МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ»

Кафедра культорології

КУРСОВА РОБОТА

«Кінотеатри в культурно-дозвіллєвій

сфері»

Виконала

студентка ІІ курсу

Групи КДД-12

Задніпряна С.О

Науковий керівник

Кандидат педагогічних наук,

профессор

Петрова І.В

Київ 2014р.

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. Теоретичні засади дослідження…………………….5

1. Сутність «Кінотеатр»…………………………………………5

2. Виникнення кінотеатрів……………………………………..11

РОЗДІЛ ІІ. Культурно-дозвіллєві послуги у кінотеатрах….18

1. Специфіка формату перегляду фільмів………………….18

2. Супутні послуги кінотеатру……………………………….28

ВИСНОВКИ

……………………………………………………….39
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА……………………………………..41

Вступ

Однієї з відмітних рис культури XX століття, є розширення сфер її впливу на людей через засоби масової комунікації, такі, як радіо, кіно, телебачення, що з'явилися продуктами науково-технічної революції. Їхнє значення в посиленні інформаційного обміну важко переоцінити.  Кіно можна без перебільшення назвати мовою ХХ століття. До кінця сторіччя що рухається і звучить картинка, що надходить по чи телебаченню через комп'ютерну мережу, стала головним носієм інформації (політичної, комерційної, наукової, естетической і т.д.). Якщо на рубежі XIX і ХХ століть з'явилося нове мистецтво - запалився кіноекран, - виходить, це було потрібно, і не "кому-небудь", а тим самим людям, що перед цим екраном збиралися. Примітивне видовище таїло в собі незвідані можливості. Ті, хто їх відчув, угадав, стали творцями нового мистецтва. Їхні імена нам відомі: Луи Люмьер, Жорж Мельес, Дейвид Уорк Гриффит, Чарльз Чаплін, Сергій Ейзенштейн і багато хто, інших. Кінематограф як вид мистецтва відрізняється від інших своєю синтетичністю. У ньому синтезовані естетические властивості літератури, театру, образотворчого мистецтва, фотографії, музики, досягнення в оптику, механіку, хімії, фізіології. Популярність кінематографа полягає у властивій тільки йому сукупності і різноманіттю виразних засобів. Кіно, зародивши на рубежі XIX - XX вв., виникло під впливом потреб суспільства осмислити свою історію, життя і діяльність і розвивалося в руслі культури XX століття., тому його стилі і напрямки відповідають основним стилям мистецтва XX в. 

Кіномистецтво багатогранне по жанрах, але для сучасного кіно характерна тенденція до їхнього взаємопроникнення, що реалізується в основному за допомогою новаторських устремлінь і прийомів. Ступінь новаторства залежить від рівня творчості кінорежисера і всіх учасників творчого колективу, від якості і досконалості технічних засобів.  Перші десятиліття після свого виникнення кіно як вид мистецтва лише завойовувало свою популярність. У 20-і м. кінематограф стає не тільки популярним і модним видом мистецтва, але і киноиндустрией: формуються безліч кіностудій, мережа кінопрокату. У цей час створюються шедеври раннього, поки ще німого кіно- "Броненосець Потьомкін" С. Ейзенштейна, "Великий парад" До Видора з Ч. Чапліном, "Жадібність" Е. Штрогейма. Творчість режисерів Д. Вертова, Я. Протазанова, Л. Трауберга, В. Пудовкіна, Г. Козинцева складається саме в цей час Третє десятиліття XX у входить в історію кінематографа як початок епохи звукового кіно, що робить його ще більш масовим. Пануюче положення у світовий киноиндустрии займають США. Комерційні фільми - екранізації бродвейских мюзиклів - у той період дуже популярні. Але створюються і дійсні твори мистецтва: "Нові часи" Ч. Чапліна, "Грона гніву" Дж. Форда, "Хліб наш насущний" К- Видора. У СРСР на екрани виходять шедеври вітчизняного кіно "Веселі хлопці", "Волга-Волга" і "Цирк" Г. Александрова, "Чапаєв" братів Васильєв і ін. 

