3.2. Поширення вулканічного рельєфу в Україні

3.2.1. Вулканічні Карпати

На північний захід від найвищої частини Українських (Полонинсько - Чорногорських) Карпат розташована вузька зона Березно – Ліпшанської поздовжньої міжгірської долини, абсолютні відмітки в якій знижуються до 400 м. На південний схід від річки Рікі низкогір'я переходить в Верхнетісенську (Хустську або Солотвинську) горбисту рівнину з висотами 500-600 м. На північний захід від низкогір'я і паралельно йому піднімається Вигорлат - Гутинський хребет або Вулканічні Карпати, своєю другою назвою зобов'язані геологічним процесам , що сприяли їх утворенню.

Вулканічні Карпати витягнуті від кордону зі Словаччиною (долина річки Уж, в районі Перечина) до кордону з Румунією (долини річок Тиса та Ріка, південніше Хуста і Вишково). Долини річок південно-західних схилів Українських Карпат (Ужа, Латориці, Боржави, Ріки і Тиси) прорізають Вулканічний хребет і поділяють його на окремі масиви. Між річками Боржава і Ріка Вулканічний хребет різко змінює своє північно-західне простягання на меридіональне (з півночі на південь - хребет Тупий або Великий Шолляс), в районі міста Хуст переходить на лівий берег Тиси, де формує Гутинські гори, велика частина яких розташована на території Румунії. Вулканічні Карпати мають загострені форми, скелясті схили, іноді сплощені вершини [17].

Походження Вигорлат - Гутинської вулканічної гряди тісно пов'язана з різноспрямованими тектонічними рухами, що виникли на стику складчасто-брилевої споруди Внутрішніх Карпат і Угорського серединного масиву на кордоні олігоцену і міоцену. Рухи позитивного знаку по лінії Закарпатського розлому сприяли підняттю північної частини Внутрішніх Карпат (Полонинський хребет, Рахівський кристалічний масив, Чорногора), а рухи негативного знаку призвели до опускання південної частини, на місці якої і сформувався Закарпатський передгірний прогин [7].

У пізньому міоцені сталася заключна стадія складчастості (пізньонеогенова), яка проявилася головним чином в Скибовій зоні і у внутрішній зоні Передкарпатського прогин, а надвигові руху на південній околиці Карпатських гір були незначні і направлені в бік Закарпатського прогину. Тут основна роль у формуванні морфоструктури належала розривній тектоніці. Паралельно розлому слідувала система глибоких скидів, що досягли магматичних вогнищ і сприяли прояву вулканічної діяльності. Із продуктів різних вулканічних неогенових вивержень, які перешаровуються з морськими відкладеннями мілководь, і сформувався Вигорлат - Гутинського хребет - найбільше гірське спорудження вулканічної зони.

Сусідня Чоп-Мукачівська западина почала прогинатися в пізньому міоцені - пліоцені і її опускання тривало в антропогені, а в голоцені змінилися підняттям. Тут характерний розвиток блокової тектоніки, що призвела до формування добре виражених в рельєфі підняттів так званих вулканічних останців.

Складена Вигорлат - Гутинська морфоструктура переважно андезитами, андезито - базальтами і базальтами, а також їх туфами. Під час вулканічної діяльності переважав тріщиний вилив лави, який в деяких місцях одночасно супроводжувався викидом матеріалу через центральні та додаткові вулканічні жерла.

Первинні поверхні накопичення вулканічного матеріалу в межах Вигорлат - Гутинського хребта мають достатньо хороше збереження і представлені плоскими поверхнями лавових плато, великими і дрібними масивами вимерлих вулканів. Із таких вулканів на південному схилі вулканічного хребта добре збереглися в рельєфі гори Синяк, Бужора, Борилов Діл і деякі інші. Вони мають правильну конічну форму, однорідну геологічну будову і зазвичай слабко розчленовані.

Морфоськульптура Вулканічних Карпат формувалася під впливом водно-ерозійних, денудаційних, гравітаційних, карстових та інших процесів, інтенсивність яких обумовлювалася спрямованістю неотектонічних рухів і літологічною будовою гірських масивів [7].

У будові водно-ерозійних долин гірських річок південно-західного схилу (приток Тиси) Українських Карпат відмінною рисою є значно більш високе положення найвищого терасового рівня (200 м), що перевищує одновіковий рівень протилежного – північно-східного схилу на 50 м. Незначні відмінності в кількості терас пояснюються опусканнями Закарпатського прогину в плейстоцені і переважним підняттям Передкарпатського прогину. Річки, що перетинають Вулканічні Карпати формують на Закарпатській низовині голоценову терасу, яка утворює велику алювіальну рівнину.

Балки і яри на південно-західних схилах Вулканічних Карпат приурочені до місць залягання міоценових, пліоценових і антропогенових порід. Найбільший розвиток вони отримали в межах Свалявського та Іршавського низкогір'я. Тут відзначається складно розгалужена балочна мережа і різного типу яри, а в Іршавському низкогір'ї широко поширені яри, які утворюють ділянки рельєфу типу "бедленд".

Гравітаційні форми досить широко поширені і представлені обвальними, осипними і зсувними формами рельєфу. Обвали зустрічаються значно рідше і спостерігаються в гірській частині долини Тиси.

Зсувні форми, розвиток яких обумовлено структурно - літологічною зональністю, поширені на схилах гірських долин в Солотвинському, Ясинському, Іршавському низкогір'ях. Їх виникнення визначається виходами на поверхню потужних товщ міоценових піщано-глинистих порід, неглибоким заляганням підземних вод і постійним підрізанням схилів сучасними водотоками. Найчастіше сучасні зсуви розташовані у верхів'ях балок з постійними струмками, в нижній частині крутих схилів, а також в зоні активних тектонічних зрушень.

На формування селів у Вулканічних Карпатах великий вплив мають структурно-геологічні, рельєфні умови, а також непродумана площинна вирубка лісів. Селеві явища типу водокам'яних і грязекам'яних потоків спостерігаються в басейнах річок Тересва, Боржава, Ріка, Уж, у верхів'ях Чорної Тиси і в передгір'ях Вулканічного хребта [17].

Карстові форми рельєфу на схилах Вулканічних Карпат пов'язані з виходами на поверхню соленосних утворень середнього міоцену. Найбільш повно соляний карст вивчений в межах Солотвинської улоговини, де описані його поверхневі і покриті форми. На ділянках оголення пластів солі поширений відкритий карст, представлений соляними пірамідами, столами і грибами (висотою від 1 до 6 м). На підставі цих форм часто утворюються воронки, які з'єднавшись утворюють вузькі карстові жолоба. Над виробленими камерами соляних шахт на поверхні виникають воронки глибиною 10-12 м і діаметром 20-30 м.