1. . ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЇ ЯК НАУКИ: психологія – наука про найскладніше, що людству відомо на даний момент. Обєкт психології- психічні явища( психічні процеси(різні форми єдиного цілісного відображення індивідом об’єктивної дійсності і свого внутрішнього світу) та психічні стани ( психів характер, що відбивають тривалі душевні переживання)). Психологія молода наука, 1879 Вільгем Вундт відкрив в Лейпцигу першу експериментальну психологічну лабораторію.

Етапи розвитку психології як науки:

-- Наука про душу. 1 тис до н.е – 17 ст. Демокріт (460-370 до не.) – матеріальний підхід, душа –матеріальна субстанція, яка складається з атомів подібних до вогню – легких та рухливих. Сократ та Платон- Діалог «Федон». Душа – самостійна субстанція, існує нарівні з тілом і незалежно від нього. Арістотель трактат «Про душу» 0 перший психологічний твір. Душа – є сутністю живого тіла, здійсненням його буття. Арістотель в трактаті "Про душу" виділив психологію як своєрідну сферу знань і вперше висунув ідею нероздільності душі і живого тіла. Душа, психіка проявляються в різноманітних здатностях до діяльності: чуттєвій, рухливій, розумній і ін..Авиценна – природничо наукова теорія психіки : психіка – явище залежне від мозку. Афекти пов’язані з тілесними змінами. «канон лікувальної науки». Винайшов поліграф( детектор брехні)

-- Наука про свідомість. 17 – 19 ст. використовує спостереження людини над самим собою, над власними внутрішніми станами, переживаннями, думками, бажаннями, і таке інше. Таке специфічне спостереження дістало назву інтроспекції (Рене Декарт) . У зв'язку з цим багато вчених на початку ХХ століття прийшли до висновку, що психологія, щоб стати наукою повинна взагалі викинути із свого предмету питання про свідомість, а залишити лише те, що можна безпосередньо побачити і зафіксувати. Рене Декарт - ввів поняття рефлексу (термін з'явився пізніше), ставши фундаментальним для фізіології і психології. Рефлекс – реакція зміни на подразник, зумовлену діяльністю нервової системи. Джерело знань за декартом, об’єкти зовнішнього стану (діяльність органів чуття) та діяльність власного розуму (діяльність розуму. Спостереження розуму за своєю діяльністю. Зміна поглядів на предмет психології: в. Вундт(перша психологічна лабораторія), Фр Бентано, Іван Сєчніков.

-- Наука про поведінку, несвідомі психічні явища та цілісні структури психіки. Кін 19 ст – 30-ті рр. 20 ст. В центрі ПОВЕДІНКА за Павловим, теорія діяльності, рефлексологія(Бехтерев), Біхевіоризм (Уотсон), реактологія (Корніков). Біхевіоризм - зовні предмет психології, запропонований біхевіористами, ніби-то строго відповідає вимогам науки. Адже поведінка, реакції це те, що можна безпосередньо спостерігати, контролювати і вимірювати. В результаті психологія поведінки викидає із психології саму психологію, а залишає лише одну поведінку. Засновник Джо Бродес Уотсон.

-- Наука про психологічні пояснення, розуміння ії неповторної індивідуальності та вплив на неї. 30-ті р – 20 ст- дотепер. Утворилися Радикальний біхевіризм(беррес Скінер) та Необіхевіоризм ( Толмен, халл). Науки які досліджували несвідомі психічні явища: Психоаналіз(Фрейд), Аналітична психологія (Юнг), Індивідуальна психологія(Адлер) та Неофрейдизм(Хорні, Фром).