У цілому культурі XX в. присуще різноманіття ликів, розходження способів відносини до світу і до себе подібним, але при цьому вона єдина у своєму різноманітті, тому що розвиток культури як цілісності - необхідна умова її існування. Ефект присутності в кіно істотно інший, чим у театрі. У театрі мене відокремлює від акторів рампа. У кіно такої розмежувальної лінії немає. Фізично я сиджу в глядачевий залі, але психологічно я знаходжуся усередині екрана. За допомогою ракурсів, ритму і монтажу режисер змушує мене внутрішньо ототожнюватися те з переслідувачем, то з переслідуваним, то з одним персонажем, то з іншим, а те взагалі - з ядром, що вилетіло з гарматного стовбура. Я можу охопити картину бою загальним планом, а в наступне мить виявитися в гущавині бою, де клинки і кулі будуть свистіти навколо мене і крізь мене. Екранний простір навколо мене те розширюється, те скорочується, те перевертається, те зникає зовсім. Такої волі переміщення в просторі і такий психофізичний вовлеченности в дію не знало жодне інше мистецтво. І кіно не перестає розвивати й удосконалювати ці можливості - те за допомогою широкого екрана, то за допомогоюстереозвуку, "атакующего" глядачів буквально з усіх боків.

РОЗДІЛ І. Теоретичні засади дослідження

1. Сутність «Кінотеатр»

Кінемато́граф — це галузь культури та економіки, що об'єднує всі види професійної діяльності, пов'язаної з виробництвом, розповсюдженням,зберіганням та демонструванням фільмів, а також навчально-наукову роботу

Значною частиною кінематографії є кіноіндустрія — галузь промисловості, що виготовляє кінофільми, спецефекти до них та анімацію. У багатьох країнах кіноіндустрія є важливою галуззю економіки. Виробництво кінофільмів зосереджено у кіностудіях. Готові фільми демонструються у кінотеатрах, потелебаченню, поширюються на носіях інформації для перегляду на домашній аудіо-відео техніці, зокрема на відеокасетах та відеодисках.

Механізми для виробництва штучно створених двомірних зображень у русі демонструвались ще у 1860-тих. Це були такі прилади як зоетроп та праксіноскоп. Ці машини походили від простих оптичних приладів (як «магічні ліхтарі»), і могли показувати послідовність нерухомих картинок з достатньою швидкістю, щоб зображення на картинках здавались рухомими (таке явище зветься інертність зорового сприйняття). Зрозуміло, що зображення повинні були бути ретельно підібрані, аби досягти бажаного ефекту. Принципи цього стали основою для подальшого розвитку анімації.

З розвитком целулоїдної плівки для фотографій стало можливим захоплювати об'єкти у русі в реальному часі. Ранні версії технології вимагали від глядача дивитись у спеціальний прилад, щоб побачити картину. У 1880-тих розвитоккінокамер дозволив захоплювати і зберігати окремі зображення на одній плівці у рулоні. Це призвело до швидкого розвитку кінопроектору, що освічував знятий і віддрукований фільм та переносив зображення на екран, створював кінопоказ для великої аудиторії. Ці рулони стали називатись «рухомі зображення», звідки і походить англійське слово «movie». Ранні фільми були статичними планами, що показували подію без монтажу чи інших кінематографічних прийомів.

Кіно було винятково образотворчим (візуальним) мистецтвом аж до кінця 1920-х, але ці прогресивні німі фільмипосідали значне місце у тогочасній культурі. На початку 20-го століття у фільмах почала розроблятися оповідна структура. Окремі сцени почали об'єднуватися задля зв'язної розповіді. Сцени пізніше розбивались на різні кадри різних розмірів та точок зору. Інші прийоми (наприклад, рух камери) теж реалізувалися як ефективний спосіб розгортання сюжету. Щоб не тримати аудиторію в тиші, власники кінотеатрів наймали піаністів, орган чи цілийоркестр, щоб грати музику відповідно до настрою фільму у кожен конкретний момент. На початку 1920-тих більшість фільмів виходили з вже підготовленим списком музичних композицій для цих цілей, або навіть з повним набором звукозаписів, що створювались для значних кінопродуктів.

Розвиток європейського кіно був перерваний початком Першої світової війни. У той час у США кіноіндустрія почала швидко розвиватись разом з появою Голівуду. Проте у 1920-тих европейські кіномитці, такі як Сергій Ейзенштейн таФрідріх Вільгельм Мурнау продовжували свою справу. У 1920-х нові технології дозволили кіновиробникам додавати до кожного фільму звукову доріжку з мовленням, музикою чи звуковими ефектами, що відповідали дії на екрані.

