4)Підстави, умови та порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

ст.156 ЗКУ

Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;

д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Коментар:

Стаття стосується відшкодування збитків як при вчиненні правопорушень (п. "в", "г", "ґ", "д" ч. 1 ст. 156), так і при вчиненні деяких правомірних дій, котрі можуть спричинити збитки (п. "а", "б", "д" ч. 1 ст. 156 ЗКУ).

Слід пам'ятати, що збитки, заподіяні неправомірними діями, відшкодовуються незалежно від того, чи підпадають вони під положення коментованої норми, на підставі загальних положень цивільного та господарського законодавства - див., зокрема, ст. ст. 1166 - 1194, 1209 - 1211 ЦКУ, ст. ст. 224 - 229 ГКУ.

Збитки ж, заподіяні правомірними діями, за загальним правилом (ч. 4 ст. 1166 ЦКУ), відшкодовуються лише у випадках, передбачених законом. Коментована норма якраз і передбачає деякі такі випадки.

Збитками відповідно до ст. 22 ЦКУ вважаються "втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки)"; "доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)".

Окрім викладеного, потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", якщо дії спричинили порушення норм законодавства про охорону навколишнього природного середовища, то така шкода "підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення".

Крім того, загальне правило цивільного законодавства про відшкодування шкоди "у повному обсязі" (ст. 1166 ЦКУ) в екологічному законодавстві заміщається правилом про відшкодування шкоди "в розмірах, встановлених законодавством" (ч. 4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"). На реалізацію цієї норми Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України наказом N 171 від 27.10.97 затвердило Методику визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства. Згодом КМУ ухвалив постанову "Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу" від 25.07.2007 N 963.

Щодо порядку та розмірів відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам див. також ст. 157 ЗКУ та коментар до неї.

ст.157 ЗКУ

Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам

1. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

2. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Коментар:

До ч. 1. Коментована норма самостійного правового значення не має, оскільки в казуїстичній формі відтворює загальне правило цивільного законодавства - шкода (збитки) підлягає відшкодуванню "особою, яка її завдала" (ч. 1 ст. 1166 ЦКУ).

Деякі аспекти застосування цивільної відповідальності за земельні правопорушення розглядаються у роз'ясненні Вищого арбітражного суду України N 02-5/743 від 27.06.2001 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування" (зокрема, п. 11), а також постанові Пленуму ВСУ від 16.04.2004 N 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (п. 12 та ін.).

До ч. 2. Постановою КМУ від 19.04.93 N 284 "Про затвердження порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам", виданою на виконання коментованої норми, зокрема, передбачено визначення розміру збитків спеціальними комісіями. На наш погляд, встановлений постановою порядок стосується випадків правомірного заподіяння збитків, а також не перешкоджає безпосередньому зверненню зацікавлених осіб до суду.

Варто відзначити, що згадана вище постанова прийнята задовго до набуття чинності ЗКУ і діє в частині, що не суперечить ЗКУ.

Розмір збитків, заподіяних внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу обчислюється за спеціальною Методикою, затв. постановою КМУ "Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу" від 25.07.2007 N 963.

Необхідно відзначити, що у практиці застосування постанови КМУ від 25.07.2007 N 963 проявився її серйозний недолік: при розрахунку розміру шкоди за формулами, наведеними у постанові, він має здійснюватися без врахування строку, протягом якого ділянка була самовільно зайнята. На наш погляд, при застосуванні відповідних формул слід враховувати, що за своєю природою вони фактично сформульовані для обчислення суми шкоди, заподіяної за рік. Якщо порушення тривало більше чи менше, сума збитків має пропорційно збільшуватися або зменшуватися (про що у постанові, на жаль, прямо не сказано).

КМУ врегулював також порядок розрахунку розмірів відшкодування шкоди, завданої внаслідок забруднення земель хімічними речовинами, їх засмічення відходами. Порядок розрахунку розмірів таких збитків передбачено постановою КМУ "Про затвердження Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства" N 171 від 27.10.97. Наведена Методика застосовується "під час встановлення розмірів шкоди від забруднення (засмічення) земель будь-якого цільового призначення, що сталося внаслідок несанкціонованих (непередбачених проектами, дозволами) скидів (викидів) речовин, сполук і матеріалів, внаслідок порушення норм екологічної безпеки у разі зберігання, транспортування та проведення вантажно-розвантажувальних робіт, використання пестицидів і агрохімікатів, токсичних речовин, виробничих і побутових відходів; самовільного розміщення промислових, побутових та інших відходів" (п. 1.3).

