Головні галузі психологічних знань

З розвитком психології як науки, з використанням психологічних знань у найрізноманітніших сферах людської діяльності поступово виокремилися і набули самостійності деякі галузі психологічних знань.

Розрізняють загальну, вікову, педагогічну, соціальну, генетичну психологію, зоопсихологію, інженерну, військову, медичну, юридичну психологію, психологію праці, спортивну психологію, психологію мистецтва, патопсихологію. У зв'язку з космічними польотами виникла спеціальна галузь - космічна психологія.

Кожна із зазначених галузей психологічних знань має свій предмет і методи вивчення своєрідності психічної діяльності залежно від умов праці в тій чи іншій сфері людського життя і діяльності та їх вимог до морально-психологічних якостей особистості.

Але всі галузі психологічних знань потребують знань загальної психології, яка вивчає методологічні питання психології, природу психологічних явищ, закономірності розвитку та перебігу пізнавальних психологічних процесів, індивідуальні особливості психіки людини, її почуття та волю, темперамент, характер і здібності.

З доби науково-технічного та соціального прогресу особливу увагу психологів привертають проблеми психології праці та соціальної психології.

Міжпредметні зв'язки психології та інших наук сприяють їх взаємному розвитку й застосуванню на практиці.

Психологія, розробляючи свої питання, спирається на дані біології, зокрема анатомії та фізіології, на вчення про вищу нервову діяльність. У свою чергу, дані психології широко використовуються в медицині, зокрема в психіатрії.

Педагогіка широко використовує психологічні закономірності навчання та виховання. Низка конкретних галузей психології (педагогічна і вікова психологія зокрема) взаємодіє з розділами теорії та методики педагогіки, дидактикою, методиками викладання окремих навчальних предметів.

Однією з актуальних психолого-педагогічних проблем сучасності є проблема формування мислення в процесі навчання, яке б давало людині змогу самостійно засвоювати інформацію, що постійно оновлюється, гарантувало б розвиток здібностей суб'єкта до продуктивної інтелектуальної діяльності.

Плідний характер взаємозв'язку психології та педагогіки виявляється в тому, що він є умовою для випередження реальної педагогічної практики, відкриває нові шляхи пошуку ефективних сучасних технологій навчання та виховання.

Водночас психологія ґрунтується на даних педагогіки при вивченні психології формування особистості. Тісним є взаємозв'язок психології з літературою, мовознавством, історією, мистецтвом, кібернетикою та іншими науками.

7. Сучасна психологія школи напрями тенденції розвитку

У 30-ті роки XX ст. на основі інтеграції психологічного знання активно почали формуватись інтегровані психологічні теорії.

Когнітивна психологія. Вона виникла у 50-60-ті роки XX ст. і поставила собі за завдання вивчити проблему пізнання людиною світу, психології її свідомості. Когнітивні психологи (Дж. Мак-Клелланд, І. Нассер, Д. Румельхарт, С. Стернберг) розглядають людське пізнання як активний процес, необхідними складовими якого є ідеальні засоби пізнання. Аналізуючи свідомість людини, вони виходять з аналогії між процесами переробки інформації людиною і комп'ютером. У когнітивну теорію запроваджено багато термінів із кібернетики: схема, сигнал, програма, інформація, система кодування тощо. Ці поняття використовують для аналізу пізнавальних процесів (сприймання, пам'яті, мислення), а також для вивчення особистості.

«Схема» - це план отримання й переробки інформації. Вони формуються в індивідуальному досвіді людини і дають змогу їй сприймати, переробляти, зберігати та відтворювати різноманітну інформацію. Пізнавальна (когнітивна) активність людини розглядається як діяльність, пов'язана з набуттям, організацією і використанням інформації. Психологи цього напряму розробили програми вивчення та розвитку пізнавальних функцій людини.

Когнітивна психологія досліджує внутрішню організацію психологічних процесів сприймання, пам'яті, уваги та мислення, вивчає виявлення людиною сенсорних сигналів, увагу, знання, розпізнавання образів, читання і перероблення інформації, короткочасну, довготривалу та семантичну пам'ять, абстрагування мовних висловлювань, мовно-моторну поведінку, розв'язання задач, людський інтелект, забування, інтерференцію знань тощо.

Когнітивна модель перероблення інформації охоплює етапи виявлення, збереження та використання інформації. Виявляють у ній гіпотетичні одиниці, набір унікальних операцій щодо вхідної інформації (зовнішніх стимулів) її перетворення на значущі символи, «внутрішні репрезентації». Енергія зовнішнього стимулу перетворюється на нервову енергію, а далі формується «внутрішня репрезентація», яка передбачає застосування алгоритмів, евристичних правил та інтуїцію.

