24. Мислення. Види мислення.

Мислення — це психічний процес відображення об'єктивної реальності, який є вищим ступенем людською пізнання. Пізнавальна діяльність починається з відчуттів та сприймань, а потім може перейти в мислення.Види мислення :

По характеру вирішуваних завдань:

- теоретичне - спрямовано на знаходження загальних закономірностей. Це пізнання законів, правил. Продуктом т.м є відкриття періодичної системи Менделєєва.

- практичне  - спрямовано на дозвіл приватних конкретних завдань. Основним завданням є фізичне перетворення дійсності. Інколи може бути навіть складнішим ніж теоретичне, адже часто розгортається за екстремальних обставин та за відсутності умов для перевірки гіпотези.

По мірі развернутости :

-дискурсивне (логічне) - опосередковано логікою міркувань, а не сприйняття. це розсудливе, обгрунтоване попереднім знанням мислення. Поняття "дискурсивне мислення" ще має значення як "логічне", "обгрунтоване", "доказове", тобто мислення, яке доводить певні положення з точки зору їхньої істинності, переконливості.

-интуітивне - мислення на основі безпосередніх чуттєвих сприйнять і безпосереднього віддзеркалення дій предметів і явищ об'єктивного світу.

По мірі новизни і оригінальності :

-продуктивне - мислення на основі творчої уяви. Відзначається широтою перенесення знань в нові умови, оригінальністю розв’язання проблеми, гнучкістю, що дає змогу бачити об’єкт під новим кутом зору.

-відтворююче (репродуктивне) - мислення на основі образів і представлень, почерпнутих з якихось певних джерел.

- творче - пов'язано з відкриттям принципово нового знання, з генерацією власних оригінальних ідей, а не з оцінюванням чужих думок.

В залежності по змісту задачі:

Наочно-дійове мислення(практично-дійове), в розвиненому виді властиве й дорослій людині. Особливо воно притаманне людям таких професій, які за змістом потребують практичного аналізу, різноманітного комбінування, наприклад, шахістам, конструкторам, винахідникам. Розвязання завдання безпосередньо міститься в самій діяльності. В елементарній формі воно властиве дітям раннього віку, яку думають, діючи з предметом.

Наочно-образне мислення в розвинутих формах притаманне людям тих професій, які пов'язані з яскравим уявленням тих чи інших предметів або явищ (письменники, музиканти, актори). Вид мислення, який обов’язково спирається на сприймання або уявлення ( характерний для дітей дошкільного віку). дозволяє пізнавати реальний світ без участі практичних дій, може бути здійснено тільки в плані ідеальному. Відмітні ознаки: симультанность (одночасність), імпульсивність і синтетична.

Словесно-логічне (поняттєве) – від мислення, який обов’язково спирається на сприймання або уявлення ( характерне для дітей дошкільного віку. використовуючи цей вид мислення, людина може аналізувати, порівнювати явища, предмети, ситуації, оцінюючи предмет, ситуацію, явище, як зі своєї точки зору, так і з інших точок зору.

Абстрактно-логічне (абстрактне) - виділення істотних властивостей і зв'язків предмета і відверненні від інших, несуттєвих.

Позитивне мислення - здатність бачити склянку напівзаповненою, а не напівпорожньою - безцінний дар. У психології його називають позитивним мисленням, бо бачити плюси фактично означає бачити рішення. І якщо позитивний погляд на світ не є вродженою рисою вашого характеру, його варто розвивати в собі штучно.

Негативне - у нормі людина добре ставиться як до себе, так і до оточуючих. Це формується в дитинстві, коли дитина відчуває, що вона бажана й гідна любові. Якщо в системі відносин із батьками відбуваються збої, людина вирішує, що вона погана, що погані оточуючі її люди або що й вона, і оточуючі - усі погані, а це неминуче призводить до депресії, яка може виявлятися сильніше чи слабкіше в різні періоди життя. Депресія - це, по суті, переспрямування агресії на себе самого. Якщо ж така людина працює з дітьми, то її негативне мислення «переходить» немов вірус і на дітей. Постійне перебування у стані негативного мислення - це фактично хвороба.

