Лекційна тематично-змістова частина курсу

Лекція 1. Культурологія як наука

Поняття “культурологія”: його етимологія, тлумачення обсягу і змісту, історія винайдення та запровадження в науковий обіг. Передісторія і основні етапи розвитку культурологічних знань. Поділ культурології на фундаментальну та прикладну. Провідні парадигми культурологічного пізнання ХІХ-ХХ ст.: еволюційна, психологічна, знаково-символічна, когнітивна. Культурологія в системі гуманітарних знань: історія та сучасність. Культурологічне знання й інші науки про культуру: спільне та відмінне в предметах, напрямках і методології досліджень. Розробка проблематики та настанов культурології у концепціях філософії культури. Місце і роль історії культури у розвитку культурологічних знань.

Проблема співвідношення предметів та методів наукового пошуку культурології і культурної антропології. Внесок соціології культури у формування засад культурологічного пізнання. Психологія культури як один з головних складників культурології. Культурологія та інші гуманітарні дисципліни. Вкладення культурологами різного змісту в поняття “цивілізація” (теорії А. Фергюсона, Л. Мор-гана, М. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі). Спів-відношення понять “культура” і “цивілізація” (положення А. Тойнбі, Ф. Броделя, О. Шпенглера, Г. Маркузе). Етапи і напрямки розвитку цивілізації.

Основні функції культури. Основні напрями розвитку культурологічної думки ХХ ст. Сучасні концепції теорії історичного коловороту. Провідні напрями, галузі й наукові школи культурної антропології. Психоаналітичні вчення про культуру. Соціологічний підхід у вивченні культури. Розробка культурологічної проблематики методами гуманітарного та лінгвістичного структуралізму. Антиколоніалістські національно-визвольні рухи ХХ ст. і новітні концепції культури: пантюркізм, панарабізм, індеанізм, ”чорна самосвідомість” та ін.

Лекція 2. Культура Стародавнього Сходу

Культура Стародавнього Єгипту. Давньоєгипетська релігія: пантеон богів, Реформація Ехнатона. Досягнення єгиптян у царині архітектури (Сфінкс і Великі піраміди, гробниця фараона Джосера в Саккара, гробниці фараонів ІV династії Хуфу, Хафрата та Менкаура, численні храми), писемності (“Книга мертвих”, “Розповідь Сінухета”, “Гімн богу Атону”, “Поема про Кадешську битву”), скульптури, живопису (канони, геометричний конструктивізм, типова фронтальність, монументальність, портретні зображення), медицини (дослідження в хірургії, про роль та вплив головного мозку, кровоносної системи), астрономії (сонячний календар, карта зоряного неба, планети Марс, Юпітер, Меркурій, Сатурн, Венера), математики (арифметична і геометрична прогресія, об’єми піраміди, півкулі, циліндра, площа трикутника, примітивна система дробів) тощо.

Культура держав Месопотамії: Шумеру, Аккаду, Вавилону, Асирії. Винайдення шумерами колеса і гончарного круга, кольорового скла тощо. Внесок цих народів у розвиток писемності (клинопис), літератури (“Епос про Гільгамеша”, “Повчання Ахікара”, “Бесіда пана за рабом”), бібліотечної (бібліотека царя Ашшурбаніпала) та військової справи, права (“Кодекс законів Хаммурапі”), медицини (діагностика, правила особистої гігієни), математики (чотири арифметичні дії, число “пі”, квадратний і кубічний корені, система мір і маси), астрономії (протяжність року, місячний календар, всі планети Сонячної системи). Шедеври архітектури: “Висячі сади Семіраміди”, Вавилонська вежа, зіккурати тощо.

