Творчий шлях корифея української хореографії Павла Павловича Вірського.

П.П.Вірський (25.02.1905,Одеса – 05.06.1975, Київ) – артист балету, балетмейстер, народний артист СРСР (1960), лауреат Державної премії СРСР (1950, 1970), Державної премії ім..Т.Г.Шевченка (1965), реформатор української сценічної хореографії. Навчався в Одеському музично-драматичному технікумі (1923 – 1927), Московському театральному технікумі (1927 – 1928).

У 1928 – 1937 разом з Болотовим очолював балетні трупи Одеського, Харківського, Дніпропетровського театрів опери та балету. Поставили «Лебедине озеро», «Корсар», «Есмеральда», «Мурзилка і мазила». «Марна пересторога», «Раймонда», «Карманьола», «Червоний мак», «Міщанин з Тоскани», «Чорне золото», танці ав операх «Запорожець за Дунаєм», «Продана нарчена», «Алеко»

Після вдалого виступу групи українських танцюристів на Міжнародному фестивалі танцю в Лондоні (1935) Вірському спало на думку створити танцювальну групу, в репертуарі якої були б виключно українські танці. Одразу після створення маленького танцювального колективу Вірський почав працювати над сюїтою українських танців, до якої увійшли гопак, козачок, метелиця, жіночі хороводні танці. Це настільки зацікавило автора, що у червні 1937року, отримавши пропозицію організувати разом з Болотивим Республіканський ансамбль танцю він відразу ж почав роботу над створенням першої програми. Вона була інтернаціональна. Однак, незважаючи на успіх колектив проіснував лине 3 роки. У 1940 він був реорганізований в Ансамбль пісні і пляски. В роки війни Вірський продовжує балетмейстерську діяльність, він працює в ансамблі Київського Особливого Військового Округу. Пізніше цей колектив було перейменовано в ансамбль Південно-Західного фронту. З 1942р. – працює головним балетмейстером Червонопрапорного ансамблю пісні і танцю Радянської Армії ім.Александрова.

Відродження ансамблю танцю УРСР сталося 1951 року, після Декади української літератури і мистецтв у Москві. У листопаді 1951 Республіканський ансамбль пісні і танцю, був реформований у Державний ансамбль танцю УРСР. В наступні роки часто змінювалися його керівники: Опанасенко, Веронський, Чернишова. І лише у грудні 1955 року постановою Колегії Міністерства культури УРСР на посаду художнього керівника був знову запрошений П.П.Вірський. очоливши ансамбль він пішов іншим шляхом. Насамперед поставив перед колективом завдання – піднести професійний рівень виконавської майстерності. Старанно і сумлінно вивчався танцювальний фольклор. Буда розгорнута велика дослідницька робота із збирання та обробки народних танців у всіх областях України.

У 1956р колектив їде на гастролі до Китайської Народної Республіки і Демократичної Республіки В’єтнам. Великою удачею ансамблю стала хореографічна картина „Запорожці”. Це хореографічна розповідь про українських козаків-запорожців, відважних оборонців Батьківщини, які під час визвольної війни 1648 – 1654 років, під проводом Богдана Хмельницького, разом з усім народом боролися за незалежність рідної землі. В цей період Вірський ставить хореографічні мініатюри „Чумацькі радощі” (гумористична хореографічна картинка з далекого минулого українського народу, про селян, які в тяжкі часи їздили волами по сіль до Криму) та „Ляльки” (жартівлива хореографічна картинка із старовинного українського театру ляльок, вякій висміюється залицяння ловеласа Писаря до заміжньої Жінки). Новаторські пошуки й відкриття Вірського спираються на традиції української хореографічної культури. Вірський майстерно будує концертні програми на контрастах, на поєднанні різних емоційно-хореографічних барв, на гармонійній єдності масштабних полотен і мініатюр, плакатних композицій і лірико-психологічних зарисовок, могутніх герооїчних епізодів.

Визначне місце в творчості Вірського має героїчне полотно «Ми пам’ятаємо”. Балетмейстер створив скульптурну композицію і майстерно оживив її за допомогою мови хореографії. В основу сюжету лягли події Великої Вітчизняної війни.

Хореографічною композицією розпочинається кожний концерт ансамблю танцю України. Це своєрідне театралізоване привітання від імені єдиної України.

Чоловічий танець-гра «Повзунець» побудований на різноманітних повзунцях і присядках, притаманних українській народній хореографії. Умовою цього своєрідного змагання, учасники якого з веселим, запальним гумором демонструють свою спритність, дотепність і винахідливість, є таке положення: вибуває з гри той виконавець, який, не витримавши напруженого танцю, підводиться хз глибокого присідання на весь зріст.

Сучасний чоловічий танець «Моряки флотилії «Україна»», в якому засобами хореографічного мистецтва показує силу й мужність китобоїв славнозвісної флотилії «Україна».

Хореографічна картинка «Подоляночка» - поетична поема про велике і чисте кохання двох сердець. Ліричний танок юності сповнений дивовижною ніжністю і ліризмом.