Крім того, постановою КМУ від 17.12.2008 N 1098 "Про визначення розміру збитків, завданих унаслідок непроведення робіт з рекультивації порушених земель" передбачено стягнення відповідних збитків у розмірі відсотків, нарахованих на кошторисну вартість робіт з рекультивації, виходячи із облікової ставки НБУ.

З 9

2)Приорітетність надання земель для сількогосподарських потреб, використання земельних ділянок з меліоративними системами та особливості приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

ст.23 ЗКУ

Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення

1. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.

2. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

3. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

4. Лінії електропередачі і зв'язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.

Коментар:

Загальна характеристика. Коментована стаття встановлює принцип пріоритетності ЗСГП, а якщо бути більш точним - пріоритетності сільськогосподарських угідь. Даний принцип відображений не лише у даній статті, а й в інших положеннях земельного законодавства. Детальний опис механізму забезпечення пріоритетності ЗСГП див. у коментарі до п. "б" ч. 1 ст. 164 ЗКУ, яка відносить до змісту охорони земель "захист сільськогосподарських угідь ... від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб".

До ч. 1. Буквальне розуміння коментованої частини передбачає використання земель за наявності кількох альтернативних варіантів переважно для сільськогосподарських потреб. Така ситуація у реальному житті не зустрічається, тому що існуюча процедура надання земельних ділянок передбачає їх надання для конкретно визначених потреб без будь-якої альтернативності. Тому, на наш погляд, ч. 1 ст. 23 ЗКУ не має практичного застосування. Крім того, надмірна розораність території України ставить під сумнів потребу у коментованому положенні.

До ч. 2. Щодо визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, див. ст. ст. 199, 200, 203 ЗКУ та коментар до ст. ст. 199, 200, 203 ЗКУ.

Визначення придатності земель для потреб сільського господарства здійснюється органами, які погоджують, здійснюють експертизу та затверджують відповідну землевпорядну документацію (див. ст. ст. 118, 123, 186 та ін. ЗКУ).

До ч. 3. Коментована частина в сукупності із іншими положеннями ст. 23 встановлює пріоритет сільськогосподарського використання земель. Проте у правовій доктрині цілком обґрунтовано відзначається, що цей пріоритет не є абсолютним, на що вказує термін "переважно" у тексті коментованої норми. На наш погляд, сільськогосподарські угіддя можуть бути надані для несільськогосподарських потреб, але лише у випадку, коли суспільна вигода від цього перевищуватиме завдану шкоду, а альтернативний варіант задоволення несільськогосподарських потреб, для яких надається земельна ділянка, відсутній.

При визначенні поняття "сільськогосподарських угідь гіршої якості" слід виходити із положень ст. ст. 199 та 200 ЗКУ щодо бонітування та економічної оцінки земель.

Слід також враховувати, що положення ст. 23 ЗКУ слід застосовувати в сукупності із положеннями ст. 5 Кодексу107, яка закріплює принцип пріоритетності вимог екологічної безпеки та забезпечення раціонального використання та охорони земель. З цього, на думку П. Ф. Кулинича, до якої ми приєднуємося, з необхідністю випливає, що земельні ділянки повинні використовуватися насамперед у спосіб, що забезпечить їх максимальне наближення до природного стану108, і лише в другу чергу, по можливості - використання для сільськогосподарських потреб за умови забезпечення нормативів оптимального співвідношення земельних угідь (ст. 165 ЗКУ). Як вже зазначалося вище, надмірна сільськогосподарська освоєність земель України, і у тому числі - надмірна частка орних земель, являє на сьогодні серйозну екологічну проблему (див. коментар до ч. 2 ст. 22 ЗКУ).

Слід також відзначити неповноту законодавчого закріплення принципу пріоритетності ЗСГП. Коментована норма, виходячи із її буквального змісту, не поширюється на випадки внутрігосподарського будівництва, коли сільськогосподарські угіддя використовуються для несільськогосподарських потреб, але ділянки для цього не надаються. Це сприяє зловживанням109. Так, наприклад, в Україні існують випадки будівництва речових ринків під виглядом внутрігосподарського будівництва без формального виведення земель зі складу ЗСГП.

До ч. 4. Положення коментованої частини фактично є деталізацією правила, викладеного у частині третій статті. Детальніше щодо правового регулювання використання земельних ділянок для ліній зв'язку та електропередач див. ст. ст. 75, 76 ЗКУ та коментар до ст. ст. 75, 76 ЗКУ.

ст.24

Земельні ділянки державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

1. Державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

2. Державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, установи і організації можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб.

