Тема 7. Принципи взаємодії з іншими спеціалістами у процесі

надання професійної допомоги

Корекційна програма, спрямована на активізацію зусиль безробітних у пошуку роботи, складається з таких кроків:

• визначення потреби та усвідомлена згода безробітного щодо корекції;

• визначення базової проблеми, що перешкоджає успішній трудовій діяльності;

• обговорення мети корекційної програми;

• розробка індивідувальної або групової корекційної програми;

• впровадження програми;

• перевірка успішності.

Визначення потреби та усвідомлена згода безробітного щодо корекції є невід’ємною складовою надання допомоги, оскільки якщо безробітний задоволений своїм становищем, то спроби змінити його поведінку або переконання будуть даремні.

На етапі визначення базової проблеми, що перешкоджає успішній трудовій діяльності, психолог має визначити, з чим саме пов’язана соціальна дезадаптація безробітного:

• з відсутністю професійного вибору;

• з нереалістичним професійним вибором;

• з втратою попередньої професії;

• з порушеннями професійної адаптації;

• з проблемами на ринку праці.

Обговорення мети корекційної програми тісно пов’язане з дослідженням професійних можливостей безробітного. Це дослідження передбачає наступні кроки:

• інформація про трудовий досвід (усі види праці, якими займалася людина протягом життя);

• інформація про всі види навчання, підвищення кваліфікації, курси;

• інформація про хобі та уподобання людини;

• інформація про стан здоров’я безробітного;

• інформація про його матеріальне становище;

• результати психологічного тестування.

Внаслідок цієї роботи психолог з клієнтом мають створити індивідуальну корекційну програму, яка може містити як соціальні заходи (перенавчання, працевлаштування на дотаційне робоче місце, тимчасові громадські роботи, допомога у відкритті власного бізнесу), так і психологічні (тренування техніки пошуку роботи, підвищення самооцінки, корекція тривожно-депресивних станів).

Психологическая коррекция и психотерапия при соматических болезнях

 

Цели психокоррекционной и психотерапевтической работы с больными могут быть самыми разными: помощь в преодолении внутриличностных конфликтов, коррекция и психотерапия многообразных последствий влияния болезни на психику, коррекция неэффективных механизмов психологической защиты и помощь в построении адекватного копинг-поведения, адаптации к болезни, коррекция внутренней картины болезни, работа с семьей больного для активизации социальной поддержки, изменение преморбидных личностных особенностей, повышающих риск рецидива болезни, утяжеляющих ее течение и процесс реабилитации и т.д. В литературе по медицинской деонтологии и этике о многих из перечисленных целей пишут давно и много, обычно предполагая, что каждый врач, работая с больным, должен заниматься «малой психотерапией», не забывать о воздействии на пациента, правильно его строить.

На первый взгляд, психосоматические больные, исходя из определения психосоматических болезней, должны быть наиболее благодатным объектом психологического воздействия. Однако не все так просто: есть сведения о том, что нередко психотерапия здесь ничего не дает, а может даже ухудшить состояние больного. Это относится в основном к психоаналитической терапии. Кроме того, серьезной проблемой оказывается часто мотивация психосоматических больных к участию в психокоррекционных и психотерапевтических занятиях.

Объясняется это разными причинами: личностными особенностями психосоматических больных, отрицанием ими психологических механизмов болезни и т.д. Признать, что психологические (в том числе и связанные с собственными личностными особенностями и своим поведением) факторы важны для преодоления болезни, для избавления от нее — значит принять на себя ответственность. Поэтому больному часто легче считать, что он является таким, каким его сделали объективные обстоятельства, биологическая (генетическая) предрасположенность к болезни. Это позволяет избегать чувства вины за свою болезнь. Сказанное особенно характерно для самолюбивых, скрытных пациентов, не склонных делиться с врачом (а тем более с группой пациентов) своими переживаниями и психологическими проблемами. Их ведущая установка является, в известной мере, защитной и заключается в направленности на лекарственную терапию и другие биологические средства лечения. Итак, главное в этом случае — убедить пациента в том, что есть причинно-следственные связи между жизненными ситуациями и болезнью, добиться осознания им собственной роли в генезисе болезни. При этом, однако, Б.Д. Карвасарский совершенно прав, считая, что не следует разрушать адаптивные механизмы больного, даже если они малоэффективны, если нет уверенности в том, что мы сможем дать ему лучшие средства приспособления [68].

