Розділ 2. Стилі мовлення та їхні жанри

В найрізноманітніших сферах мова використовується по-різному. Для науково-технічного тексту необхідний один стиль написання, для газетно-журнально інформаційного - інший, для художнього - свій естетичний підхід. Всі вони мають ряд відмінних рис на всіх мовних рівнях - лексичному, морфологічному, синтаксичному та текстовому. Як зазначає С.Я. Єрмоленко, кількість-жанрово-стильових різновидів мови залежить як від зовнішньо мовних (історичні умови функціонування літературної мови, соціально-психологічні основи відтворення мовних типів спілкування), так і внутрішньомовних чинників (порядок слів, флективність, наявність варіантних форм тощо) у взаємозв'язках [Українська мова. Енциклопедія 2000: 602].

Основи функціональної стилістики були закладені Ш. Баллі (1961), Б. Гавранеком (1932), В. Матезіусом (1942), Й. Вахеком (1964) та іншими представниками Празького лінгвістичного гуртка. У російському мовознавстві проблемами функціональних стилів займалися Л.В. Щерба (1957), В.В. Виноградов (1941), а також М.М. Кожина (1983), О.Б. Сиротініна (1999) та багато інших. Українська стилістична думка сформувалася завдяки значним теоретичним та практичним досягненням у цій галузі Л.А. Булаховського (1975), М.М. Пилипинського (1976), С.Я. Єрмоленко (1987), Л.Я. Мацько (2003), В.С. Ващенка (1958), І.П. Чередниченка (1962), Н.В. Ботвіної (1999) та інших.

У результаті цих досліджень встановлено, що провідні функціональні стилі виникають відповідно до найважливіших суспільних функцій мови, тому виділяють основні та периферійні стилі. До того ж функціональним стилям властива змінність у межах однієї національної мови, що залежить знов таки від суспільно-політичних умов життя народу.

2.1 Визначення поняття "функціональний стиль" та функціонально-стильові типи текстів

Сьогодні функціональний стиль визначається як:

різновид мови (функціональний стиль), закріплений традицією за однією із найбільш вагомих сфер суспільного життя, що віддзеркалюється в фонетиці, граматиці, лексиці;

загальновизнана манера, спосіб виконання конкретного мовленнєвого акту;

індивідуальна манера, у тому числі й літературно-художня;

мовна парадигма епохи, під якою розуміють стан мови в стильовому відношенні в конкретну епоху [Лингвистический энциклопедический словарь 1990: 494].

Видатний мовознавець І.П. Ющук визначає функціональний стиль так: "Функціональний стиль - це сукупність мовних засобів та прийомів, вибір яких зумовлюється змістом, характером і метою висловлювання, а також обставинами, у яких воно відбувається" [Ющук 2004: 49].

Виходячи із розуміння стилів та функцій мови, виділяють шість функціонально-стильових типів текстів:

розмовні (розмовно-побутові та розмовно-ділові);

офіційно-ділові (державні, політичні, юридичні тощо);

суспільно-інформативні (публіцистичні);

наукові (спеціальні, науково-популярні);

художні (вся жанрова різноманітність художньої літератури, критики);

релігійні (книги Священного писання, апокрифи, проповіді тощо) [http://www.refine.org.ua/pageid-1119-1.html].