3. У разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням, а договори оренди земельних ділянок припиняються.

Коментар:

Загальна характеристика. У коментованій статті перефразовано різні норми чинного законодавства. Фактично, стаття позбавлена самостійного правового навантаження. Виділення "державних підприємств, установ та організацій" не узгоджується із класифікацією юридичних осіб за ЦКУ (див. главу 7 ЦКУ), проте певним чином кореспондує нормам гл. 6 ГКУ.

Щодо особливостей правового режиму земельних ділянок державних та комунальних сільськогосподарських підприємств див. Інструкцію з внутрігосподарського землеустрою колгоспів, радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств Української РСР, затверджену Міністерством сільського господарства Української РСР 28.03.75.

До ч. 1. У коментованій частині фактично відтворено положення ч. 1 ст. 22 та ч. 2 ст. 92 ЗКУ.

До ч. 2. Державні та комунальні підприємства, поза сумнівом, можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, і без вказівки на це в коментованій нормі. Крім того, вони можуть орендувати і державні та комунальні землі (детальніше див. ст. 93 ЗКУ та коментар до неї, ст. 5 Закону України "Про оренду землі"), хоча така можливість у коментованій нормі і не зазначена.

До ч. 3. Викладене у коментованій частині з необхідністю випливає із суті ліквідації юридичної особи як її припинення без правонаступництва (ч. 1 ст. 104 та ін. ЦКУ). Ліквідація тягне за собою припинення права постійного користування земельною ділянкою (п. "в" ст. 141 ЗКУ) або її оренди (п. "в" ст. 141 ЗКУ, ст. ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі") та перехід ділянки до земель запасу (ч. 2 ст. 19 ЗКУ).

Після переходу земельних ділянок до запасу вони можуть бути надані іншим особам. Наскільки б малим не був проміжок часу між переходом ділянки до запасу та її наданням іншій особі, він обов'язково має бути. Орган державної влади або місцевого самоврядування не може розпорядитися ділянкою, право користування якою не припинене. Тому формулювання "або надаються" вжите у коментованій нормі некоректно - замість нього мала бути вжита формула "і можуть бути надані". Втім, ніякого регулятивного значення коментована частина все-одно не несе.

ст.25 ЗКУ

Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

. При приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

2. Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

3. Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.

4. Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарське призначення, водний фонд, резервний фонд).

5. Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

6. При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на загальну кількість осіб, зазначених у частині першій цієї статті.

7. Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними.

Розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників державних та комунальних закладів, підприємств і організацій культури, освіти та охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу, не можуть перевищувати норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.

8. Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність громадян, сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

9. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.

10. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Коментар:

Загальна характеристика. ЗКУ від 25.10.2001 передбачене раніше невідоме законодавству України право громадян на земельну частку (пай) у землях державних та комунальних сільськогосподарських підприємств. Таке право слід відрізняти від права на земельну частку (пай) у землях, переданих у колективну власність недержавним сільськогосподарським підприємствам (КСП, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам тощо - див. п. п. 16, 17 розд. X "Перехідні положення" ЗКУ та коментар до п. п. 16, 17 розд. X "Перехідні положення" ЗКУ). Право на земельну частку (пай) у землях державних та комунальних сільськогосподарських підприємств за своєю природою є специфічним правом на приватизацію земельної ділянки державної або комунальної власності. На відміну від права на земельну частку (пай) у землях, переданих у колективну власність, таке право на приватизацію має особистий характер; воно не може бути відчужене, у т. ч. в порядку спадкування.

Недоліком коментованої статті є те, що вона не визначає співвідношення приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств із приватизацією самих підприємств, що може відбуватися шляхом перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства або у відкриті акціонерні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) (ст. 6 Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі"). На наш погляд, ці процедури погано узгоджуються. Більш того, приватизація земель державних або комунальних сільськогосподарських підприємств фактично означає припинення господарської діяльності підприємства.

Недосконала конструкція статті, яка фактично не визначає процедури паювання, містить суперечності із іншими актами законодавства в частині визначення кола осіб, що мають право на приватизацію (див. коментар до інших частин статті), та має інші техніко-юридичні недоліки, призвела до того, що у тих нечисленних випадках, коли стаття має практичне застосування, виникає багато спорів.