Когнітивні психологи вирішальним у розвитку особистості вважають знання як результат пізнавальної діяльності. Значний вплив на розвиток поняттєвого апарату когнітивної психології справила теорія інформації, яка завдяки використанню комп'ютерних метафор і термінології вплинула на розвиток досліджень у сфері штучного інтелекту, мозку і психічних процесів.

Гуманістична психологія. У 60-ті роки XX ст. у США виникла гуманістична психологія, представники якої - американські психологи Абрахам-Харлоу Маслоу (1908-1970), Карл-Ренсом Роджерс (1902-1987), Ролло Мей (1909-1994) та інші виходили із засад «розуміючої психології» (В. Дільтей), зосередженої на розкритті сенсу душевного життя, системи цінностей людини. Виникла гуманістична психологія як реакція на глобальні проблеми людства, які постали у другій половині XX ст., загостривши необхідність гуманного ставлення до людини і відповідної перебудови суспільних інститутів, людських стосунків.

Гуманістична психологія веде пошук позитивного життєствердного способу існування людини. Основним предметом її вивчення є особистість не як сума окремих елементів (рефлексів, пізнавальних процесів, інстинктів тощо), а як унікальна цілісність, яка не задана чимось наперед і має відкриті можливості для самоактуалізації, прагнення до щасливого майбутнього, вільної реалізації своїх можливостей, зміцнення віри в себе і спроможність досягнення ідеального Я. Головну роль вона відводить спонукам, що забезпечують реалізацію цих тенденцій.

Сучасна гуманістична психологія обстоює засади індивідуального навчання і спрямованого на розвиток індивідуального Я особистості виховання, здатності до самоствердження, емпатійності (співчутливості). Несвідоме формування її особистості вона розглядає як величезне джерело енергії, яким користуються рідко.

У межах гуманістичної психології сформульовані такі принципи розгляду особистості:

1)      усі люди мають природну здатність до творчості;

2)      творчий процес зцілює людину, а продукт творчості (малюнок, виріб, скульптура) дає істотні відомості про неї, сенс її життя, є важливим чинником глибоких перетворень у її внутрішньому світі (трансформації особистості);

3)      особистісне зростання і вищі творчі стани свідомості людини досягаються через усвідомлення, саморозуміння, самоприйняття та інсайт;

4)      самоусвідомлення, саморозуміння, творче натхнення є результатом заглиблення в емоційну сферу. Через переживання горя, гніву, болю, страху, радості, екстазу людина пізнає протилежний бік самоусвідомлення, розуміння, цілісності;

5)      переживання, емоції - джерело енергії, яка може бути спрямована, нагромаджена, звільнена чи перетворена завдяки експресивним мистецтвам (танець, художні ремесла, вокалізація, музика, уява, медитація тощо). Це шлях до несвідомого, який допомагає виразити невідомі фрагменти людини, досягати нового усвідомлення;

6)      між індивідуальною життєвою силою (внутрішнім ядром - душею) і сутністю всіх людських істот існує зв'язок, тому самозаглиблення з метою відкриття власної сутності та цілісності виявляє взаємопов'язаність людини із зовнішнім світом, людством. Людина не може вижити без інших людей фізично, соціально й духовно.

Гуманістичну психологію називають «третьою силою» середини XX ст. Вона акцентує на неповторності особистості, здатності до розвитку, самоусвідомлення, самоактуалізації.

Генетична психологія. Основоположник її - швейцарський психолог Ж. Піаже, вивчає психічний розвиток (генезу) дитини. Для цієї школи центральним моментом психічного розвитку є становлення інтелекту, який включає логічне мислення, логічні операції.

Головним об'єктом генетичної психології є людина як духовно-тілесний індивід, а її предметом - розвиток властивостей людини, виникнення психічних явищ, їх походження, становлення психічних механізмів у життєвих ситуаціях, становлення і функціонування психічних функцій у предметно-практичній діяльності та експериментальних умовах. Вона досліджує, в якому віці і як людина оволодіває знаннями, поняттями, коли в неї формується здатність до пізнавальних розумових операцій, як вони пов'язані з іншими сторонами її психічного життя.

Основними принципами експериментально-психологічного дослідження є: принцип аналізу за одиницями (визначення вихідного суперечливого відношення, що породжує клас явищ як ціле); історизму (єдності генетичної та експериментальної лінії у дослідженні); системності (цілісного розгляду психічних утворень); проектування (активне моделювання, відтворення форм психіки в особливих умовах).

