Тема 3 – «Розвиток політичної думки в Україні»

Самоврядува́ння — надане законом і державною владою право місцевих органів самостійно розв'язувати коло питань, що входять до їхньої компетенції; діяльність щодо реалізації цього права.

Самоврядува́ння — автономне функціонування будь-якої організаційної структури (підсистеми), правомочне прийняття нею рішень з внутрішніх проблем, включення виконавців у процеси вироблення рішень; колективне управління як участь усіх членів організації, населення в роботі відповідного органу управління. До принципів С. належать: повний демократизм, гласність, відповідальність за рішення, що приймаються, та виконання їх.

Автоно́мія (грец. αυτος  — «сам» і грец. νομος — «закон») — право самостійного здійснення державної влади чи управління, надане якійсь частині держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом або конституцією. Автономія означає право якого-небудь національно-територіального утворення (наприклад, області) самостійно здійснювати внутрішнє управління. Автономія може базуватися на культурній чи етнічній відмінності — і часто веде до наступної незалежності.

Федералізм, державно-правна думка і система, також рух, спрямований на утворення союзних держав — федерацій, які є формою інтеграції близьких географічно, споріднених історично й культурно та зв'язаних іншими інтересами країн в одне ціле при збереженні самоуправління й державного статусу складових частин. Деякі унітарні, зокрема багатонаціональні держави намагаються через федералізм уникнути фрагментації і зберегти єдність, при чому творяться самоуправні складові державні одиниці за національними ознаками.

У́нія — союз, спілка, об'єднання, єдність. Походить від лат. unio або лат. union — «союз», «об'єднання». Прихильників унії як правило називають уніатами.

Освічений абсолютизм — політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення "зверху" найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображували своє правління як союз королів і філософів.

Націона́льна держа́ва (англ. Nation state, нім. Nationalstaat, фр. État-nation, яп. ) — тип держави, яка є формою самоорганізації, самовизначення і самовираження певної нації на певній суверенній території. Нація є найвищою цінністю, головним джерелом влади і визначальником соціо-політичної системи такої держави. Ідеалом національної держави є мононаціональна держава, в якій усі мешканці належать до однієї політичної нації та використовують єдину знакову систему, зрозумілу усім представникам цієї нації: мову, культуру, звичаї, стереотипи, систему цінностей тощо.

Націократія — альтернативна суспільно-політична доктрина і концепція державного режиму, за якого управління здійснюється через представницькі органи державної влади, організовані на основі солідарної праці всіх соціально-корисних верств нації як найбільш оптимальної форми людського соціуму

Мона́рхия (лат. monarchia от др.-греч. μοναρχία — «единовластие»:  — «одиночный, единый» и  — «управление, власть») — форма правления, при которой верховная государственная власть частично или полностью принадлежит одному лицу — монарху (королю, царю, императору, герцогу, эрцгерцогу, султану, эмиру, хану, фараону и т. д.) и, как правило, передаётся по наследству.