2 .Основні постулати психоаналізу

Фрейд: структура особистості, стадії психосексуального розвитку: Психоаналіз – наука про несвідомість, психічні прояви, рушійними силами розвитку людини – інстинкти потяги(сексуальні та агресивні). Я, Над-я, Воно. ВОНО – Несвідоме. Це скарбниця примітивних інстинктивних прагнень, емоцій, спогадів, невтілені сексуальні бажання. джерело енергії. Воно шукає насолоди та уникає болю. Воно хоче тільки те, що хоче, і тільки тоді, коли хоче. Воно вимогливе, імпульсивне, сліпе, асоціальне та егоїстичне. Его (я) – це виконавчий орган особистості, а також сфера перебігу інтелектуальних процесів і вирішення проблем. Его стоїть на захисті безпеки та самозбереження. На відміну від ВОНО, природа якого виявляється в пошуку задоволення, ЕГО підпорядковується принципу реальності. Над-я (супер-его)- Суперего забезпечує самоспостереження, формування ідеалів, розробляє та вдосконалює моральні норми для особистості. Суперего намагається спрямувати особистість до абсолютної досконалості в думках, словах, учинках. Суперего- це швидше ідеал, ніж реальність, Стадії психосексуального розвитку :Фрейд виділив 5 стадій :Оральна (0 - 18 міс.),Анальна (18 міс. - 3 роки),Фалічна (3 роки - 6 років),Латентна (6 - 12 років), Генітальна (період статевого дозрівання). Ці стадії описують послідовну активність ключових ерогенних зон впродовж життя. Приклад: "оральна" стадія називається такою, тому як в період життя від 0 до 18 міс. недолюдині понад усе приємно жерти - чомусь, ротом. Тобто, відповідна зона має велику важливість в усіх планах психологічного розвитку, як фізіологічно, так і образно. 

К.Г.Юнг : структура особистості, поняття архетипу, основні архетипи (персона, тінь, аніма, анімус, замість); За К. Юнгом, психіка людини має три рівні: свідомість, особисте несвідоме і колективне несвідоме. Визначальну роль у структурі особистості відіграє колективне несвідоме, яке утворюється із слідів пам'яті, що залишається від усього минулого людства і впливає на особистість людини, визначає її поведінку з моменту народження.Колективне несвідоме- утворюється з різних рівнів, які визначаються загальнолюдською, національною та расовою спадщиною. Найбільше значення мають сліди минулого" тобто досвід тваринних предків людини. Колективне несвідоме виявляється у вигляді ар-хетипів. К. Юнг називав архетипи первинними образами, оскільки вони пов'язані з міфічними і казковими темами. Він також вважав, що архетипи організовують не лише індивідуальну, але і колективну фантазію. К. Юнг зарахував до архетипів основні складові структури особистості, виділяючи такі елементи: Персону, Его, Тінь, Аніму (у чоловіків), Анімус (у жінок) і Самість. Персона - це візитна картка "Я", це та частина нашої особи, якими ми хочемо бути в очах інших людей. стиль поведінки і одяг, манеру говорити, мислити, одягатися, це характер, соціальна роль, здатність самовиражатися у суспільстві. Его - центр свідомості, створює відчуття усвідомленості і послідовності наших думок та дій, відповідальне за зв'язок свідомого і несвідомого. Его збирає розрізнені дані особистого досвіду в єдине ціле, формуючи з них цілісне і усвідомлене сприйняття власної особи. Тінь - центр особистого несвідомого, куди входять бажання, переживання, тенденції, що заперечуються індивідуумом як несумісні з існуючими соціальними стандартами. При цьому, чим більше домінує Персона в структурі особистості, тим більшою є Тінь, оскільки людині необхідно витісняти в несвідоме все більшу кількість нереалізованих бажань. Аніма (у чоловіка) або Ані мус (у жінки) - це ті частини душі, які відображають інтерсексуальні зв'язки, уявлення людини про протилежну стать. Самість- об'єднує свідоме і несвідоме, що взаємно доповнюють одне одного до цілісності. Особисте несвідоме складається з переживань, що були колись свідомими, але потім стали забутими або витісненими зі свідомого. 

