Тема 3.2 Запаси та резерви як способи зниження ступеня ризику

На початку вивчення теми необхідно наголосити на тому, що управління запасами пов’язане з проблемою досягнення оптимальної рівноваги між двома чинниками, що конкурують: мінімізацією капіталовкладень у запаси та максимізацією рівня надійності обслуговування споживачів продукцією конкретного підприємства.

Матеріальні запаси можна умовно розділити на три види.

Перший вид – страховий запас готової продукції на складі, призначений для компенсації коливань попиту на ринку. Запаси позитивно впливають на стимулювання попиту, оскільки дилери впевнені, що в будь-який момент вони швидко отримають необхідний обсяг певного товару. Проте слід урахувати і негативний вплив запасу на фінансовий стан підприємства, бо в запасах підприємство фактично заморожує частину засобів, вилучаючи їх з обігу.

Другий вид – страховий виробничий запас сировини, матеріалів і комплектуючих засобів. Під страховим виробничим запасом розуміють запас, призначений для запобігання небезпеки раптової зупинки виробництва внаслідок несвоєчасної доставки сировини, комплектуючих та матеріалів. Обсяг цього запасу залежить лише від того, на скільки гарантованим і стабільним є забезпечення підприємства.

Третій вид – динамічний виробничий запас, що являє собою запас матеріалів і комплектуючих, який формується з певною періодичністю і в певних обсягах. Головною метою динамічного формування запасів є зниження прямих виробничих витрат за стабільного забезпечення виробництва необхідним обсягом сировини і матеріалів.

Створення резерву грошових засобів на покриття випадкових витрат – це також один із способів зниження втрат, який передбачає встановлення співвідношення між потенційним ризиком і величиною витрат, необхідних для подолання збоїв у виконанні зобов’язань.

Структура резерву на покриття ймовірних не передбачуваних витрат визначають за допомогою одного з двох можливих способів.

Згідно з одним способом резерв ділять на дві частини – загальний і спеціальний.

Загальний резерв має покривати зміни в кошторисі, доповнення до загально обсягу грошей за контрактом тощо.

Спеціальний резерв складається з надбавки на покриття зростання цін, зростання витрат за окремими позиціями, а також на покриття позовів за контрактами.

Згідно з другим способом, структура резервів передбачає визначення ймовірних витрат за видами, наприклад, на заробітну плату, матеріали, субконтракти.

Варто також наголосити на тому, що різновиди задач управління запасами та їх складність зумовили створення багатьох математичних моделей. Найістотнішим чинником, на який слід зважати в процесі розробки моделей управління запасами, є час. Статичні моделі управління запасами лише наближено відповідають реальним умовам. Більш точний розв’язок можливий на базі використання динамічних моделей.

Окрім того, у переважній більшості реальних задач попит є випадковою величиною, розподіл якої може бути як відомим, так і невідомим.

Утримання певного обсягу грошових засобів на банківському рахунку або у формі готівки в касі важливе для нормального функціонування підприємства. Грошові засоби потрібні для регулювання різного роду зобов’язань. Утримання надмірного обсягу грошових засобів може бути чинником, що знижує загальну ефективність господарювання підприємства.

Оптимізація величини грошових засобів реалізується за допомогою різних методів. Розглянемо, зокрема, модель М. Мілера та Д. Орра. Ця модель має імовірнісний характер – потоки чистих доходів і видатків трактуються як випадкові величини, закон розподілу яких можна описати двома параметрами: математичним сподіванням та дисперсією. Приймається також гіпотеза, що потоки чистих грошових надходжень і видатків мають нормальний закон розподілу.

Головними в моделі є три величини: оптимальна величина сально грошових засобів , їх максимальний рівень і мінімальний рівень . При чому мінімальний рівень задають менеджери підприємства, а решту величин та визначають за допомогою моделі. За заданого рівня величини значення та можна обчислити за формулами:

,

2.50

та

,

2.51

де - стала величина обсягу однієї угоди щодо продажу цінних паперів чи отримання позика;

- величина втрачених можливостей, пов’язана з утриманням сальдо грошових засобів (дорівнює нормі відсотка, яку можна було б отримати, придбавши цінні папери);

- середньоквадратичне відхилення потоку чистих грошових надходжень.

Задача управління запасами за ситуації невизначеності вимагає визначення оптимального резерву. Доволі простим способом, що дає змогу вирішити цю проблему, є застосування принципу гарантованого результату, тобто обрання досить великого резерву, який гарантує мінімальний ризик. З іншого боку це може призвести до виникнення так званого ризику невикористаних можливостей – великі резерви пов’язані з відволіканням значних коштів. Тому вводять додаткові гіпотезу. Зокрема, в основному розрахунку необхідного резерву закладають поняття допустимого ризику – ймовірності того, що потреба в запасах не перевищить наявного резерву.

Вводиться поняття коефіцієнт ризику , який відображає ймовірність того, що потреби в запасах виявляться незабезпеченими через недостатність резервів. Значення коефіцієнта ризику обирають не більшими від певної фіксованої величини - порогу дозволеності.

Позначимо через потребу в продукції між двома поставками, через - розмір поставки (розмір партії). Сформулюємо задачу.

Необхідно визначити такий розмір резерву , щоб коефіцієнт ризику , тобто імовірність того, що резерв виявиться недостатнім, тобто не перевищить заданого значення порогу дозволеності.

2.51

Для визначення величини потрібно знати закон розподілу випадкової величини . Припустимо, зокрема, що потреба в запасах розподілена за нормальним законом з параметрами та , де - сподіване значення, - середньоквадратичне відхилення.

Поклавши (тобто здійснивши нормування випадкової величини ), , отримаємо:

,

2.52

де - функція Лапласа, отже:

,

2.53

де - функція, обернена до .

Отже, резерв, який відповідає коефіцієнту ризику , повинен дорівнювати щонайменше .

В кінці вивчення теми можне зробити висновок, що розмір резерву визначається прийнятим коефіцієнтом ризику та коливанням (розкидом) потреб у запасах, що характеризується середньоквадратичним відхиленням . Величину можна наближено визначити на базі статистичної обробки значень попиту в попередні періоди.