В статье А.Б. Смулевича с соавторами приводятся интересные мнения об условиях эффективности лечения психосоматических расстройств [130]. Авторы, на наш взгляд, совершенно правы, когда отмечают, что лечение этих заболеваний (особенно в выраженных случаях) требует участия врача-интерниста, психиатра и психотерапевта. Не следует недооценивать значение медикаментозного вмешательства, поскольку, например, при кардионеврозе психотерапия дает более выраженный непосредственный эффект по сравнению с фармакотерапией, но через три года эффект последней оказывается более стабильным.

По мнению авторов, психотерапия при психосоматических расстройствах должна быть направлена в первую очередь на коррекцию ВКБ и соответствующих поведенческих девиаций (отклонений), проявляющихся нарушениями лечебно-охранительного режима. Другая важная задача психотерапевта — оптимизация отношений «врач-больной». Нам представляется, что в этих утверждениях хорошо просматривается определенная ограниченность взглядов медиков на роль психотерапевта или психолога, работающего с соматическими больными, хотя с точки зрения лечащего врача выделение именно этих задач в качестве первоочередных вполне понятно и оправдано.

Далее авторы рассматривают этапы и цели психотерапевтического воздействия в зависимости от отношения больного к своей болезни. При гипернозогнозии (переоценке тяжести болезни) на первом этапе нужна «поддерживающая» психотерапия, чтобы уменьшить чувство страха, отчаяния и беспомощности. Особенно важно это для пациентов с чертами зависимости, инфантильности, тревожности, со склонностью к патерналистской модели лечения и с ориентацией на авторитет врача. Необходимо отвлечь внимание больного от ипохондрических переживаний, придать лечебному процессу личностный смысл. На втором этапе с помощью когнитивно-бихевиоральных техник стремятся ослабить страхи, разрушить комплекс «выученной беспомощности», смягчить проявления «госпитализма», связанного с длительным пребыванием в больнице. Кроме того, нужны и рациональные техники, направленные на коррекцию восприятия заболевания в фаталистичных, «катастрофальных» семантических категориях. При этом решается задача формирования более активной установки на «соучастие» в процессе лечения.

Иначе строится психотерапевтическое воздействие при гипонозогнозии, когда болезнь недооценивается. На первом этапе с помощью рациональной психокоррекционной работы с директивно-суггестивными элементами пациенту разъясняют пагубные последствия нарушения терапевтического режима и попыток самолечения. Особенно эффективно это в отношении больных с выраженным «поиском новых ощущений», с низким уровнем тревожности, высокой активностью, со склонностью полностью контролировать ситуацию и недооценивать существующую опасность. На втором этапе когнитивно-бихевиоральные методы направляются на реструктуризацию устойчивых когнитивных схем пациента, ведущих к недооценке опасности заболевания, преуменьшению его серьезности, к пренебрежительному отношению к предлагаемому лечению и переоценке своих возможностей. Здесь очень важно формировать установку на признание авторитета врача и корректировать неадекватные представления пациента о собственной высокой компетентности в ситуации заболевания [130].

Следует разделить обеспокоенность авторов тем, что в настоящее время даже консультативная психиатрическая помощь психосоматическим больным оказывается очень редко. Обычно это лица с психотическими расстройствами или с суицидальной попыткой. Пациенты же с пограничными психическими расстройствами, как правило, остаются без помощи психиатра, психотерапевта или психолога.