Реалістичне мислення — аутистичне мислення

Аутистичне мислення - було виділене Е.Блейлером, швейцарським психіатром і патопсихологом, який визначив, що одним із симптомів деяких психічних захворювань є перевага внутрішнього життя, що супроводжується активним відходом із зовнішнього світу. Аутистичне мислення Блейлер протиставляє реалістичному за такими ознаками: 1. реалістичне мислення відповідає дійсності; аутистичне уявляє собі те, що відповідає афекту (принцип задоволення протистоїть принципові реальності); метою реалістичного мислення є правильне пізнання навколишнього світу, пошук істини; аутистичне мислення намагається викликати уявлення, «забарвлені» задоволенням, і витиснути протилежно «забарвлені» уявлення; реалістичні механізми регулюють наше ставлення до зовнішнього світу, вони служать для збереження життя, добування їжі, нападу і захисту; аутистичні механізми створюють безпосереднє задоволення, викликаючи «забарвлені» задоволенням уявлення, не допускають невдоволення, перепиняючи доступ до уявлень, які пов'язані з невдоволенням.

25. Мовлення. Мовлення в різних людей має індивідуальні особливості, що виявляються в темпі, ритмі, емоційності, виразності, точності, плавності, звучанні, логічній послідовності, образності висловлювання думок.

Індивідуальні особливості мовлення людини залежать від її уміння володіти мовленням, використовувати його як засіб спілкування, регулювати його. Залежно від цього одні люди балакучі, іншим притаманна певна стриманість, відлюдність. Вольова саморегуляція мовлення є важливим аспектом його функціонування. Характер діяльності позначається на мовленні й водночас потребує володіння певними його особливостями. Кожний фахівець висуває власні, специфічні вимоги ставлення до мовлення. Мовлення має бути не лише стилістично та логічно досконалим, а й переконливим, емоційно-образним, науково доказовим і впливовим. Такі властивості професійного мовлення не просто формуються в процесі набуття практичного досвіду, вони потребують також власної саморегуляції, прагнення до вдосконалення мовлення.

Функціі мовлення.

Перша — сигніфікативна (знакова) виражає спосіб позначення. Саме завдяки цій функції мова людини відрізняється від „мови" тварин, адже кожне слово у людини викликає образи, уявлення про предмет, явище та пов'язується з ними у мисленні, уяві, пам'яті. Звуки тварин не означають об'єктів та явищ, а виражають лише стан голоду, задоволення, страху, небезпеки.

Друга функція мовлення — узагальнення, полягає в тому, що слово означає не тільки конкретний, окремий об'єкт, явище, але й цілу групу подібних об'єктів та явищ.

Комунікативною, тобто функцією передачі інформації, а також почуттів, уявлень, різних відношень. У комунікативній функції розрізняють три сторони: інформативну, виразну та виявлення волі.

Експресивна функція мовлення полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.

Завдяки зв'язку з мисленням мовлення дитини є важливим засобом планування і регулювання її практичної поведінки. У цьому полягає його планувальна функція, яка виникає у 4-5-річних дітей. Вона є провідною особливістю мовного розвитку дошкільнят, який спочатку виявляється у мовленні вголос, а з часом переходить у внутрімовний (інтеріоризуеться).

Інтеріоризація мовлення дитини, замінюючи практичну співпрацю з дорослими та їх допомогу, виконує регулятивну функцію мовлення. Важливим етапом у розвитку розуміння інструкції і становлення регулятивної функції мовлення є самостійна організація дошкільниками своєї діяльності на її основі. Внаслідок цього їхня діяльність починає відбуватися за єдиним планом, який виникає до її початку під впливом інструкції дорослого.

Гносеологічна функція мовлення виражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. На відміну від інших істот людина користується не лише індивідуальним досвідом і знаннями, а й усім набутком своїх попередників і сучасників, тобто суспільним досвідом. Але за умови досконалого знання мови, й далеко не однієї.