Наступним важливим кроком у розвитку кіно було введення кольору. Додавання звуку швидко замінило німі фільми і музикантів у кінотеатрах, а от колір був прийнятий більш поступово. Публіка відносно байдуже ставилась до кольорових фільмів. Проте з розвитком кольорових технологій вони стали такі ж доступні, як і чорно-білі, і після Другої світової війни все більше фільмів знімались у кольорі. Цьому сприяла американська кіноіндустрія, що розглядала колір як необхідну складову для приваблення аудиторії у конкуренції з телебаченням, котре залишалось чорно-білим аж до середини 1960-тих. Наприкінці 1960-тих колір став нормою для всіх кіновиробників.

У 1950-тих, 1960-тих та 1970-тих відбувались певні зміни у виробництві та стилі фільмів. Новий Голівуд, французька Нова хвиля, розвиток кіноосвіти та незалежних кіновиробників — все це найбільш сформувало кінопроцес другої половини 20-го століття. У 1990-тих роках почали впроваджуватись цифрові технології, і у 21-му столітті вони вже стали нормою.

Розвиток кінотехнологій

Неекспонована кіноплівка складається з прозорого целулоїду, поліестру чи іншої пластичної основи, що покрита емульсією з вмістом світлочутливих хімічних речовин. Нітроцелюзоза була першим типом плівки, що використовувалась для запису рухомих зображень, але через легкозаймистість була замінена безпечнішими матеріалами. Визначення ширини плівки та формату зображення у рулоні мають багату історію, але сьогодні більшість комерційних фільмів все ще знімаються на 35-міліметровій плівці.

Спочатку кінофільм знімався на різних швидкостях з використанням камер з ручним обертанням. Пізніше швидкість для механічних камер та проекторів була стандартизована — 16 кадрів за секунду, що було значно швидше за ручне обертання. Нова стандартна швидкість, 24 кадри за секунду, була введена одночасно з появою звуку. Удосконалення з кінця 19-го століття включають механізацію камер, що надають можливість запису на постійній швидкості, винахід чутливіших плівок та лінз, що дозволяють знімати у доволі тьмяних умовах, розвиток синхронного звуку, що дозволило записувати звук на тій же швидкості, що й відповідну дію. Звукова доріжка може бути записана окремо від зйомок фільму, але для реалістичних картин багато частин звукової доріжки записуються паралельно зі зйомками.

Нині фільм не обмежується лише рухомими зображеннями. Він може використовуватись для представлення поступової послідовності нерухомих зображень у вигляді слайд-шоу. Фільм також може включатись у мультимедіа-презентації, і часто має важливе значення як первинний історичний документ. Проте старі фільми мають певні проблеми у плані збереження, тому кіноіндустрія досліджує нові альтернативи. більшість фільмів на нітроцелюлозній основі були копійовані на надійніші сучасні плівки. Деякі студії зберігають три чорно-білих негативи, що піддаються червоному, зеленому та синьому фільтрам. Цифрові методи теж використовуються для зберігання та захисту фільмів. Збереження старих кіноплівок вимагає спільної роботи істориків кіно, архівістів та компаній, що зацікавлені у збереженні їхньої продукції для наступних поколінь (і, відповідно, для збільшення доходів).

Протягом останніх десятиліть деякі фільми записувались за технологією аналогового відео. Ця технологія використовувалась також у телевізійному виробництві. Поступово вкорінюються цифрові камери та проектори. Ці досягнення можуть бути дуже вигідними для кіновиробництва, тому що монтаж й оцінка довжини фільму може бути здійснена раніше, ніж будуть оброблені плівки. Проте перехід на цифрові технології поступовий і станом на 2005 рік більшість кінофільмів все ще записуються на плівку.

Класифікація фільмів:

• Документальне кіно

• Науково-популярне кіно

Класифікація фільмів за тривалістю екранного часу:

• Короткометражне кіно

• Повнометражний фільм.

Короткометражне кіно — розділ кіномистецтва, який вивчає мистецтво короткометражного фільму. Типова довжина короткометражного фільму 10-20 хвилин, звичайно не більше 40-50 хвилин.

Спочатку весь ігровий кінематограф був короткометражним. Практично всікінорежисери починали з короткого метра, тому що витрати на виробництво короткометражного фільму значно нижче, ніж у повнометражного. Багато фільмів стали класикою: «Ділові люди», «Пес Барбос і незвичайний крос», цикл короткометражних фільмів Резо Габріадзе («Парі» та інші).

Повнометражний фільм — рід фільму, що виділяється на противагу короткометражному фільму.

