Модуль 3 Тема 3.1 Управління ризиком. Основні підходи до управління ризиком

На початку вивчення теми необхідно наголосити на тому, що управління ризиком має забезпечити оптимальне для суб’єкта ризику співвідношення результатів економічної діяльності та втрат від ризику і витрат на організацію заходів по управлінню ризиками. Необхідною умовою якісного управління ризиком є збирання, обробка та аналіз інформації про зовнішнє середовище та аналіз інформації про діяльність самого суб’єкта ризику.

Управління ризиком у широкому сенсі – це процес виявлення і оцінювання потенційних загроз, а також вибір методів та інструментів управління для оптимізації ризику.

Необхідно визначити основні принципи процесу управління ризиками:

Принцип максимізації, який передбачає прагнення найширшого аналізу можливих причин і чинників виникнення ризику, тобто зведення рівня невизначеності до мінімуму.

Принцип мінімізації означає, що управлінці повинні намагатись звести до мінімуму спектр можливих ризиків та мінімізувати рівень впливу ризику на свою діяльність.

Принцип адекватності реакції полягає в необхідності адекватного в швидкого реагування на зміни, які можуть призвести до виникнення невизначеності.

Принцип прийняття – суб’єкт ризику може прийняти на себе лише обґрунтований ризик.

Процес управління ризиком (стандарти ризик-менеджменту AS\NZS Standart 4360:1999) можна визначити як систематичне використання наявних у розпорядженні методів, способів і прийомів для вирішення завдань, що стосуються ризиків: установлення контексту, аналізу (виявлення й оцінки), впливу, моніторингу і комунікації (додаток 3).

Установлення контексту ризику – визначення стратегічних і тактичних цілей суб’єкту ризику.

Аналіз ризику – його мета – одержати потрібну інформацію про структуру, властивості об’єкта і наявні ризики. Зібраної інформації має бути достатньо для того, щоб приймати адекватні рішення на наступних стадіях. Аналіз ризику здійснюється у два етапи: якісний і кількісний аналіз.

Ранжування і відбір ризиків – визначення ступеня важливості ризиків і порядку, у якими ними варто займатися.

Вплив на ризик – застосування конкретних способів впливу на ризики для нейтралізації їх наслідків.

Необхідно також визначити основні методи управління ризиком.

До найпоширеніших методів управління ризиком відносяться:

• уникнення ризику чи відмова від них;

• прийняття ризиків на себе;

• запобігання збитків;

• зменшення розміру збитків;

• страхування;

• самострахування;

• передача ризику.

Метод уникнення ризиків. Такий метод особливо ефективний, коли існує велика імовірність виникнення збитків і їх можливий розмір. Уникнення ризикових ситуацій в даному випадку – є найкращою альтернативою.

Метод прийняття ризику на себе. Суть цього методу – покриття збитків за рахунок власних фінансових ресурсів. При цьому мова може йти про планове та про непланове прийняття ризику.

Використання такого методу виправдане в таких випадках:

• частота виникнення негативних подій;

• величина потенційних збитків невелика (які можна покрити за рахунок поточних грошових надходжень).

Метод запобігання збиткам. Суть цього методу полягає у проведенні заходів, спрямованих на зниження імовірності їх виникнення. Застосування цього методу виправдане у випадках:

• ймовірність реалізації ризику, або імовірність збитку, досить велика – саме на її зниження і спрямований метод;

• розмір можливого збитку невеликий (в іншому випадку доцільно використовувати метод уникнення ризику, який використовують у випадку, коли ймовірність реалізації ризику велика і розмір можливих збитків також значний).

Метод зменшення розміру збитку. Його суть полягає у проведенні заходів, спрямованих на зниження розміру можливого збитку. Застосування цього методу виправдане в таких випадках:

• великий розмір можливого збитку;

• імовірність виникнення збитку невелика (інакше доцільно використовувати метод відмови від ризику).

Страхування. Це один з найпоширеніших методів управління ризиками. Його суть – зменшення участі у відшкодуванні збитку за рахунок передачі нею відповідальності страховику. Застосування даного методу виправдане у випадку:

• імовірність появи збитку невисока, але його можливий розмір досить значний;

• імовірність появи збитку висока, але його можливий розмір невеликий.

Самострахування. Суть цього методу управління ризиками – створення власних страхових фондів, призначених для покриття збитків, на зразок фондів страхових компаній.

Методи передачі ризику – відмінні від страхування. До цієї групи входять хеджування, оренда, поручительство.

Хеджування – передача цінового ризику, спрямована на його мінімізацію, - не пов’язане зі страхуванням. Його суть зводиться до обмеження прибутків і збитків, зумовлених зміною цін на ринках товарів, валют тощо. Хеджування – невід’ємна частина програм управління фінансовими ризиками, тобто програм фінансового ризик-менеджменту. Його виконують за допомогою похідних цінних паперів: опціонів, ф’ючерсних і форвардних контрактів тощо.

Оренда дозволяє орендареві передати ризик застарівання майна, узятого в оренду, її власникові. Прикладом методу передачі ризику, відмінного від страхування, є також так званий договір поручительства.

Усі методи управління ризиками можна умовно поділити на дві великі групи:

• доподійні методи управління ризиками, планові і здійснювані завчасно і спрямовані на зменшення імовірності збитку та його розміру;

• післяподійні методи управління, застосовані після настання збитку і спрямовані на зниження його розміру і ліквідації його наслідків.

Вибір методів управління ризиками визначається загальною стратегією фірми щодо ризику, що, у свою чергу, залежить від сумарного розміру потенційних збитків, з одного боку, і фінансових можливостей фірми, з іншого.