Лекція 3. Антична культура

Періоди історії давньогрецької культури: гомерівський, полісний (архаїчний і класичний етапи), період еллінізму. Специфіка культури давніх греків. Грецька міфологія. Грецька епічна література (Гомер, Гесіод), драматургія (творчість Есхіла, Софокла, Еврипіда, Аристофана та ін.). Архітектурний ансамбль Афінського акрополю. Творчість видатних скульпторів: Фідія, Поліклета, Мірона, Праксителя, Лісіппа. Система освіти. Започаткування професійної науки – філософії. Розвиток філософської думки: метафізика, атомістична теорія, логіка, епістемологія, етика, естетика, натурфілософія. Діяльність Фалеса Мілетського, Демокрита, Геракліта, Сократа, Платона, Аристотеля, Епікура та ін., філософів школи стоїків, кініків. Видатні праці “батька історії” Геродота та Фукідіда. Наукові досягнення діячів у галузі медицини – Гіппократа, Герофіла Халкедонського, Ерасістрата, математики – Евкліда, Архімеда та ін.

Періоди розвитку культури Стародавнього Риму: царський, період республіки і період імперії. Система виховання і освіти (граматичні й риторські школи, вища освіта). Досягнення в царині юриспруденції (“Закон ХІІ таблиць”), історії (Гай Юлій Цезар, Тіт Лівій, Публій Корнелій Тацит, Плутарх, Страбон). Внесок в розвиток науки вчених-енциклопедистів ( Марка Тереція Варрона, Гая Плінія Старшого, Клавдія Птоломея, Корнеля Цельса та ін.). Здобутки архітектури. Розвиток мистецтва та літератури.

Лекція 4. Культура західноєвропейського Середньовіччя та доби Відродження

Місце Візантії в історії середньовічної культури. Християнство – світоглядна основа візантійської культури. Ус-піхи історичної науки: Константин VІІ Багрянородний, Прокопій Кесарійський, єпископ Євсевій із Кесарії та ін. Лев Математик – основоположник алгебри. Система освіти, її роль у формуванні апарату управління державою. Виникнення жанру живопису – іконопису. Високий рівень мистецтва оформлення книги, майстерність книжкових мініатюр.

Європейська середньовічна культура. Монополія на освіту католицької церкви, запровадження ідеї “семи мистецтв”. Виникнення в Європі у ХІІ ст. перших середньовічних вищих навчальних закладів – університетів, розширення їх мережі у ХІІІ-ХV ст. Середньовічна література, поділ її у жанровому відношенні на сатиричну, героїчну, куртуазну або лицарську. Нові архітектурні стилі: романський і готичний.

Культура Відродження (“Ренесанс): заміна церковно-схоластичного світогляду новим життєстверджуючим світоглядом – гуманізмом. Звернення гуманістів до античної спадщини. Осмислення суті держави та історії суспільства в працях Нікколо Макіавеллі. Наукові відкриття, пов’язані з розвитком торгівлі, мореплавства, будівництва, військової техніки. Революційний переворот Миколая Коперніка та Йогана Кеплера, закладення початку книгодрукування німецьким винахідником Йоганном Гуттенбергом та інші відкриття. Виникнення мистецтва Ренесансу наприкінці ХVІІ ст. в Італії. Вершина образотворчого мистецтва, представлена в творчості Леонардо да Вінчі, Рафаеля Санті, Джорджоне, Тиціана, Мікеланджело Буонарроті. Творчість великих гуманістів, видатних італійських письменників (Аліг’єр Данте, Франческо Петрарка, Джованні Боккаччо). “Північне Відродження” – культура європейських країн, що знаходилися північніше Італії ( Нідерланди, Німеччина, Франція).

Лекція 5. Культура періоду Реформації та епохи Просвітництва

Протестантсько-реформаторський рух, що розвивався поряд з гуманістичним. Яскраві представники живопису Північного Ренесансу. Класика світової літератури – твори іспанців Мігеля де Сервантеса, Фелікса Лопе де Вега, француза Франсуа Рабле, творча спадщина англійського драматурга Уїльяма Шекспіра. Започаткування професійного театру, що з’явився наприкінці ХVІ ст. у Британії.