о ч. 1. Коментована частина визначає коло суб'єктів, що мають право на приватизацію земельних ділянок. Право на земельну частку (пай) у землях державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, згідно із цією нормою, надається "працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа". Конструкція даної норми є вкрай невдалою. Вона не узгоджена навіть із положеннями інших частин (напр., ч. 7) коментованої статті, із положеннями інших актів законодавства (див. нижче). Через велику кількість осіб, що мають право на приватизацію, та невизначеність процедури приватизації провести її, не порушивши чиїхось прав, практично неможливо. Закон не враховує ситуації, коли після затвердження проекту приватизації, але до видачі та реєстрації державного акта особа, що має право на приватизацію земельної ділянки, померла; ситуацій, коли окремі особи відмовляються отримати у власність земельні ділянки. Все це робить приватизацію вкрай вразливою для оспорювання.

Щодо працівників підприємств, установ та організацій. Під "працівниками підприємств, установ та організацій", на нашу думку, слід розуміти як постійних, так і тимчасових, сезонних працівників, оскільки обмежень за ознакою строку трудового договору закон не передбачає.

Щодо працівників закладів освіти, культури, охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа. У ч. 7 коментованої статті, яка стосується визначення розмірів земельних ділянок, що приватизується, зазначені особи описуються як працівники "державних та комунальних закладів, підприємств і організацій культури, освіти та охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу". Таким чином, з'являється критерій місця проживання. Положення викладене вкрай невдало, його буквальне прочитання вказує на те, що розмір часток осіб, "які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу", обмежується. Вочевидь, малося на увазі інше - що право на приватизацію мають лише ці особи. На наш погляд, при будь-якому прочитанні статті обмеження кола осіб, що мають право на приватизацію, за ознакою місця проживання на момент приватизації суперечить конституційному принципу рівності перед законом, що прямо забороняє дискримінацію за такою ознакою (ст. 24 Конституції України).

У коментованій частині передбачено право на приватизацію лише працівників державних та комунальних закладів освіти. При цьому право на приватизацію надане будь-яким працівникам, не лише педагогічним. Наведена норма має істотні розбіжності із положеннями ч. 4 ст. 57 Закону України "Про освіту", що визначає право на приватизацію земельних ділянок педагогічних працівників. Так, названий Закон надає право на приватизацію земель лише педагогічним працівникам, проте незалежно від форми власності закладу освіти, "а також пенсіонерам, які раніше працювали педагогічними працівниками в цих населених пунктах і проживають у них". І ч. 4 ст. 57 Закону України "Про освіту", і ч. 1 ст. 25 ЗКУ, що коментується, викладені у чинній редакції Закону України N 1694-IV від 20.04.2004. Тобто Закон вніс до різних актів зміни, неоднакові за змістом. На наш погляд, виходячи із очевидного призначення внесених змін - надати додаткові соціальні гарантії певним особам, а також із того, що будь-який громадянин України має право на приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (п. "в" ч. 3 ст. 116, п. "б" ч. 1 ст. 121 ЗКУ), коло осіб, що мають право на приватизацію земельних ділянок, слід розглядати максимально широко, використовуючи положення і Закону, і ЗКУ. Як вже зазначалося, на наш погляд, обмеження кола осіб, що мають право на приватизацію, є неконституційним.

Право на приватизацію земельних ділянок працівників культури передбачене, окрім коментованої частини, також ч. ч. 2 та 3 ст. 29 Основ законодавства України про культуру. Між тим, у наведеній нормі таке право передбачено лише для працівників "державних та комунальних закладів, підприємств і організацій культури, які працюють і проживають у сільській місцевості та селищах міського типу, а також пенсіонерів з їх числа". Слід визнати, що дане положення звужує коло осіб, що мають право на приватизацію, за ознакою місця проживання, що, як вже зазначалося, суперечить ст. ст. 24 та 33 Конституції України.

Як і у випадку із працівниками закладів освіти, інший закон - Основи законодавства України про охорону здоров'я - містить істотні розбіжності із коментованою ч. 1 ст. 25 ЗКУ в частині визначення права на приватизацію земельних ділянок. Згідно із п. "м" ч. 1 ст. 77 Основ, право на приватизацію мають "медичні і фармацевтичні працівники" незалежно від форми власності закладу, в якому вони працюють, та місця свого проживання.

До ч. 2. Повноваження щодо прийняття рішень про приватизацію земельних ділянок визначаються ч. ч. 2 та 3 ст. 25, а також ч. 3 ст. 118 ЗКУ: землями комунальної власності розпоряджаються місцеві ради, а державної - районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Слід також пам'ятати, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями державної власності визначаються п. 12 розд. X "Перехідні положення" ЗКУ.