В ряде работ делаются попытки выделить особенности больных, позволяющие предсказать, насколько трудно будет вовлечь их в психокоррекционную и психотерапевтическую работу. Показано, что знание некоторых психологических особенностей больных гипертонической болезнью можно использовать для прогноза их участия в немедикаментозной терапии [4]. В исследовании участвовали 178 мужчин с мягкой формой гипертонической болезни, которым методом случайного отбора назначался один из видов лечения: психорелаксационная терапия, диетотерапия с ограничением поваренной соли или физические тренировки. Сравнивались особенности больных, отказавшихся от лечения или прервавших его, и тех, которые закончили курслечения. Участию больных в лечении препятствовали низкий уровень образования и отрицательное отношение к врачебным рекомендациям (независимо от вида лечения). Вероятность отказа от участия в психорелаксационной терапии была велика у лиц с невысоким уровнем самоконтроля и недостаточной обязательностью. Отказавшиеся от диетотерапии отличались ориентацией на собственные (не всегда адекватные) представления о болезни и способах ее лечения, а также низкой активностью. Физические тренировки оказались неприемлемы для тех больных, которые не способны к длительным целенаправленным усилиям и характеризуются некоторой демонстративностью. Результаты исследования позволили разработать формулы, позволяющие прогнозировать отказ от участия в разных видах немедикаментозного лечения в 72-89 % случаев.

В другой работе установлено, что психологическое вмешательство при лабильном течении гипертонической болезни более эффективно у больных, которые характеризуются педантичностью, рациональностью, практичностью, общительностью, повышенной активностью и склонностью к преодолению трудностей. Они быстрее обучались методике релаксации, у них легче формировалось положительное отношение к врачебным рекомендациям, в том числе и к тщательному выполнению рекомендаций по самостоятельным тренировкам [5].

В плане мотивации больных к участию в психокоррекционной и психотерапевтической работе интересны рекомендации В.П. Зайцева и В.В. Храмелашвили по учету факторов, определяющих готовность сотрудничать с медиками в программе вторичной психопрофилактики больных ишемической болезнью сердца [55].

При лечении соматических заболеваний широко применяются самые различные методы психотерапии — гипнотерапия, аутогенная тренировка, групповая психотерапия, внушение и самовнушение, терапия с использованием цвета и музыки и т.д. Приведем ряд примеров успешного психологического воздействия на больных при разных заболевания.

Противоречивы данные об эффективности психотерапии при ревматоидном артрите [104]. Есть сведения о том, что групповая психотерапия позволяет существенно улучшить состояние больных, что поведенческие психотерапевтические методики позволяют обучать больных ревматоидным артритом справляться с болью. У пациентов, прошедших курс занятий попсихорелаксации, наступало значительное снижение болевого синдрома и возрастала двигательная активность. Однако в других исследованиях не удалось получить подобные положительные сдвиги у больных ревматоидным артритом, прошедших курс рациональной психотерапии или обучавшихся психорелаксации. И все же в работах, заслуживающих большего доверия (хороший контроль результатов, большое число больных и т.д.), показано, что обучение больных методам саморегуляции приводит к снижению боли, уровня тревоги и улучшению объективных показателей.

Эффективность психологической коррекции в профилактике бронхиальной астмы показана Н.Д. Семеновой [126]. Цикл групповой психологической коррекции состоял из 12 занятий и охватывал период 2,5-3 месяца. Использовались ролевые игры, элементы психодрамы, психогимнастические приемы, варианты социометрических методик, аутогенная тренировка и приемы релаксации, биографически ориентированные сеансы, групповые дискуссии, элементы музыкотерапии. При этом часть занятий выносилась на свежий воздух, где проводились оздоровительные мероприятия. Эффективность психологической коррекции определяли с помощью и психологических, и медицинских критериев. Значительное улучшение состояния наблюдалось у 24 % больных, улучшение — у 36 %.

