МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Чернігівський національний технологічний університет

КАФЕДРА

Словник термінів

з дисципліни:

Політологія

Виконав:

студент гр. МА-111 Лапа М.В

Керівник: Колєватов О.О.

Чернігів чдту 2014

Тема 1 – «Політологія як наука і навчальна дисципліна. Політика як суспільне явище»

Політика — відносини, що включають згоду, підпорядкування, панування, конфлікт і боротьбу між групами, класами, націями, прошарками, стратами і окремими людьми (внутрішня політика) і державами (зовнішня політика) з приводу завоювання чи досягнення влади, її утримання, організації та використання. Політична сфера - порівняно самостійною сферою суспільного буття, що охоплює всі прояви і реалії функціонування політичного життя. Полі́тичні відносини - цілеспрямована діяльність, пов'язана з прийняттям відповідальних рішень у галузі взаємовідносин між різнимисуспільними групами, державами й народами, пов'язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків.

Політолóгія (від грецького politika, Πολιτικές Επιστήμες (букв. Політична епістемологія, політзнання) — державні й суспільні справи і logos — слово, поняття, вчення) — соціальна наука про політику, про закономірності і випадковості розвитку політичного процесу, функції політичної системи та влади, про сутність, форми та методи діяльності суб'єктів політики та про проблеми міжнародних відносин.

Предметом  політології є конкретні прояви, процеси, відносини політичної дійсності, які вивчаються політологами. Наприклад, сюди відносять   такі  феномени,  як  політична  культура,   ідеологія, політичні   еліти,   політичні  партії   та   громадсько-політичні організації,  рухи, владні відносини, держава, політична  система, політична діяльність, політичне лідерство тощо.

Об´єктом політології є все те, що відноситься до прояву політичного:

– політична сфера, особливості її функціонування і розвитку;

– політична дійсність, політичне життя особи й суспільства, політичні відносини;

– політичні ідеї, теорії і доктрини, проблеми, події, прогнози, технології політичних процесів.

Тема 2 – «Основні віхи історії політичної думки»

Теокра́тія (грец. θεοκρατία — боговладдя) — форма державного правління, за якої політична влада належить духовенствуабо главі церкви. Передбачає ототожнення світської і духовної влад, регламентацію функціонування держави та її інституцій, усього суспільного життя панівною релігією та її інституціями.

Деспотизм, також деспотія — необмежена монархія, відзначається повним свавіллям влади, безправ'ям підданих.

Тимокра́тія (грец.. Τῑμοκρᾰτία, від τῑμή ", ціна, честь» і κράτος ", влада, сила") — форма правління, при якій державна влада перебуває у привілейованої меншини, що володіє високим майновим цензом. Є однією з форм олігархії.

Демокра́тія  — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьомууправління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).

Олігархі́я  (грец. ὀλιγαρχία(oligarchia), від дав.-гр. ὀλίγον(oligon) «небагато», та дав.-гр. ἀρχή(arche) «влада» — влада небагатьох) — політичний режим, за якого влада (політична, економічна та ін.) належить невеликій, закритій та тісно згуртованій групі осіб (наприклад — військових, великих власників, фінансистів тощо).

Охлокра́тія — грец. οχλοκρατία, лат. Ochlocratia; від грец. όχλος (лат. Ochlos) — натовп, маса і грец. κρατία (лат. Cratia) —влада. Одна з крайніх форм демократії, влада найнижчих, декласованих верств та прошарків населення.

Поліс (грец. πόλις, лат. civitas) — місто-держава, міська громада, особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції та Риму. 

Політія (політея, грец. πολιτεία)) — форма державного правління.Найправильніша форма держави за Аристотелем. В умовах політії більшість керує в інтересах загального блага. Політія, за Арістотелем

Суспі́льний до́гові́р  — договір, що укладається відповідно до закону між територіальною громадою та органами місцевого самоврядування і встановлює умови та порядок управління об'єктами права комунальної власності, їх охорони та відновлення, а також обсяг повноважень і відповідальність органу місцевого самоврядування як розпорядника.

Сувереніте́т — виключне право здійснювати владу у певній державі (рідше — на окремій території, над окремою групою осіб) незалежно від будь-кого.

Макіавелізм— термін, що позначає політику, яка нехтує нормами моралі. Пов’язаний з іменем італійського політичного мислителя, громадського діяча і письменника Нікколо Макіавеллі 1469—1527 рр., який вважав головною причиною лиха Італії її політичну роз’єднаність, подолати яку здатна лише сильна  державна влада («Государ» та інші праці). Ради зміцнення  держави вважав дозволеними будь-які засоби.

Мона́рхія — форма державного правління, за якої найвища державна влада повністю (необмежена, абсолютна монархія) або частково (обмежена, конституційна монархія) належить одній особі — спадкоємному монархові.

Абсолюти́зм (від лат. absolutus — необмежений, незалежний, безумовній, самодержавство, абсолютна монархія) — форма правління державою, за якої верховна влада (суверенітет тощо) належить одній особі (царю, імператору, королю тощо), та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.

Деклара́ція — документ, офіційна заява, де проголошуються основні принципи зовнішньої та внутрішньої політики держави чи програмні положення партій та організацій.

Констит́уція (лат. constitutio — установлення, устрій, порядок) — основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію.

Маркси́зм — узагальнена назва сукупності теоретичних та політичних положень Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, які їхні послідовники намагаються інтерпретувати, розвивати та реалізувати на практиці. Першим марксизм визначив Енгельс, як «поєднання діалектичного методу з комуністичним світоглядом» («Анти-Дюрінг», 1878)^[1].

Комуні́зм (від лат. communis — спільний, загальний) — політична ідеологія, заснована на ідеї спільної власності, суспільства загальної рівності та свободи