5. Внутрішнє середовище підприємства та його характеристика.

Аналіз внутрішнього середовища підприємства має здійснюватися з урахуванням тенденцій, що склалися в зовніш­ньому середовищі прямого та непрямого впливу. У процесі цього аналізу перевіряється вся система господарювання підприємства та окремих його підсистем щодо реалізації можливостей, які зов­нішнє середовище надає підприємству, а також вживаються захо­ди щодо запобігання й послаблення загроз його існуванню тобто виявляються сильні та слабкі сторони з оцінкою ймовірності реа­лізації перших і подолання останніх.

Виробничий потенціал — це наявні засоби, запаси та джере­ла, що можуть бути використані для досягнення певної мети, розв'язання певного завдання, а також можливості окремої осо­би, суспільства та держави в певній галузі.

Коротко розкриємо сутність наведених властивостей (харак­теристик) виробничого потенціалу.

Розглянемо системні характеристики.

Цілеспрямованість виробничого потенціалу підприємства (ВПП)

виявляється у здатності виготовляти кінцевий продукт із певним рівнем ефективності.

Складність ВПП полягає в наявності кількох складових, ко­жен з яких може мати кілька частин.

Самовідтворюваність ВПП полягає у властивості його як си­стеми повторювати діяльність завдяки складній системі зворот­них зв'язків (тобто руху інформаційного ресурсу).

Відкритість, зв'язок із зовнішнім середовищем пов'язана з призначенням будь-якої організації: бути корисною суспільству, відповідати вимогам ринку.

Структурні характеристики ВПП.

Цілісність ВПП означає, що всі його елементи мають викону­вати загальну цільову функцію, яка постає перед системою.

Взаємозв'язок, взаємодія елементів ВПП

, взаємозамінність елементів ВПП

Альтернативність

Кількісна вимірюваність, масштаб потенціалу

Якісні характеристики виробничого потенціалу.

Інноваційна спрямованість та сприйнятливість

Гнучкість

Усталеність/рухомість ВПП

6. Методика оцінювання стратегічного потенціалу підприємства.

Для визначення розміру виробничого потенціалу згід­но з різними концепціями використовують різні підходи.

Сформовано три основні підходи до визначення виробничого потенціалу: ресурсний (або обліково-звітний), структурний (функ­ціональний) та цільовий (проблемно-орїєнтований).

1. Ресурсний підхід, зорієнтований на визначення виробничого потенціалу як сукупності виробничих ресурсів, визначає його розмір як суму фізичних і вартісних оцінок окремих його складових.

Для оцінювання виробничого потенціалу згідно з ресурсним підходом використовуються звичні обліково-звітні документи, на основі яких розраховуються відповідні показники. Цим забезпе­чується доступність інформації та відкриваються можливості широкого застосування відомих методик і методів дослідження зазначеного потенціалу, зокрема щодо внутрішніх показників.

2. Структурний підхід, зорієнтований на визначення раціональ­ної структури виробничого потенціалу підприємства, визначає його розмір згідно з прогресивними нормами і нормативними співвідношеннями, заданими найбільш досконалими технологія­ми, організацією виробництва загалом і окремих підсистем під­приємства, що використовуються в галузі.

Виробничі потенціали зі структурного погляду різняться роз­мірами та ступенем відособлення ресурсів, структурою ресурсів, що використовуються.

Для визначення структурних характеристик потенціалу дос­ліджують:

• масштаб потенціалу та його просторове розміщення;

• характер діяльності, що її здатен виконувати виробничий потенціал — об'єкт дослідження;

• ступінь замкненості.

3. Цільовий (проблемно-орієнтований) підхід, спрямований на визначення відповідності наявного потенціалу досягненню поставлених цілей, визначає його розмір як рівень відповіднос­ті окремих складових потенціалу необхідному, дещо ідеалізо­ваному уявленню про склад, структуру та механізми функціо­нування потенціалу для виготовлення конкурентоспроможної продукції, яке знаходить відображення в нормативних «дере­вах цілей» («деревах проблем») із широким спектром локаль­них і системних оцінок окремих елементів та взаємозв'язків.