Опытом психотерапевтического лечении бронхиальной астмы делятся Д.И. Челянов и Г.А. Аверин [164]. Они работали с группой подростков (II-14 лет) с тяжелым и средней тяжести течением болезни. За основу была взята методика управляемой саморегуляции человека «Ключ к себе» доктора Х. Алиева. Обучившись погружению в состояние саморегуляции, пациенты получают возможность в дальнейшем проводить лечение самостоятельно. Сеансы были групповыми (по 8-12 человек). Проведено по 5 сеансов продолжительностью 1,5 часа, из которых 1 час занимала работа с группой и 30 минут индивидуальная работа. После окончания основного курса лечения практически у всех детей выровнялось психоэмоциональное состояние, нормализовался сон, снизилась тревожность, повысилась коммуникабельность. Резко уменьшилось количество жалоб на боли в животе и головную боль, уменьшились количество приступов, их тяжесть и длительность.

БД.Карвасарский приводит результаты других исследований, свидетельствующих о целесообразности психотерапии при работе с больными бронхиальной астмой [68]. Есть опыт успешного применения в этом случае гипнотерапии. Часто психотерапия используется как один из элементов лечебно-восстановительных мероприятий. При этом улучшается состояние больных, уменьшаются рецидивы, восстанавливаются нарушенные отношения пациентов, предупреждаются дистрессы. Полезны различные методы и индивидуальной, и групповой психотерапии (рациональная, гипносуггестическая, аутогенная тренировка и др.). Не следует ожидать хорошего результата у каждого больного, нуждающегося в психотерапии. Иногда ее нужно сочетать с психотропными средствами.

При групповой психотерапии бронхиальной астмы наряду с дискуссионной формой использовался проективный рисунок, а также применялась релаксация. Больные сами оценивали приступы, выявляли роль эмоциональных факторов в их возникновении и нарушении дыхания. Применялись также приемы поведенческой психотерапии, направленные на преодоление возникающих у многих больных фобических расстройств. В ряде работ обосновывается целесообразность проведения у больных бронхиальной астмой семейной психотерапии. Это создает условия для формирования более зрелых и конструктивных психологических защитных механизмов [69].

Э.Т. Эйдемиллер и В.В. Юстицкий пишут, что семейная психотерапия в этом случае должна осуществляться по двум направлениям: 1) развитие и усиление эмоциональных коммуникаций в семье с использованием невербальных техник В.Сатир и 2) разыгрывание ролевых ситуаций типа «просьба», «требование», «благодарность» и др. с дальнейшим их обсуждением. В комплексе с другими лечебными воздействиями такая психотерапия приводит к облегчению течения болезни, приступы начинают возникать реже [174].

Хороший психотерапевт попросит вас пройти обследование у врачей - терапевта, эндокринолога, других специалистов, чтобы исключить влияние физиологии на ваше психическое состояние. Например, тревожность или апатии могут быть связаны с недостатком или повышенным уровнем определённых гормонов, проблемами щитовидной железы. Пусть сначала квалифицированные врачи разберутся в этом. И вот только теперь мы переходим к тому, с чем работает психолог... Почему так важно описать было описать во вступлении работу других специалистов? Потому, что сам человек не всегда обращает внимание на связь своего настроения и физического состояния. Иногда эту связь не может обнаружить без обследования даже врач. Кстати, если вы пришли на приём впервые, а психотерапевт или психиатр не попросил вас пройти обследование, сдать хотя бы анализы на гормоны - не самый лучший знак, возможно, вам следует поискать другого специалиста данного профиля. 

