19. Сутність та значення стратегії диверсифікації діяльності підприємства.

Стратегія диверсифікації — процес проникнення в нові сфери діяльності, раніше не характерні для підприємства, по­кликані змінити, доповнити або замінити продукцію, що вже випускається.

Умови, що спонукають керівників приймати рішення стосовно диверсифікації, такі:

• «звичні» для підприємства ринки насичені, попит скорочу­ється (основні товари перейшли у стадію «загасання» в своєму «життєвому циклі»);

• підприємство має фінансові ресурси, які можна вкласти в інший бізнес;

• наявні можливості (розробки, виробничі потужності, сиро­вина, кваліфіковані кадри) для створення синергічного ефекту між існуючими та новими напрямками діяльності;

• антимонопольне регулювання не дає змоги й надалі розвива­ти виробництво в освоєній галузі;

• диверсифікація дає змогу скоротити рівень сплати податків за рахунок освоєння напрямків діяльності, де існують пільги;

• диверсифікація створює можливості виходу на міжнародні ринки;

• диверсифікація дає змогу розвивати перспективні коопера­ційні зв'язки з прогресивними (насамперед — науково-дослід­ними) організаціями з метою формування довгострокових конку­рентних переваг.

Останніми роками сформувалося нове бачення стратегії диве­рсифікації. Як і кожне економічне явище, диверсифікація має по­зитивні та негативні наслідки.

20. Стратегії зовнішнього розвитку підприємства.

Цілями інтеграції є, насамперед: зменшення невизначеності в поста­чанні і збуті; обмеження конкуренції; поліпшення можливості впро­вадження технологічних інновацій; зниження витрат.

Виділяють такі основні сценарії зовнішнього, тобто інтегрованого розвитку: зворотна і пряма вертикальна, горизонтальна і діагональна інтеграція, інтернаціоналізація (глобалізація).

Зворотна вертикальна інтеграція спрямована на розвиток (зрос­тання) підприємства за рахунок придбання або встановлення контролю над постачальниками. Пряма вертикальна інтеграція находить своє втілення у придбанні підприємством суб’єктів господарювання або у встановленні контролю над структурами, які знаходяться між підприємством і кінцевими споживачами його продукції (тобто над підприємствами-споживачами продукції підприємства-виробника, яке зацікавлене в інтеграції з метою гарантування стабільності збуту, або над гуртовими підприємствами і збутовими організаціями). Методами вертикальної інтеграції виступають консолідація, групу­вання, франчайзинг і цільова пролонгація.

Горизонтальна інтеграція виражається у придбанні підприємством або встановленні контролю над структурами, що випускають аналогічну продукцію, чи працюють на тому ж ринку, що і підприємство.

Діагональна інтеграція передбачає об'єднання з несуміжними і з неоднорідними підприємствами, але які включаються в техноло­гічний ланцюг підприємства.

Процес інтернаціоналізації підприємства може відбуватися в різних формах: торгівля (експорт), передача ліцензій, франчайзинг, створення дочірніх підприємств, закордонних філій, СП, розміщення виробничих підприємств (виробництв) за кордоном.