Коментована частина частково регламентує процедуру приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій. Також положення, що регулюють дану процедуру, містяться у ч. ч. 3 - 5 ст. 118 ЗКУ. З урахуванням цих норм, приватизація має здійснюватися у такій послідовності:

• звернення з клопотанням громадян, що мають право на отримання земельних ділянок у власність, до місцевої ради або районної адміністрації (ч. 2 ст. 25, ч. 3 ст. 118 ЗКУ). Закон не визначає, яка мінімальна кількість громадян, що мають право на приватизацію земельних ділянок, має підтримати клопотання. Із тексту названих законодавчих актів слід зробити формальний висновок, що з клопотанням може звернутися навіть одна особа. З іншого боку, із положень ст. 25 ЗКУ випливає, що складається один проект приватизації на всі землі підприємства. Виходячи із цього, все ж таки вважаємо, що клопотання про приватизацію повинна підтримати більшість осіб, що мають право на приватизацію;

• розгляд клопотання радою або адміністрацією (у місячний термін) та надання дозволу на розробку проекту приватизації (ч. 4 ст. 118 ЗКУ);

• розробка проекту приватизації земель землевпорядною організацією;

• погодження проекту приватизації (ст. 30 Закону України "Про землеустрій", ст. 1861 ЗКУ);

• затвердження проекту приватизації (ст. 30 Закону України "Про землеустрій", ч. 2 ст. 25, ч. 5 ст. 118 ЗКУ);

• перенесення меж земельних ділянок в натуру, оформлення, видача та реєстрація державного акта на право власності на землю, реєстрація права власності на земельну ділянку (див. ст. ст. 125, 126, 202 ЗКУ та коментар до статей 125, 126 ЗКУ).

До ч. 3. Даною нормою передбачено, що приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій здійснюється безоплатно. Між тим, це не усуває необхідності понесення зацікавленими особами витрат на складання проекту приватизації земель, виготовлення державних актів тощо.

Варто мати на увазі, що на вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення державних актів обмеження, передбачені ст. 1 Закону України "Про захист конституційних прав громадян на землю", не поширюються. Вказана норма обмежує лише вартість робіт із землеустрою "щодо виготовлення документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки, при виділенні в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)". Особи ж, що отримують земельні ділянки в порядку ст. 25 ЗКУ, не є "власниками земельних часток (паїв)".

Закон не визначає джерела покриття зазначених витрат. Зазвичай вони фінансуються за рахунок підприємства, що приватизується, або його правонаступників, та за рахунок громадян, що набувають земельні ділянки у власність.

До ч. 4. Згідно із коментованою частиною, об'єктом паювання є різниця "між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарського призначення, водний фонд, резервний фонд)." Ч. ч. 9, 10 коментованої статті містять положення, які визначають призначення резервного фонду та встановлюють його граничний розмір (до 15 % від площі сільськогосподарських угідь).

Необхідно наголосити, що спеціальні положення коментованої норми щодо повної неможливості передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення та водного фонду заміщають норми ч. 2 ст. 56 та ч. 2 ст. 59 ЗКУ, які допускають приватизацію земельних ділянок цих категорій у розмірах відповідно до 5 га та до 3 га.

Положення коментованої частини не узгоджується із нормами ч. 4 ст. 57 Закону України "Про освіту", ч. 2 ст. 29 Основ законодавства України про культуру, п. "м" ч. 1 ст. 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я, які відносять до об'єкта паювання також землі запасу та резервного фонду, які можуть надаватися, відповідно, працівникам освіти, культури, охорони здоров'я та пенсіонерам з їх числа (див. ч. 1 та коментар до неї). Хоча названі норми надають додаткові можливості для наділення землею вказаних осіб із земель запасу та резервного фонду, вони водночас позбавляють ясності питання про обсяг земель, що підлягають розподілу (див. також коментар до ч. ч. 7 та 8 статті).

До ч. 5. Дана частина самостійного правового навантаження не несе.

До ч. 6. Коментовану частину слід застосовувати з урахуванням викладеного у коментарі до ч. ч. 1, 4 та 7 даної статті, тому обчислення розміру земельних часток (паїв) відбувається не зовсім так, як описано у ч. 6 ст. 25 ЗКУ. Перш за все, необхідно визначити обсяг земель, що приватизуються. До таких земель, окрім сільськогосподарських угідь, "які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності", можуть бути віднесені також землі запасу та резервного фонду, які можуть надаватися працівникам освіти, культури, охорони здоров'я та пенсіонерам з їх числа (див. ч. 1 та коментар до неї).