Психологічні детермінанти довготривалого безробіття Сприйняття особистістю ситуації довготривалого безробіття та психологічних причин власної професійної нереалізованості певним чином детермінує можливі шляхи та стратегії її подолання, що дозволяє встановити дієвість відповідних послуг з професійної орієнтації та психологічної допомоги, що їх надають фахівці центрів зайнятості, та відповідно, підвищити ефективність професійної діяльності останніх. Фахівцями науково-дослідної лабораторії з професійної орієнтації незайнятого населення Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України у 2009 р. було проведене дослідження з метою визначення особливостей ставлення довготривалих безробітних до ситуації власного безробіття, до можливих шляхів виходу зі стану професійної нереалізованості, а також до послуг, що надаються безробітним системою служби зайнятості. В анкетуванні взяли участь 200 безробітних (100 жінок і 100 чоловіків) з різних областей України, які тривалий час перебували на обліку у службі зайнятості. Статистична обробка отриманих даних дала змогу визначити відповідні кореляційні зв’язки між досліджуваними змінними, які графічно подано на схемах (взаємопов’язані змінні з’єднані рисками). Одним із напрямів дослідження було виявлення потреби безробітних у психологічній допомозі в ситуації безробіття, а також у відповідних семінарах та тренінгах. Отримані результати свідчать про певну амбівалентність у ставленні безробітних до відповідних послуг. Найбільш зацікавлено сприймають інформацію про семінари та тренінги ті безробітні, які не бажають працювати взагалі або розглядають ситуацію безробіття як можливість приділити більше часу улюбленій справі (рис. 1). Для цієї категорії безробітних такі заходи є скоріше певним засобом для особистісного розвитку, ніж кроком до професійної самореалізації. Інша категорія безробітних розглядає запропоновані семінари та тренінги як шанс розвинути нові здібності та підвищити власну самооцінку, адже саме недооцінка власних можливостей є суттєвою перешкодою для працевлаштування та успішної професійної самореалізації. Рис. 1. Чинники, що зумовлюють актуальність семінарів і тренінгів та психологічної допомоги для безробітних (товщина ліній відображає силу взаємозв’язків) З огляду на це вкрай необхідним є проведення центрами зайнятості відповідної просвітницької роботи, метою якої є роз’яснення функцій та ролі психологічних передумов професійної успішності, що є надзвичайно актуальним у ситуації безробіття. За винятком певної частини безробітних, які взагалі не налаштовані на працевлаштування, психологічна допомога є актуальною для безробітних, які відчувають певні психологічні проблеми та дисгармонію. Притаманні їм занижена самооцінка, невпевненість у майбутньому, прагнення уникати можливих невдач є важливими перешкодами на шляху до професійного успіху, адже внутрішній стан людини неминуче позначається на її здатності до ефективної особистісної самопрезентації, її вмінні поводити себе на співбесіді, підкреслити власні переваги під час спілкування з роботодавцем і т.д. Відомо, що побоювання можливих невдач привертає до людини неприємності, тоді як свідома налаштованість на успіх є важливою запорукою справжнього успіху. Саме тому надання психологічної допомоги певній категорії безробітних є надзвичайно важливим механізмом конструктивного подолання професійної кризи. Особливо актуальним це є в ситуації довготривалого безробіття, адже тривале відчуття власної нереалізованості та неможливості щось змінити на краще, безперечно, знижує особистісну самооцінку та мотивацію людини на успіх. Перспективним напрямом здійснення психологічної допомоги в ситуації безробіття є активне впровадження психотренінгових заходів, зокрема проведення різних за своїм впливом психологічних тренінгів залежно від потреб та специфіки безробітних – тренінгів, спрямованих на підвищення самооцінки, розвиток готовності до професійної самореалізації, підвищення професійної конкурентоздатності та інше. Важливим напрямом дослідження є виявлення впливу психологічних перешкод до працевлаштування на поведінку безробітних в ситуації довготривалого безробіття. Так, невідповідність вимогам роботодавців досить по-різному сприймається безробітними. Одні ставляться до цього нейтрально та сприймають ситуацію безробіття як можливість для більшого спілкування з друзями (рис. 2). Другі впадають у відчай через невпевненість у власному майбутньому, вони відчувають занепокоєння, неспокій