Ідеї генетичної психології застосовують у психологічній практиці.

Современное состояние психологической теории определяется прежде всего запросами практики. Можно выделить несколько основных тенденций развития психологической науки.

1. Дальнейшее развитие тех теоретических концепций, которые сложились во времена открытого кризиса. При этом сформировавшиеся ранее теоретические направлений подвергаются существенной ревизии, их категориальный аппарат пересматривается и обогащается. Такому преобразованию подверглась, например, классическая формула бихевиоризма S -> R, в которой все поведение человека рассматривается лишь как реакция на воздействие окружающего мира, чем исключается активность самого субъекта. Между стимулом и ответным поведением вводится опосредующее звено— промежуточные переменные,— в качестве которых выступают познавательные и мотивационные факторы. Попытка построить новую теоретическую концепцию, используя старые категории, была названа необихевиоризмом. Наиболее значительными представителями этого направления считают Э. Толмена и К. Халла. Идеи 3. Фрейда получили свое развитие в неофрейдизме Сохраняя положение об определяющей роли бессознательного, неофрейдисты пытаются преодолеть биологизм и пансексуализм классического психоанализа. Представители этого направления делают акцент на социальных условиях развития личности и отказываются от идей всесилия сексуальных влечений. К крупнейшим ученым неофрейдистского направления относят американских психологов К. Хорни, Э. Фромма и Э. Эриксона. Несмотря на попытки преодолеть недостатки классических теорий, влиятельность бихевиоризма и психоанализа в их современном варианте невысока и интерес к исследованиям в рамках этих научных парадигм неуклонно падает.

2. Другой тенденцией развития современной психологии является эклектический подход, который реализуется прежде всего в попытке соединения элементов, понятий, методов, теоретических конструктов ранее несовместимых направлений. Разногласия между основными научными школами, которые представлялись непреодолимыми в середине XX в., сегодня являются не столь очевидными. По мере расширения знаний о природе человеческой психики больший акцент делается на взаимное обогащение разных теоретических концепций понятиями и методами друг друга. Так, например, два американских психолога Дж. Доллард и Н. Миллер предприняли попытку соединить достижения бихевиористской теории научения с достижениями психоанализа 3.Фрейда, изложив свои идеи в книге «Личность и психотерапия».

3. . Появляются новые оригинальные теоретические концепции. Так, в начале 1960-х гг. признание и большое влияние приобрела гуманистическая психология, названная «третьей силой» западной психологии (вслед за утратившими свою силу психоанализом и бихевиоризмом). Ее основателями считаются А.Маслоу и К.Роджерс. Гуманистическая психология объединяет разные научные школы, имеющие общую стратегическую платформу. Предметом изучения в рамках данного направления выступает целостный человек в его высших, специфических только для человека, проявлениях — в их числе: самоактуализация личности, личностные ценности и смыслы, любовь, творчество, свобода, ответственность, межличностное общение. Гуманистическая психология противопоставляет себя, с одной стороны, бихевиоризму, который критикуется ею за механистичность подхода к человеку, а с другой стороны, психоанализу, полностью определяющему психическую жизнь влечениями и комплексами. Основные положения этого направления заключаются в следующем:

   • человек целостен и должен изучаться в его целостности;

   • каждый человек уникален, поэтому анализ отдельных случаев не менее оправдан, чем статистические обобщения;

   • человек открыт миру, переживания человеком мира и себя в мире являются главной психологической реальностью;

   • человек стремится к постоянному развитию и самореализации, он есть активное и творческое существо;

   • человек обладает некоторой свободой от внешней детерминации.

В середине 1960-х гг. в США возникло еще одно направление, получившее название «когнитивная психология». Сегодня это одно из самых влиятельных направлений западной психологии. Оно появилось как альтернатива бихевиоризму, который исключал психический компонент из анализа поведения, игнорировал познавательные процессы, Основным методом когнитивной психологии является информационный подход, в рамках которого разрабатываются модели приема и переработки информации человеком. У истоков когнитивной психологии стояли Дж.Брунер, Г.Саймон, П.Линдсей, Д.Норман и др.

Таким образом, современное состояние психологии представляет собой множественность взглядов на природу человеческой психики и ее развитие. Эта вариативность научных школ и направлений исторически обусловлена и представляет собой результат поисков многими мыслителями в течение нескольких тысячелетий ответов на вопросы о сущности человека и факторах, определяющих его развитие и поведение.