Потім площу слід поділити на кількість осіб, що мають право на приватизацію. Якщо отримана частка у разі її виділення в натурі перевищуватиме 2 га, слід виділити працівникам освіти, культури, охорони здоров'я та пенсіонерам з їх числа частки у розмірі 2-х га (див. ч. 7 коментованої статті та коментар до неї), і лише після цього решту площі сільськогосподарських угідь, що підлягають приватизації, слід поділити на загальну кількість інших осіб, зазначених у ч. 1 статті (працівників та пенсіонерів з їх числа).

До ч. 7. Коментована частина встановлює рівність вартості земельних ділянок, що приватизуються працівниками підприємств та пенсіонерами із їх числа. Відповідно, на одну й ту саму суму може припадати різна площа земель в залежності від їх якості.

Визначення вартості та розмірів часток в умовних кадастрових гектарах самостійного практичного значення не має.

Площа земельних ділянок, що виділяються для працівників культури, освіти та охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа, обмежується нормою "безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановленою законом для ведення особистого селянського господарства." П. "б" ч. 1 ст. 121 ЗКУ, ч. 1 ст. 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" встановлює таку норму на рівні 2 га.

До ч. 8. Системне тлумачення коментованої норми свідчить про те, що у ній мається на увазі виключно можливість передачі "у власність громадян, сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій", певних земельних ділянок т. з. "загального користування", але аж ніяк не об'єктів, розташованих на цих ділянках (господарських дворів, насаджень, споруд, водойм тощо), як буквально сказано у статті.

Коментована частина має відсильний характер і сама по собі не є підставою для передачі земель. Сама ж передача можлива в загальному порядку або шляхом викупу ділянок під об'єктами нерухомого майна (ст. 128 ЗКУ), або шляхом відчуження на конкурентних засадах (гл. 21 ЗКУ). Можливий також перехід права власності на ділянки під нерухомим майном у разі його відчуження (див. ст. 120 ЗКУ та коментар до неї).

До ч. 9. Коментована частина передбачає формування у процесі приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій т. з. резервного фонду у розмірі до 15 % "площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій". При цьому місце розташування таких земель визначається "за погодженням" із особами, що мають право на приватизацію. Спосіб такого погодження закон не визначає. Як видається, згоду мають надати не менш ніж половина від загальної кількості осіб, що мають право на приватизацію. Практично, крім розташування земель, погоджується і їх площа.

Станом на 01.04.2006 резервний фонд становив 3271,4 тис. га110.

До ч. 10. Землі резервного фонду спеціально призначаються для перерозподілу, насамперед - в порядку приватизації. Землі резервного фонду не є окремою категорією земель (ст. 19 ЗКУ), вони належать до ЗСГП. Їх також слід відрізняти від земель запасу. Землі запасу - це землі, "які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб" (ч. 2 ст. 19 ЗКУ), у той час як землі резервного фонду - це землі, залишені у державній власності при приватизації земель сільськогосподарських підприємств (ст. 25 ЗКУ). Також землі резервного фонду формувалися в Україні під час передачі земель у колективну власність (відповідно до ст. 5 ЗКУ в ред. 1992 р.). Хоча землі резервного фонду можуть перебувати у запасі, вони також можуть бути надані в користування і у цьому випадку до земель запасу не належатимуть.

Науково-технічною радою Держкомзему 21.08.98 схвалено Рекомендації щодо порядку перерозподілу земель резервного фонду з метою використання їх за цільовим призначенням. Як документ рекомендаційного характеру вони можуть бути використані у частині, що не суперечить чинному ЗКУ.

ст.26 ЗКУ

Використання земельних ділянок з меліоративними системами

Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, використовуються спільно на підставі угоди. У разі відсутності згоди щодо спільного використання зазначених земельних ділянок питання вирішується в судовому порядку.

Коментар:

Коментована стаття регламентує порівняно вузьке коло відносин - щодо ділянок з меліоративними системами, що "одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств". Формально стаття не стосується величезних площ земель з меліоративними системами, що були передані у колективну власність та згодом розпайовані.

Поняття меліоративної системи законодавчо визначене у ст. 1 Закону України "Про меліорацію земель".

На початку 2002 р. в Україні налічувалося 5283 тис. га земельних ділянок з меліоративними системами, що становить 12,7 % усіх сільськогосподарських угідь. Основна частина зрошуваних земель зосереджена в зоні Степу. В АРК зрошувані землі становлять 29,2 % орних земель, у Херсонській області - 25,6, Запорізькій - 13,4, Одеській - 11,2, Миколаївській - 11,1 %. Осушених земель найбільше у західних областях та зоні Полісся: у Рівненській - 41 %, Львівській - 39 %, Волинській - 38 %, Закарпатській - 37 % та Івано-Франківській - 31 % орних земель112. З цих земель лише мізерна частина припадає на приватизовані землі державних та комунальних сільськогосподарських підприємств.