та втрачають здатність конструктивно реагувати на ситуацію безробіття, в якій вони опинились, а треті, навпаки, відчуваючи певну невідповідність бажаному професійному статусу, розглядають ситуацію безробіття як стимул для розвитку, одним з можливих напрямів якого є здобуття додаткової освіти. Отже, для безробітних внутрішнє самосприйняття у даному випадку є визначальним в контексті ставлення до ситуації безробіття в цілому, що й зумовлює їхні відповідні дії, які можуть бути як деструктивними, так і конструктивними. Рис. 2. Вплив психологічних перешкод на шляху до працевлаштування на сприйняття ситуації безробіття (товщина ліній відображає силу взаємозв’язків) Зазначене підкреслює важливість психологічної допомоги, метою якої в ситуації довготривалого безробіття є оптимізація внутрішнього самоставлення безробітних, підвищення їх самооцінки та розвиток здатності до ефективного цілевизначення і планування власного професійного майбутнього. Важливою є здатність особистості розглядати ситуацію безробіття як можливість щось змінити на краще, апробувати нові шляхи власного професійного розвитку, а формування відповідного ставлення до цієї ситуації є одним із головних завдань психологічної допомоги безробітним. Подальші результати дослідження свідчать, що ті безробітні, які визначають як одну з головних перешкод на шляху до працевлаштування відсутність наполегливості та активності, відмічають погіршення родинних стосунків та зростання пригніченості (див. рис. 2). Отже, отримані дані свідчать, що поряд з активністю, яка може бути спрямована на отримання додаткової освіти, безробітні також виявляють пасивне ставлення до ситуації безробіття, в якій вони опинилися. Все це знову-таки підтверджує значущість психологічної допомоги в ситуації довготривалого безробіття, що є надзвичайно важливим чинником конструктивного вирішення питання працевлаштування. Окрема категорія безробітних висловлює небажання працювати взагалі, а одними з можливих причин виникнення даної мотивації є погіршення стану здоров’я. Безробітні, які засвідчують наявність даної мотивації, сприймають ситуацію безробіття як можливість для спілкування з друзями та відпочинку. Водночас брак бажання працювати супроводжується пригніченістю та погіршеннями родинних стосунків. Безробітні вказують на відсутність наполегливості та активності, отже, можливо, задекларована відсутність прагнення до професійної самореалізації є лише захистом від визнання власної неспроможності працевлаштуватись. З огляду на амбівалентність ставлення безробітних до ситуації безробіття, відповідним чином визначаються можливі шляхи її подолання. Подальші результати дослідження також підтверджують, що саме внутрішнє самовідчуття людини зумовлює її ставлення до ситуації безробіття. Так, особи, які схильні відчувати тривогу та занепокоєність в ситуації невизначеності, надмірно побоюються невдач та негараздів, найбільше відчувають невпевненість у майбутньому, що негативним чином впливає на їхню можливість працевлаштуватись та продовжити свою професійну кар’єру (див. рис. 2). Недооцінка власних можливостей досить амбівалентно сприймається безробітними: з одного боку, це викликає пригніченість, що, безперечно, негативно впливає на можливість успішного працевлаштування, а з другого – це є певним стимулом для творчого саморозвитку, пошуку нових напрямів для самореалізації і т.д. Отримані дані свідчать про те, що сприйняття ситуації довготривалого безробіття та ступінь конструктивності її подолання багато в чому залежать від самоставлення людини: для одних труднощі є причиною для депресії та пригніченості, а для інших – викликом та поштовхом до змін та активних дій. Отже, наявність певних психологічних перешкод на шляху до працевлаштування зумовлює необхідність надання кваліфікованої психологічної допомоги, що є особливо актуальним в ситуації довготривалого безробіття. Важливим аспектом даного дослідження є вивчення особливостей сприйняття людиною ситуації власного безробіття. Як правило, ситуація безробіття позначається відразу на декількох взаємопов’язаних складових життя людини, а саме: погіршення родинних стосунків впливає на стан здоров’я, що, у свою чергу, викликає посилення психологічної пригніченості та засмученості. Або, навпаки, внутрішня психологічна дисгармонія негативно впливає на фізичне самопочуття людини та на її стосунки з іншими людьми. Але головною ланкою у цьому є все ж таки сприйняття людиною власної ситуації, якщо індивід в ситуації