33. Стрес

Стрес - це стан психічного напруження, що виникає у людини в процесі діяльності за найскладніших, важких умов як у повсякденному житті, так і в особливих ситуаціях. Щоразу, коли людина переносить велике навантаження, вона проходить три стадії: спочатку їй дуже важко, потім вона звикає і з'являється "друге дихання" і, зрештою, втрачає сили і мусить завершити діяльність. Така трифазна реакція є загальним законом. Це загальний адаптаційний синдром, або біологічний стрес.

Первинна реакція, реакція тривоги, може бути соматичним вираженням загальної мобілізації захисних сил організму. Проте реакція тривоги є, власне, лише першою стадією відповідної реакції на загрозливий вплив. За тривалого впливу будь-якого агента, здатного викликати таку реакцію, настає стадія адаптації. Іншими словами, жоден організм не може перебувати в стані реакції тривоги нескінченно. Якщо агент настільки сильний, що тривалий вплив несумісний із життям, то людина або тварина впродовж перших годин або днів гине на стадії реакції тривоги. Якщо ж організм здатний вижити, слідом за первинною реакцією обов'язково настає стадія резистентності.

Вияви другої фази не збігаються з виявами реакції тривоги, а деколи й цілком протилежні їм. Наприклад, якщо в період реакції тривоги спостерігається загальне виснаження тканин, то на стадії резистентності вага тіла повертається до норми. За ще тривалішого впливу така набута адаптація знову втрачається. Настає третя фаза - стадія виснаження, яка, в разі, якщо стресор достатньо сильний, призводить до смерті.

Взаємовплив стресу і хвороб може бути подвійним: хвороба може викликати стрес, стрес - хворобу. Поза як кожний агент, що вимагає адаптації, викликає стрес, то й будь-яка хвороба пов'язана з певними виявами стресу, адже хвороби викликають ті чи інші адаптаційні реакції. Тяжке емоційне потрясіння призводить до захворювань через стресову дію. У цьому разі причиною захворювання є надмірні, або неадекватні адаптивні реакції.

34. Емоційне вигорання.

Емоційне вигорання – термін введений американським психіатром Х. Дж. Фрейденбергом у 1974 році для характеристики психологічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з клієнтами, в емоційно навантаженій атмосфері. Спочатку цей термін визначався як стан знемоги, виснаження з відчуттям власної непотрібності, а кількість професіоналів, схильних до емоційного вигорання, була незначною: співробітники медичних установ і різноманітних суспільних доброчинних організацій, вчителі, поліцейські, тюремний персонал, політики, юристи, менеджери. Дослідження виділяють три групи ризику. Першу складають люди емоційно залучені у професію – страхові агенти, педагоги, журналісти, психологи, менеджери по продажам, керівники і ін. Також під загрозою є спеціалісти, які повинні час від часу виявляти гіперактивність. Представниками третьої групи є працівники, які постійно мають справу з негативом: конфлікт-менеджери, консультанти телефону довіри. Правил дотримання яких допоможе керівнику уникнути вигорання цінних працівників: Потрібно оцінювати потреби, схильності і здібності підлеглих і намагатися вибирати для них відповідний об`єм і тип роботи. Використовувати стиль керівництва, якій відповідає конкретній ситуації. Забезпечувати належну винагороду за ефективну роботу працівника. Виступати в ролі наставника по відношенню до підлеглих, розвивати їхні здібності, обговорювати з ними складні виробничі питання. Вміти відділяти головне від другорядного. Пам`ятати, що людей, найчастіше, розбалансовують не події, а те як вони до них ставляться. Пояснювати підлеглим важливість їхньої роботи.

Ознаки емоційного вигорання: почуття емоційного виснаження, знемоги (людина почуває неможливість віддаватися роботі так, як це було колись); дегуманізація, деперсоналізація; негативне самосприйняття у фаховому плані, нестача почуття фахової майстерності. втома, виснаження; психологічні нездужання; безсоння; негативне ставлення до клієнтів; негативне ставлення до самої роботи; убогість репертуару робочих дій; зловживання хімічними агентами (ліками); відсутність апетиту або, навпаки, переїдання; вияви агресії; занепадницький настрій і пов'язані з ним емоції; переживання почуття провини.

Шляхи профілактики: Індивідуальні міри, які може приймати працівник – це уважне спостереження за собою, своїми реакціями, формами реагування і за самопочуттям на роботі. Людині, яка емоційно вигоріла, пропонується визначити життєві пріоритети. Вважаються, що на ранніх стадіях вигорання людина може допомогти собі сама. Другий дуже важливий для профілактики момент – розуміння працівником свого місця на фірмі. Не отримуючи позитивного підкріплення, людина починає витрачати ще більше сил, хоча тратити їх не повинна.