Доленосні відкриття, необхідність їх філософського осмислення. Введення в наукову думку терміну “Просвітництво” (Вольтер, Йоганн Гердер, Іммануїл Кант). Творчий доробок у розвитку ідей Просвітництва французьких філософів Вольтера, Шарля Луї де Монтеск’є, Жан Жака Руссо, Дені Дідро.

Філософія Просвітництва мала інтернаціональний характер. Так, наприклад, Д. Дідро багато працював над перекладом і популяризацією у Франції творів англійських філософів, а інший французький просвітитель, Вольтер, надихав багатьох молодих російських дворян, що називали себе “вольтер’янцями”.

Філософські погляди діячів Просвітництва: відчутна схильність до матеріалізму, що трактує матерію як єдину існуючу реальність (K. Гельвецій, Д. Дідро, П. Гольбах); філософія сенсуалізму (Дж. Локк). Творчість французького просвітителя Ж.Ж. Руссо. Відношення до ролі релігії у формуванні людської особистості: від деїзму до атеїзму.

Особливості розвитку східноєвропейського Просвіт-ництва.

Лекція 6. Особливості розвитку світової культури ХІХ-ХХ ст.

Розвиток мистецтва: стилі бароко, класицизм, рококо, неокласицизм. Творчість видатних живописців. Класичний і реалістичний напрямки літератури. Розвиток театрального мистецтва. Театральні жанри часів класицизму. Діяльність великих французьких драматургів (Пьєр Корнель, Жан Расін, Жан Мольєр, П’єр Бомарше). Виникнення нових музичних жанрів, зокрема опери. Творчість німецьких (Йоганн Себастьян Бах, Людвіг ван Бетховен) та австрійських (Вольфганг Амадей Моцарт, Йозеф Франц Гайдн) композиторів. Технічні й культурні досягнення ХІХ-ХХ ст. Триступенева система освіти ХІХ ст., “золотий вік” літератури. Творчість представників романтизму, критичного реалізму, символізму та ін. Соціально-психологічна романтика та історична романістика ХХ ст. Драматичний театр ХІХ ст. Образотворче мистецтво.

Розквіт архітектури в рамках класицизму і еклектизму. Музичне мистецтво:творчість видатних композиторів Ріхарда Вагнера, Франца Шуберта, Роберта Шумана, Гектора Берліоза, Ференца Ліста, Фредеріка Шопена та ін. Внесок у розвиток оперного мистецтва композиторів Джузеппе Верді, Шарля Гуно, Жоржа Бізе, Джакомо Пуччіні, Олександра Бородіна, Модеста Мусорського та ін. Реформа балетного мистецтва. Започаткування нового музично-сценічного жанру – оперети. Розвиток нових видів мистецтва: кіно і телебачення.

ХХ ст. – виникнення течій, шкіл, котрі позначаються збірним терміном “модернізм” і “постмодернізм”. “Сюрреалізм” Сальвадора Далі. “Фовізм” Анрі Матісса. “Кубізм” Жоржа Брака. “Абстракціонізм”( Джексон Поллок , Василь Кандинський, Казимир Малевич ). Багатоплановість творчості Пабло Пікассо.

Лекція 7. Українська культура в контексті розвитку світової культури

Культура східних слов’ян синтезувала досягнення культур народів, що проживали до цього в ареалі їх розселення. Найяскравіше культура слов’ян проявилася в зарубинецькій та черняхівській культурах та культурі антів. У древніх слов’ян існувало багатобожжя.

Переломним моментом в розвитку Київської Русі стало князювання Володимира Великого (980-1015). Він здійснив низку державних реформ, найбільш значущою з яких було хрещення Русі (988). В Київській Русі було зроблено вибір на користь християнства, що після розколу церкви розділилося на православ’я та католицизм. Саме візантійський (східний) обряд став домінуючою релігією в нашій країні. Здобутки Володимира Великого зберіг та помножив Ярослав Мудрий (1034-1054).