безробіття буде налаштований на успіх, він матиме можливість вплинути на обставини та змінити їх, а позитивний настрій неодмінно вплине на фізичний стан людини та на її стосунки з оточуючими. Погіршення стану здоров’я в ситуації безробіття, безперечно, зменшує можливість присвятити більше вільного часу власним справам через необхідність турбуватись про власне здоров’я та самопочуття. Цікавим є зв’язок між погіршенням стану здоров’я та можливістю людини займатись улюбленою справою. Це може бути пояснене тим, що саме погіршення здоров’я і неможливість працювати сприяє тому, що безробітна людина приділяє більше часу та уваги улюбленій справі. Але водночас можливість займатись улюбленою справою пов’язана для безробітного з відповідним погіршенням матеріального становища, що є безперечним наслідком відсутності стабільної професійної діяльності. Таким чином, з отриманих результатів можна зробити висновок, що негативні наслідки безробіття утворюють певний симптомокомплекс, подолати який можна лише через зміну ставлення людини до себе, отже, через зміну сприйняття ситуації безробіття. Позитивний аспект сприйняття ситуації довготривалого безробіття має також певні закономірності та особливості (рис. 3). ______ зв’язок позитивний - - - - - зв’язок негативний Рис. 3. Особливості сприйняття людиною ситуації безробіття (позитивні аспекти)  Отримані результати свідча про досить різне ставлення досліджуваних до ситуації безробіття. Одні розглядають її як можливість для відпочинку, спілкування з друзями та можливість мати додатковий час для особистих справ. Інші, навпаки, розглядають безробіття як можливість для підвищення професійної кваліфікації та отримання додаткової освіти, що є несумісним із сприйняттям безробіття як певного періоду для вирішення власних проблем, занять улюбленою справою, відпочинку та спілкування з друзями. Зрозуміло, що прагнення конструктивно використати вимушену перерву у професійній кар’єрі є важливим кроком до майбутнього професійного успіху, тоді як сприйняття безробіття як можливості для перепочинку відбиває професійно пасивну позицію, що не сприятиме швидкому працевлаштуванню. Досить цікавим аспектом дослідження було визначення модальності сприйняття ситуації безробіття, адже саме внутрішнє ставлення до ситуації зумовлює провідні стратегії її подолання. Отримані результати також свідчать про наявність двох протилежних тенденцій сприйняття ситуації безробіття. Для одних безробіття – це некомфортна невизначеність, невизначеність, яка обтяжує, викликає занепокоєння, тривогу, бажання якомога скоріше набути якоїсь чіткості (рис. 4). Для інших вимушена невизначеність – це виклик, це можливість змінити щось на краще, це шанс для кардинальних змін у власному житті, це також можливість для саморозвитку, творчості і т.д. Ці тенденції є цілком протилежними, одна з них зумовлює пасивне ставлення до ситуації безробіття, яка розглядається як можливість для відпочинку та спілкування з друзями, тоді як інша спрямовує людину на пошук нових шляхів власної професійної самореалізації, що є конструктивним способом подолання довготривалого безробіття. ______ зв’язок позитивний - - - - - зв’язок негативний Рис. 4. Модальність сприйняття людиною ситуації власного безробіття (товщина ліній відображає силу взаємозв’язків) Результати дослідження свідчать, що безробітні, які сприймають цю ситуацію як можливість для творчого саморозвитку, справді вдаються до активних дій у цьому напрямі, наприклад, вдосконалюють професійну кваліфікацію з метою підвищення у майбутньому свого професійного статусу. Сприйняття ситуації безробіття як некомфортної невизначеності супроводжується підвищеною невпевненістю щодо майбутнього. Із цього випливає, що саме розвиток толерантності до невизначеності є найбільш конструктивним механізмом ефективного подолання ситуації довготривалого безробіття. Таким чином, ставлення до ситуації безробіття та до своїх можливостей в контексті побудови власної кар’єри є суттєвим чинником поведінки в ситуації довготривалого безробіття, який визначає ступінь її конструктивності-деструктивності і може варіювати від активності, спрямованої на розвиток нових здібностей та підвищення власної професійної кваліфікації, до пригніченості, невпевненості й тривоги. Виходячи з цього, головним завданням при наданні психологічної допомоги в системі служби зайнятості є зміна особистісної самосвідомості безробітних, що є безперечною умовою ефективності їх професійної самореалізації.