Поза сумнівом, існує необхідність забезпечення комплексного, ефективного та раціонального використання меліоративних систем як єдиного цілого. Саме на це спрямовані положення коментованої статті, які вимагають використовувати земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, "спільно на підставі угоди". Спеціальних вимог щодо форми таких угод закон не встановлює, тому вона визначається згідно із загальними положеннями ст. ст. 205 - 209 ЦКУ.

Проте ефективність даної норми є незначною. Досягнення угоди десятками та сотнями власників з суперечливими інтересами є проблематичним. А складність судового процесу за участю десятків та сотень сторін ставить під сумнів доцільність його ініціювання.

Слід також зважати, що під час паювання земель та майна колективних сільськогосподарських підприємств меліоративні системи не паювалися (п. 21 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів КСП, у тому числі реорганізованих, затв. постановою КМУ від 28.02.2001 N 177). Оскільки у разі ліквідації КСП існувала можливість переходу меліоративних систем у власність членів КСП, що була серйозною загрозою для їх цілісності, змінами до Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (п. 8 ст. 31 в ред. від 20.02.2003) було передбачено, що меліоративні системи в складі іншого майна, що не підлягало паюванню, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності в порядку, встановленому КМУ (див. постанову КМУ від 13.08.2003 N 1253 "Про затвердження Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників"). Таке рішення призвело до утворення ситуації, коли на приватних землях знаходяться комунальні меліоративні системи. На жаль, у цій ситуації власники вбачають більшу вигоду у здаванні труб системи на металобрухт, ніж в її утриманні.

Як результат, протягом останніх років скоротилися площі меліорованих земель, погіршився їх екологічний стан. На масивах зрошення спостерігається підтоплення (15 - 20 %), вторинне осолонцювання (30 - 40 %), засолення (6 - 9 %). Близько 70 % площ зрошується водою 2 і третього класу (обмежено придатною і непридатною). Осушені землі характеризуються частим спрацюванням торфового шару (і навіть виходом на поверхню пісків, що підстилають торф). У більшості випадків це спричинено надмірною вагою просапних культур і відсутністю подвійного регулювання водного режиму113. Площа зрошуваних сільськогосподарських угідь, на яких необхідно здійснити комплексну реконструкцію, становить 491,5 тис. га, або 24,2 % усіх зрошуваних земель. Відновлення осушувальної мережі необхідно виконати на площі 175,4 тис. га114.

Для забезпечення ефективного та еколого-безпечного використання меліорованих земель 02.11.2006 Державним комітетом України по водному господарству та Міністерством аграрної політики України було видано спільний наказ N 206/638 "Про Порядок використання меліоративних фондів і меліорованих земель". Як видається, положення затв. наказом Порядку мають обмежений ефект, оскільки або повторюють існуючі вимоги законодавства, або не забезпечені механізмом примусового забезпечення.

Таким чином, задовільна правова база для спільного використання земель з меліоративними системами відсутня. Чинне законодавство, що визначає правовий режим земельних ділянок з меліоративними системами (Закон України "Про меліорацію земель", ДБН В.2.4-1-99 "Меліоративні системи та споруди" тощо), на жаль, не розраховане на ситуацію, коли земельні ділянки із меліоративними системами поділені на дрібні "клаптики". На наш погляд, ефективне використання земель за таких умов взагалі неможливе. Потрібно законодавчо заохочувати концентрацію земель з меліоративними системами в обмеженого кола власників (або хоча б користувачів) і не допускати подрібнення таких земель у майбутньому.

(Мірошниченко А. М.)

У ЗУ «Про меліорацію земель» від 14.01.2000 під терміном «меліоровані землі» розуміються «угіддя, на яких здійснено комплекс меліоративних заходів відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації» (ст. 1 Закону).

На початку 2002 р. налічувалося 5283 тис. га земельних ділянок з меліоративними системами, що становить 12,7 % усіх сільськогосподарських угідь. Основна частина зрошуваних земель зосереджена в зоні Степу. В Автономній Республіці Крим зрошувані землі становлять 29,2 % орних земель, у Херсонській області - 25,6, Запорізькій - 13,4, Одеській - 11,2, Миколаївській -11,1%. Осушених земель найбільше у західних областях та зоні Полісся: у Рівненській - 41 %, Львівській - 39 %, Волинській - 38 %, Закарпатській - 37 % та Івано-Франківській - 31 % орних земель.