Американська академія кіномистецтва ^[1], Національний інститут кіномистецтва ^[2] і British Film Institute ^[3] визначають фільм повнометражним, якщо він триває 40 хвилин або більше. Centre national de la cinématographie під Франціївизначає 35мм фільм повнометражним, якщо він довжиною більше 1,600 метрів (тобто рівно 58 хвилин і 29 секунд для звукового фільму), а Гільдія кіноакторів США вважає, що він повинен бути не коротшим 80 хвилин ^[4].

З 1922 по 1970 рік, США та Японія робили більше всього повнометражних фільмів. З 1971 року найбільше повнометражних фільмів випускає Індія.

Класифікація фільмів за аудіовізуальним рядом, художній формі:

• Звук:

  • Німе кіно, в тому числі стилізоване

  • Звукове кіно

• зображення:

  • Чорно-біле кіно, в тому числі стилізоване

  • Кольорове кіно

• Мультиплікація:

  • Анімаційні (мультиплікаційні) фільми

  • Кіно-анімаційні фільми

• Музичні фільми, в тому числі з елементами хореографії

• Фільми в віршах

Німе кіно – загальноприйняте позначення кінематографу у перші десятиліття його історії, коли фільми виходили на екрани без синхронно записаного звуку. Саме відсутність доступної технічної можливості запису і синхронного відтворення звуку (а не, скажімо, відсутність кольору) виявилося найбільш важливою обставиною, що визначила художню специфіку кінофільмів у цей період.

Відсутність у фільмах усної мови стало каталізатором пошуку нових можливостей організації образотворчого ряду. Завдяки цьому обмеженню склалася «німа» школа викладу складного сюжету засобами монтажу, з'явилися титри, основою акторської гри став специфічний вид пантоміми.

До початку 1920-тих років «німе кіно» отримало широкий наборів художніх засобів, які зумовили паралельний розвиток декількох напрямків кінематографу як мистецтва – найбільш принциповими й впливовими виявилися німецький кіноекспрессіонізм (Фрідріх Вільгельм Мурнау, Фріц Ланґ, Пауль Лені та ін.), американська оповідна школа (Девід Ворк Ґріффіт, Томас Інс та ін.) і радянська школа документально-художнього фільму (Дзиґа Вертов).

Мультиплікація або анімація — видкіномистецтва, твори якого створюються шляхом зйомки послідовних фаз руху намальованих (графічна мультиплікація) або об'ємних (об'ємна мультиплікація) об'єктів. Ці твори називають анімаційними або мультиплікаційними фільмами(мультфільмами). Перші мальовані фільми були випущені в 1908 у Франції, об'ємні — в1911 у Росії.

Перші мультиплікаційні фільми в Україні з'явилися у 1927 році у центральній мультиплікаційній майстерні в Києві: художник В. Дев'ятнін зробив мультиплікаційну одночастівку «Українізація» про вивчення української мови, а В. Левандовський поставив «Казку про солом'яного бичка», поклавши в основу сценарію сюжет популярної казки.

Класифікація фільмів за споживачем (цільовою аудиторією фільму, глядацьким сегментои ринку):

• Класифікація за масовістю аудиторії:

  • Масове кіно (наприклад, блокбастери),

  • Артхаус (або т. зв. «елітарні фільми»)

• Класифікація за віком аудиторії:

  • Вікове кіно з обмеженнями за віком глядача (це в основному еротика, жахи, трилери, бойовики, детективи),

  • Сімейне кіно (це в основному комедії, мелодрами).

Арт-хаус, або авторське кіно — тип фільмів, які відрізняються від масового кіновиробництва тим, що воно розраховано на вузьке коло глядачів, найчастіше підіймає як гострі соціальні аспекти, так і глибокі питання внутрішнього світу людини.

Поняття арт-хаус виникло в 1940-х роках XX століття в США, де арт-хаусами називали кінотеатри, що показували довоєнні класичні голівудські кінострічки, а також фільми іноземного (тобто не американського) і місцевого незалежного виробництва.

Арт-хауз-фільми зазвичай знімаються невеликими кіностудіями із невеликим бюджетом. Вони також як правило відрізняються від фільмів великих кіностудій (таких, як, наприклад, Paramount Pictures або Walt Disney Pictures)сюжетом, часто серйознішим та інтелектуальним, розповідають більш творчі та незвичайні історії.

Ці фільми некомерційні та вважаються противагою масовій культурі Голівуду.

Також стосовно цього поняття вживають синоніми: авторське кіно, інтелектуальне кіно, альтернативне кіно, експериментальне кіно, авангард.