в покритті визначених груп ризиків. Для цього застосовують аналіз статистичних даних та проведення актуарних розрахунків. Максимум власної участі страховика назавають ексцедентом.

Договір змішаного перестрахування (квотно – ексцедентний) застосовують на практиці досить рідко. Він представлеяє собою поєднання двух названих вище договорів . Портфель даного виду страхування перестраховується квотно, а перевищення сум страхування ризиків понад встановленої квоти (норми), в свою чергу, підлягає перестрахуванню на принципах ексцедентного договору.

Поняття та основні відмінності непропорційного страхування.

Непропорційне перестрахування частіше всього застосовується за договорами страхування цивільної відповідальності власників автотранспортих засобів за збитки, що спричиненні третім особам в резельтаті ДТП. Непропорційне перестрахування застосовується також в усіх видах страхування, де нема верхньої границі (обмежень) відповідальності страховика.

В практиці непропорційного перестрахування не застосовується принцип участі перестраховика в платежах та виплатах страхового відшкодування виходячи з % перестрахування.

Якщо при пропорціональному перестрахуванні інтереси інтереси цедента і перестраховика в цілому співподають, то при непропорціональному перестрахуванні вони, напротив, можуть носити конфліктний характер. Зміст конфлікту: досягнення дотаткових фінансових результатів цедентом не супроводжуюється анологічними результатами у перестраховика. Більш того він може понести збитки.

Мотив до розвитку непропорційного перестрахування з боку цедента – створити певні гарантії своєї фінансової стабільності при відшкодуванні малої кількості виключно великих збитків або або великої клкліькості виключно дрібних збитків.

Існує два типа непропорційного перестрахування :

• Перестрахування перевищення збитків

• Перестрахування перевищення збитковості по ризикам певного виду.

Перестрахування перевищення збитків використовується тоді, коли страховик прямує не до вирівнюванню окремих ризиків даного вида, а безпосередньо до забезпечення фінансової рівноваги страхових операцій в цілому. Договори даного типу перестрахування як правило укладаються в облігаторній формі. В умовах перестраховочного договору послідовно перераховані ризики, що підлягають перестрахуванню, а також ті, які не входять у цей договір. Виходячи з умов договору , перестраховик приймає зобовязання покриття тієї частини збитків, як а перевищує встанолену суму власної участі цедента, но нтижче встановленої в догорі сум, що складає верхню межу відпоовідальності перестраховика. Ці зобовязання відносться до всіх збитків , які були викликані одним стихійним лихом, що складає страховий ризик. Якщо в резельтаті даного страхового випадку спричинена шкода баготьом страхувальникам, тоці збитки розглядаються виключно як групові збиткі. Зобовязання страховика встановлюються у співвідношенні до групових збитків. Власну участь цедента в покритті збитків називають пріоритетом, або франшизой, а верхня максимальна межа відповідальності перестраховика за наслідки одного стихійного лиха, що спричинило збитки ,- лімітом перестрховочної події.

Перестрахування перевищення збитковості стосується всього страхового портфеля та ставить за мету захист фінансових інтересів страховика від наслідків надзвичайно великої збитковості (яка визначається як процентне співвіндношення виплаченого страхового відшкодування до суми зібраних страхових платежів ) Причиной надзвичайно великих збитків може бути виникнення малого числа великих збитків або виникнення значної кількості малих. Договори престрахування перевищення зитковості можуть оформлятится самостійно відокремленими контрактами або виступати в якості додатків до ексцедентного перестрахування.

Ретроцесія. Перестраховочний договір. Активне та пасивне перестрахування.

В залежності від ролі, яку грає цедент та перестраховик в укладеному договорі, перестрахування поділяється на активне та пасивне.

Активне перестрахування заключається в передачі ризику, а пасивне перестрахування – в прийомі ризику.

Наступна передача ризику від перестраховика третій стороні носить назву ретроцесії. Мета ретроцесії – подальше перерозподілення ризику, а також часткове задовільнення партнера в отриманні конралімента.

Переданий перестраховочний інтерес носить назву алімента, а отриманий перестраховочний інтерес – контралімента. Принцип взаємного обміну інтересами в перестрахувальних відносинах означає що алімент, переданий даним перестраховиком іншим контрагентам, повинен бути приблизно рівним отриманому контраліменту.

Стандартний договір перестрахування містить :

• Визначення сторін договору (цедента та перестраховика)

• зобовязання сторін, що випливають з цедування та прийняття ризику

• обсяг дольової участі перестраховика в покритті збитків цедента

• дозвіл цеденту використовувати послуги інших перестраховиків для виконання взятих на себе зобовязань

Додаток до стандартного договору перестархування містить:

• перелік видів страхування та ризиків, що охоплюються даним договором

• методи їх перестрахування

• способи розподілу ризиків

• максимальну відповідальність перестраховика в абсолютному та процентному виразі

• розмір та спосіб винагороди підрахунку комісійної винагороди перестраховика

• долю участі цедента в прибутках перестраховика

• суму депозита (залишається у цедента до остаточного розрахунку з перестраховиком)

• лиміт збитковості, який перестраховик зобовязан безвідкладно погасити готівкою

Процедура заключення договорів пасивного перестрахування в цілому виглядає більш простою в порівнянні з заключенням договорів активного перестрахування. Одним з розділів пасивного перестрахування є ретроцесія. Перерозподіл ризику в формі ретроцесії вібувається тим же шляхом , що і раніше при перестрахуванні , ін.сл. ретроцедент отримує комісійну винагороду та право на участь в прибутках.

Основний принцип , що використовується в пасивному перестрахуванні , - передача відносно маленьких долей ризику більший кількості перестраховиків в різних країнах. Тим самим досягається більша стабільність перестраховочних оборотів та встановлюються широкі контакти на ринку страхування.

Активне перестрахування заключається в прийнятті на перестрахування договорів, укладених прямими страховиками .