Під меліоративними заходами маються на увазі «роботи, спрямовані на поліпшення хімічних і фізичних властивостей ґрунтів, обводнення пасовищ, створення захисних лісових насаджень, проведення культуртехнічних робіт, поліпшення земель з несприятливим водним режимом та інженерно-геологічними умовами, проектування, будівництво (реконструкція) і експлуатація меліоративних систем, включаючи наукове, організаційне та виробничо-технічне забезпечення цих робіт» (ст. 1 ЗУ «Про меліорацію земель»). «Комплекс меліоративних заходів» зазвичай передбачає будівництво та утримання меліоративних систем.

Меліоративні системи поділяються на міжгосподарську та внутрішньогосподарську частини, «функціональним призначенням міжгосподарської меліоративної системи є забір води із джерела зрошування, транспортування її до зрошуваної території і розподіл між водокористувачами або ж, навпаки, відведення води із водоколекторів до водних джерел. Внутрішньогосподарські меліоративні системи, які є продовженням міжгосподарських, призначені для дальшого розподілу поданої господарством для зрошення води між сівозмінами і полями, а в випадку осушення - відведення надлишкової ґрунтової вологи до водних колекторів. Для експлуатації меліоративних систем ... створена спеціальна експлуатаційна служба органів меліорації і водного господарства» 1005. Наприклад, осушувальна система «Остер І черга» експлуатується Козелецьким управлінням осушувальних систем Чернігівського облводгоспу (див. фото).

Більш складною є ситуація з внутрігосподарськими меліоративними системами, які здебільшого розташовані на розпайованих землях. Поза сумнівом, існує необхідність забезпечення комплексного, ефективного та раціонального використання меліоративних систем як єдиного цілого. Відповідно до ст. 26 «Використання земельних ділянок з меліоративними системами» ЗКУ, «Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, використовуються спільно на підставі угоди. Уразі відсутності згоди щодо спільного використання зазначених земельних ділянок питання вирішується в судовому порядку.»

Ефективність даної норми є незначною, оскільки вона позбавлена механізму реалізації. Як зазначається у спеціальній літературі, вимога поширюється лише на діля

нки, що розташовані в зоні технологічної дії меліоративних систем. Досягнення угоди десятками та сотнями власників з суперечливими інтересами є проблематичним, як проблематичним є і вирішення спору в суді (зважаючи на таку кількість сторін).

Слід також зважати, що під час паювання земель та майна колективних сільськогосподарських підприємств меліоративні системи не паювалися (п. 21 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів КСП, у тому числі реорганізованих, затвердженої ПКМ від 28.02.2001 № 177). Оскільки у разі ліквідації КСП існувала можливість переходу меліоративних систем у власність членів КСП, що була серйозною загрозою для їх цілісності, змінами до ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (п. 8 ст. 31 в ред. від 20.02.2003) було передбачено, що меліоративні системи в складі іншого майна, що не підлягало паюванню, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності в порядку, встановленому КМУ (див. ПКМ від 13.08.2003 № 1253 «Про затвердження Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об´єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників»). Таке рішення призвело до утворення ситуації, коли на приватних землях знаходяться комунальні меліоративні системи. На жаль, у цій ситуації власники вбачають більшу вигоду у здаванні труб системи на металобрухт, ніж в її утриманні.

Як результат, протягом останніх років скоротилися площі меліорованих земель, погіршився їх екологічний стан. На масивах зрошення спостерігається підтоплення (15-20 %), вторинне осолонцювання (30-40 %), засолення (6-9 %). Близько 70 % площ зрошується водою 2-го і 3-го класу (обмежено придатною і непридатною). Осушені землі характеризуються частим спрацюванням торфового шару (і навіть виходом на поверхню піс-ків, що підстилають торф). У більшості випадків це спричинено надмірною вагою просапних культур і відсутністю подвійного регулювання водного режиму1007. Площа зрошуваних сільськогосподарських угідь, на яких необхідно здійснити комплексну реконструкцію, становить 491,5 тис. га, або 24,2 % усіх зрошуваних земель. Відновлення осушувальної мережі необхідно виконати на площі 175, 4 тис. га.

Для забезпечення ефективного та еколого-безпечного використання меліорованих земель 02.11.2006 Державним комітетом України по водному господарству та Міністерством аграрної політики України було видано спільний наказ № 206/638 «Про Порядок використання меліоративних фондів і меліорованих земель». Як видається, положення затвердженого наказом Порядку матимуть обмежений ефект, оскільки або повторюють існуючі вимоги законодавства, або не забезпечені механізмом примусової реалізації.