До найбільш яскравих представників козацької епохи відносяться Богдан Хмельницький та Іван Мазепа. Козацькі подвиги рясно представлені в українських народних думах і піснях. Стиль бароко: сутність народу, його мистецьких пошуків. Особливості розвитку культури доби Відродження. Києво-Могилянська Академія. Філософські погляди Г. Сковороди. Розвиток народних, демократичних традицій XIX ст. Активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних культур. Традиційні тенденції в царині літератури – романтизм і неореалізм поєднувалися з розвитком футуризму, символізму. Творчість живописців і графіків О. Мурашко, О. Новаківського, І. Труша, П. Ковжуна, М. Сосенко, М. Бойчука. Український скульптор О. Архипенко – творець нового напряму в мистецтві.

Характерні риси розвитку сучасної української культури.

Лекція 8. Специфіка та глобалізаційні тенденції сучасного етапу розвитку культури

Глобалізація людської життєдіяльності, усвідомлення власної причетності до глобальних проблем, зміни в програмі самореалізації, прагнення досягти певної незалежності, творчої розкутості. Технічний і технологічний світи обмежують час людини, вона поспішає жити.

Головним визначенням сучасного суспільства та його сутністю є глобальність (інакше – “всепланетність”). Глобальне суспільство – не особливий соціальний лад, а всепланетна система співпраці і співіснування різних соціумів і культур, можливості існування світової спільноти як глибоко диференційованого в собі цілого.

Сучасний світ – це існування багатьох культур в одному просторі. Культурну глобалізацію можна уявити як глобальне злиття культур окремих суспільств, які раніше були культурно самостійними, а тепер з кожним роком наповнюються товарами й засобами масової інформації, поширеними в цілому світі.

Проблемою рівноправності культур, а також критикою європоцентризму займалося чимало філософів, культурологів, серед яких можна назвати О. Шпенглера, М. Да-нилевського, В. Шубарта. Європоцентризм – це спроба знайти універсальну культуру, яка стала основою для різних народів, котра з часом розділилася на багато самостійних одиниць. Ії Г. Гердера, Вольтера у ХХ ст. перестають бути актуальними, з’являється проблема глобалізації культурного процесу.

Для майбутнього накреслюється постконфесійний світ, який набуває інтеррелігійних, а тим самим інтеркультурних рис. Таким чином розвивається мультикультурне світове суспільство на фоні епохальної зміни парадигм, яка охоплює світ життя, світ праці, світ культури й світ держави. Але жодна культура, жодна релігія чи світогляд не має виняткового права на поняття “логос” чи на єдино правильне світобачення, тому постає нагальне питання про ідентичність різноманітних культур на фоні суперечливих політичних територій і взаємних політичних відмежувань.

Лекція 9. Культурна універсалізація. Полікуль-турність та культурна ідентифікація в сучасному світі

Для подолання глобальних проблем людства необхідно вирішити найголовнішу проблему – подолання культурної дистанції, розколу культур, зіткнення цивілізацій (за С. Хантінгтоном), налагодити діалог культур на ґрунті інтенсивного розвитку міжкультурних комунікацій

“Універсалізація культурного простору” – це процеси інтеграції економічного, політичного, духовно-інформа-ційного життя суспільства у більшості країн світу. Ці процеси мають об’єктивний характер та призводять до зростання взаємовпливу культур, формування необхідних для цього культурних норм, цінностей, загальних для більшості культур.

Культурне співробітництво перетворюється на фундаментальну необхідність виживання людства. Встановлення справжнього культурного плюралізму – шлях, що дозволяє протистояти зростаючій одноманітності, котра несе в собі експансію технічної цивілізації і може розглядатися як фактор світової рівноваги і творчості.

Діалог культур Сходу і Заходу – спосіб знайти вихід з ситуації кризи, яка погрожує життю планети. Діалог культур Сходу і Заходу необхідно розглядати як природний, постійний процес, не зводити його до синтезу будь-якої єдиної ідеології. Він дозволить кожній людині пізнати те духовне багатство, яке створене протягом багатьох тисячоліть східними і західними народами.

ОРГАНІЗАЦІЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