Серед його постановок також: хореографічні композиції – «Ми з України!», «Добрий вечір!», «Весілля на Україні», хореографічні катрини та картинки – «Хміль», «Казка про любов», «Шевчики», «Чумарочка», «Козаки», «На кукурудзяному полі», «Про що верба плаче», «Червона калина», «І старість, і радість», «Сестри». хореографічні мініатюри – «Ой, під вишнею», «Горлиця», український хоровод «Вишивальниці», танці – «Коломийки», «Плескач», «Новорічна метолиця», «Колгоспна полька», «Кадриль «Дев’ятка»», «Миттєвість», «Російський танець», «Весняний козачок», «Фестивальний гопак», «Гопак», балет «Жовтнева легенда»

Основною метою діяльності Національного заслуж.академічного ансамблю танцю України ім.П.Вірського є збирання, вивчення та збереження національних традицій, звичаїв та обрядів українського народу, створення на цій основі народних танців та нових хореографічних мініатюр і великих полотен із минулого й сучасного життя українців.

Діяльність Національного заслуженого академічого ансамбль танцю України ім.П.П.Вірського під керівництвом народного артиста України, народного артиста Росії, лауреата державної премії України ім. Т.Г.Шевченка, академіка, професора – Мирослава Михайловича Вантуха

У лютому 1980 – Генеральним директором та художнім керівником Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім.П.Вірського став – народний артист України (1977), народний артист Росії (2003), лауреат державної премії України ім. Т.Г.Шевченка (1993), академік (1996), професор (1998) – Мирослав Михайлович Вантух. Він народ 18 січня 1939 – в с.Великосілки, Кам’яно-Бузького р-ну , Львівської обл. З 1957 – 58 – навчався у Львівському технікумі підготовки культосвітніх працівників, в 1958 – закін. 6-ти місячні постійно діючі курси підготовки заслуженого ансамблю танцю „Юність” палацу культури ім. Ю.Гагаріна у м.Львові. У1977 – закін. заочну Академію суспільних наук (гуманітарний факультет) у Москві. Двічі був нагороджений (1967, 1985) – Почесною грамотою Президії Верховної Ради України за заслуги в розвитку українського мистецтва, а в 1986 – Указом Президії Верховної Ради СРСР нагороджений Орденом „Дружби народів” У 1968 – за видатні заслуги в розвитку мистецтва йому було присвоєнне почесне звання „Заслужений діяч мистецтв України».

Ще 40 років тому – було створена студія, а у 1992, дбаючи про майбутнє колективу ансамблю, Мирослав Михайлович створив дитячу хореографічну школу при ансамблі, де дітей професійно навчають класичному і народно-сценічному танцю, та музичній грамоті. У 1993 – присуджено Націонал. премію ім.. Т.Г.Шевченка за нові хореографічні постановки: „У мирі та злагоді”, „Карпати”, „Літа молодії”, „Укр.. танець з бубнами”. Крім цього Мирослав Вантух поставив такі номери: „Україно. моя!”, жіночий - „Козачок”, „Волинська полька”, „”Російський танець”, „”Циганський танець”. У 1995 – він був нагороджений почесною відзнакою Президента України – Орденом за заслуги ІІІ ступеню, в 1999 – ІІ ступеню, в 2003 – І ступеню. М.М.Вантух – митець і громадський діяч, член Президії комітету із Шевченківських премій України, Голова Всеукраїнської координаційної ради з проблем дитячої хореографії, Голова Всеукраїнської хореографічної Спілки.

Новаторство Вантуха полягає в послідовно вибудуваній системі освіти для людей, які пов’язують своє життя з хореографією. Завдячуючи Мирославу Михайловичу дітки, які бажають танцювати і мають для цього всі необхідні дані займаються в підготовчій групі школи, потім кращі навчаються в школі, по закінченні, якої можуть вступити в студію. Кращих студентів запрошують на стажування в ансамбль, а усі бажаючі можуть отримати вищу освіту в ДАКККіМ – в якій Завідувачем кафедри х-графії - є сам Михайло Михайлович.

Великою заслугою Мирослава Вантуха є створення в 2002 – „Всеукраїнської хореографічної спілки України” (нині — Національна хореографічна спілка України). Спілка створена для того, щоб об’єднати і активізувати творчу, організаційну та педагогічно-просвітницьку діяльність представників усіх видів та напрямків хореографічного мистецтва України, а також сприяти покращенню умов і професійно-творчої діяльності, правовому захисту їх соціальних та фахових і інтересів. Спілка бере участь у формуванні державної політики в галузі хореографічного мистецтва та професійної освіти. Спілка сприяє збагаченню національних хореографічних традицій, розширенню репертуару балетних театрів та студій класичного та народно-сценічного танцю, організації фольклорних експедицій. За сприяння Спілки на чолі з Мирославом Вантухом раз на два роки проводиться Всеукраїнський фестиваль-конкурс народної хореографії імені Павла Вірського – найосновніша подія в культурному житті Незалежної України. А з 2011 року щорічно проводиться Всеукраїнський фестиваль – конкурс народної хореографії Героя України Мирослава Вантуха.