РІЗНОВИДИ МОВЛЕННЯ

Зовнішнє Мовлення. УСНЕ МОВЛЕННЯ. Це основний різновид мовлення, який є звуковим і який інші сприймають за допомогою слуху. Усне мовлення поділяється на діалогічне та монологічне. ДІАЛОГІЧНЕ МОВЛЕННЯ - це розмова між двома або кількома співбесідниками, які міняються ролями того, хто слухає, та того, хто говорить, тобто постають як пасивний чи активний співрозмовник. Рівень знання мови, її лексичного багатства, граматичної будови та фразеології, практика користування мовою відіграють важливу роль у функціонуванні діалогічної форми мовлення. Діалогічне мовлення тісно пов´язане із ситуацією, у якій провадять розмову, і тому його називають ситуативним. Водночас воно є контекстуальним, оскільки, здійснюючись як певна діяльність двох або кількох осіб, кожне висловлювання значною мірою зумовлене попереднім висловлюванням. Діалогічне мовлення недостатньо організоване граматично та стилістично. Як правило, воно складається з простих мовних конструкцій, зумовлених контекстом, попередніми висловлюваннями.

МОНОЛОГІЧНЕ МОВЛЕННЯ - це таке мовлення, коли говорить одна особа, а інші слухають, сприймають її мову.

Прикладами монологічного мовлення є доповідь, лекція, виступ на зборах, пояснення нового матеріалу на уроці тощо. Це відносно розгорнутий різновид мовлення. У ньому порівняно мало використовують позамовної інформації, отриманої з розмовної ситуації. Монологічне мовлення у розгорнутих формах потребує певної підготовки, яка полягає в попередньому відборі змісту, чіткому плануванні та відповідному словесному оформленні.

ПИСЬМОВЕ МОВЛЕННЯ - це особливий різновид мовного процесу, що дає змогу спілкуватися з відсутніми співрозмовниками як сучасникам того, хто пише, так і тим, що житимуть потім. Письмове мовлення - це різновид монологічного мовлення, але воно здійснюється як писання та читання написаного у вигляді письмових знаків (слів).

Насамперед воно відбувається поза безпосереднім контактом із співрозмовниками, а тому не передбачає інтонації, міміки і жестів сприйняття реакції читача, його реплік, які мають важливе значення для усної мови. У письмовому мовленні і зміст, і своє ставлення до нього треба висловити на папері. Письмове мовлення структурно набагато складніше порівняно з усним; перше висуває більше вимог до людини, потребує більш розгорнутого, розчленованого, послідовного, повного викладення думок, суворішого дотримання правил граматики, добору слів і виразів.

Внутрішнє мовлення не спрямоване на спілкування з іншими людьми. Людина користується внутрішнім мовленням, коли щось обмірковує, планує свої дії, не висловлюючись уголос і не записуючи на папері, не контактуючи при цьому з іншими людьми. ВНУТРІШНЄ МОВЛЕННЯ беззвучне, тобто не промовляється вголос, хоча часто виявляється у вигляді шепоту, а то й починає звучати, переходячи в розмову зі самим собою. Це трапляється в разі великого напруження думки, що супроводжується виразними емоціями.

За структурою внутрішнє мовлення дуже скорочене, уривчасте, у ньому нема більшості другорядних членів речення. Унаслідок цього внутрішнє мовлення справляє враження незв´язності та незрозумілості, у реченні часто залишається тільки підмет чи присудок, що є центром думки, навколо якого об´єднуються образи. Можливість такого скорочення внутрішнього мовлення пов´язана з тим, що людині, яка міркує подумки, добре відомо, про що йдеться.

Обидва різновиди мовлення людини - зовнішнє та внутрішнє - перебувають у тісному взаємозв´язку та постійних взаємопереходах. Легкість і швидкість таких взаємопереходів залежать від багатьох умов, а саме: змісту, складності та новизни розумової діяльності, мовного досвіду та індивідуальних особливостей людини.

Егоцентричне (лат. ego - я і centrum - центр) мовлення - звернене до себе мовлення дитини, яке виникає під час її діяльності. Егоцентричне мовлення забезпечує планування діяльності: дитина формулює задум своєї діяльності, словесно фіксує отримані результати, знову намічає нові дії і здійснює їх. Спочатку мовлення включається в усю діяльність дитини (регулююче, констатуюче мовлення з приводу здійсненої дії), потім поступово переноситься на початок діяльності, постаючи як прототип майбутнього внутрішнього планування і розв'язання завдання.