1. Політична економія як складова економічної теорії та її предмет.

   1. Політична економія як складова економічної теорії.

Економіка виникла набагато раніше. ніж наука про неї. Протягом багатьох тисячоліть люди господарювали, опираючись на досвід попередніх поколінь. Знання носили емпіричний характер, не були узагальнені і синтезовані в єдину наукову систему. Попередниками наукової економіки були філософія і соціологія.

Економіка як наука, тобто як систематизоване знання про сутність економічних явищ і процесів, почала оформлятися лише в 16-18ст. В цей же період розпочинається і процес диференціації знань. У даний час економічна наука – це система економічних наук, яка безперервно поповнюється.

У підручниках та інших джерелах знаходимо різні підходи до класифікації економічної науки. Цікавий підхід запропонував український учений В.Єременко. у багатьох класифікаціях виділяється теоретичний блок – політекономія, мікроекономіка, макроекономіка, який стоїть ніби в центрі всієї системи економічних наук. У сучасній науковій і навчальній практиці в Україні цей блок найчастіше виступає під назвою економічна теорія. Під нею розуміють засноване на фактах, підкріплене аргументами наукове узагальнення процесів і явищ економічної дійсності.

Об'єктом вивчення для всіх економічних дисциплін є економіка в цілому. В економіці діють економічні суб’єкти. Тобто, є суб’єкти, об’єкти і економічні відносини. Кожний із цих елементів стає предметом вивчення відповідних складової частини економічної теорії.

Політична економія вивчає виробничі відносини в їх єдності та взаємодії з організаційно-економічними відносинами і продуктивними силами, досліджує закони, які керують виробництвом, розподілом, обміном і споживанням життєвих благ, та розробляє методологічні основи механізму їх використання суспільством з метою підвищення ефективності виробництва і зростання добробуту людей.

Співвідношення політичної економії, мікроекономіки і макроекономіки має рефлективний характер. Не існує політичної економії, яка б не враховувала мікро- і макропроцеси. В той же час політекономія не може обійтися без мікрорівневого та макрорівневого аналізу економічних процесів, особливо у відтворювальній сфері, або ігнорувати сучасні досягнення мікро- і макроекономіки щодо залежностей між економічними процесами та явищами.

Однак, як справедливо наголошує український вчений А.Гриценко, не слід забувати й про те, що мікроекономіка і макроекономіка – це самостійні теоретичні економічні дисципліни, які вивчають, насамперед, функціональні залежності між економічними процесами та явищами на відповідних рівнях, проблеми ефективності виробництва, оптимізації прибутку тощо. В той же час ці науки індиферентні до виробничих відносин, форм власності, соціальної структури суспільства, не розглядають інтересів класів, соціальних груп, колективів, окремих особистостей.

• В економічній науці виділяються чотири блоки:

  • Економічна теорія (політекономія, мікроекономіка, макроекономіка);

  • Історико – економічні науки (історія народного господарства, історія економічних учень);

  • Спеціальні або функціональні економічні науки (фінанси, кредит, ціноутворення, бухгалтерський облік, банківська справа, страхова справа, маркетинг, менеджмент, економіка праці, економіка природокористування тощо);

  • Конкретно-економічні науки, що вивчають ті чи інші сфери економічної діяльності суспільства (економіка галузей, тобто промисловості. Транспорту, будівництва, туризму тощо) або окремі господарюючі суб’єкти (економіка підприємств, регіонів, окремих країн тощо).

• Всі економічні науки умовно поділяються на три види:

  • Теоретичні – політекономія, макроекономіка, мікроекономіка;

  • Прикладні:

    • Галузеві економічні науки: економіка промисловості, економіка сільського господарства, економіка будівництва тощо;

    • Функціональні економічні науки: економіка праці, фінанси, грошовий обіг і кредит, статистика тощо.

  • Стикові економічні науки: менеджмент, маркетинг, економічна історія й географія, демографія.