А.Адлер (вплив порядку народження на індивідуальні особливості дитини) Стар­ша ди­ти­на - Бу­ду­чи первістком у родині, от­ри­му­ю­чи безроздільну ува­гу батьків, їхню лю­бов, стар­ша ди­ти­на відчуває свою унікальність. З цих при­чин, первістки за­зви­чай - перфекціоністи, і не тільки то­му, що весь час на­ма­га­ють­ся відповідати очікуванням, але й то­му що з ди­тинст­ва ма­ють єдину рольо­ву мо­дель - роль стар­шо­го. Старші діти ви­рос­та­ють зрілими, організованими і відповідальними до­рос­ли­ми, які схильні бра­ти на се­бе роль лідера, але во­ни час­то ста­ють надмірно кон­тро­лю­ю­чи­ми, су­во­ри­ми і над­то ви­мог­ли­ви­ми до се­бе і до інших. Єдина ди­ти­на має ри­си первістка, але більш інтенсивні. час­то єдині діти бу­ва­ють самотніми, і ма­ють схильність ста­ва­ти егоїстичними. Щоб уник­ну­ти цьо­го, та­ким дітям ба­жа­но спілкуватися з ве­ли­кою кількістю друзів різних віків. Ди­ти­на, на­род­же­на дру­гим (або третім, чет­вер­тим, п'ятим) займає інше по­ло­жен­ня в сім'ї, ніж первісток. Бать­ки вже ма­ють досвід ви­хо­ван­ня, а їх ува­га відтепер поділяється між дітьми. Час­то середні діти йдуть в зовсім іншому на­прям­ку, ніж стар­ший брат або сест­ра, і шу­ка­ють компанію по­за сім'єю, де во­ни мог­ли б відчути свою унікальність. Для мо­лод­ших дітей, як пра­ви­ло, існує на­ба­га­то більше пра­вил і об­ме­жень, ніж для реш­ти. То­му, мо­лод­ших час­то сприй­ма­ють як вічних дітей у своїй родині, менш відповідальних і роз­бе­ще­них Ре­зуль­тат - це ди­ти­на, яка бук­валь­но розквітає від схва­лен­ня, яке йо­му пе­ре­па­ло, і яка зро­бить все, щоб при­вер­ну­ти до се­бе ува­гу.

Е.Еріксон (вікова періодизація) На першій стадії розвитку (орально-сенсорній), яка відповідає періоду немовляти, виникає довіра чи недовіра до світу. За прогресивного розвитку особистості дитина "обирає" довірливе ставлення. У цей період дитина "вбирає" в себе образ матері і це є першою стадією формування ідентичності особистості. Друга стадія (м'язево-анальна) відповідає ранньому дитинству. У цей період різко зростають можливості дитини, вона починає ходити і відстоювати свою незалежність. Зростає почуття самостійності. Третя стадія (локомоторно-генітальна) співпадає з дошкільним віком. Дитина активно пізнає навколишній світ, моделює у грі стосунки дорослих у побуті, на виробництві, в інших сферах життєдіяльності, швидко вчиться всьому, набуваючи нові права і обов'язки. До самостійності додається ініціатива. На цій стадії відбувається статева ідентифікація і дитина засвоює певну форму поведінки, характерну для чоловіка чи жінки. Четверта стадія (латентна) відповідає молодшому шкільному віку - передпубертатному періоду. Вона пов'язана з вихованням у дітей працелюбства, необхідністю оволодіння новими знаннями і вміннями. У цей період з'являється також професійна ідентифікація, відчуття власного зв'язку з представниками певних професій. П'ята стадія розвитку особистості відноситься до підліткового та юнацького віку. Це період глибокої кризи. Дитинство закінчується і формується ідентичність. Завдання самовизначення, вибору життєвого шляху розв'язується в юнацькому віці завдяки цілісній ідентичності особистості, довіри до світу, самостійності, ініціативності та компетентності. Рання зрілість (шоста стадія) пов'язана з виникненням проблеми близькості (інтимності). В цей період виявляється істинна сексуальність. Близькі стосунки з друзями чи коханими вимагають вірності, самопожертви і моральної сили. Це період створення сім'ї, що супроводжується любов'ю. Остання розуміється Е.Еріксоном в еротичному, романтичному і моральному смислах. Сьома стадія розвитку особистості - зрілість або середній вік - надзвичайно тривала. Провідним стає ставлення людини до продуктів своєї праці і до своїх дітей, турбота про майбутнє людства. Бажання зробити внесок у життя майбутніх поколінь є природним і воно реалізується, насамперед, у стосунках з дітьми. Зріла людина має потребу бути необхідною іншим. Останньою стадією є пізня зрілість, яка виступає інтегративною: виникають плоди всіх семи попередніх стадій. Людина розуміє пройдений нею життєвий шлях і набуває цілісності особистості. Тільки тепер з'являється мудрість.