Національна валютна система.

Першими виникли національні валютні системи. Вони є невід'ємною частиною валютних відносин національних країн, закріплених у національному валютному законодавстві, де передбачено порядок введення, виведення переказів і пересилання за кордон та з-за кордону національної та іноземної валюти й інших валютних цінностей (платіжних документів в іноземній валюті, цінних паперів тощо). Валютне законодавство охоплює валютні операції, пов'язані з рухом капіталів, операцій із зовнішньою торгівлею, кредитуванням, міжнародним туризмом та ін.

Елементами національної валютної системи є національна валюта, валютні резерви, валютний паритет, курс національної валюти та порядок його дії, умови функціонування національної валюти та золота, умови конвертованості валюти, валютні обмеження та їх форми і методи, механізм використання кредитних міжнародних розрахунків, система валютного регулювання та ін. Національна валютна система органічно пов'язана з внутрішньою кредитно-фінансовою системою. З урахуванням наступної еволюції національних валютних систем в межах світового господарства міжнародні валютні відносини можна визначити як процес інтернаціоналізації таких систем в цілісну світову валютну систему.

Світова валютна система — це спільно розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин.

Складовими світової валютної системи є:

• форми міжнародних засобів платежу (золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці — СДР, ЕКЮ, євро);

• уніфікований режим валютних паритетів та курсів;

• мови взаємної конвертованості валют;

• уніфікація правил міжнародних розрахунків;

• режим валютних ринків та ринків золота;

• міжнародні валютно-фінансові організації;

• міжнародне регулювання валютних обмежень.

Світова валютна система у своєму розвитку пройшла етапи, які обумовлені ступенем розвитку світового ринку, міжнародними зв'язками, типами національних грошових систем.

5.Методи політекономії.

Метод (спосіб дослідження, пізнання) у політекономії являє собою сукупність засобів, прийомів та принципів наукового пізнання економічних процесів і явищ, їх уявного відтворення й розкриття взаємозв'язку та взаємозалежності, а також виявлення рушійних сил функціонування й розвитку економічної системи. З цією метою використовуються як загальнонаукові, так і специфічні для цієї науки методи пізнання. Провідне місце серед них належить діалектичному методу.

Діалектичний метод належить до загальнонаукових і грунтується на використанні законів і принципів філософії, родоначальником якої був видатний німецький філософ Г. Гегель. Сутність цього методу полягає в тому, що процеси і явища (в тому числі і економічні) досліджуються не ізольовано, а у їхньому взаємозв'язку та взаємозалежності і не у статиці, а в динаміці, розвитку. Останнє слід розуміти як накопичення кількісних змін, що призводить до змін якісного характеру. При цьому джерелом розвитку виступають внутрішні суперечності досліджуваного процесу або явища.

Метод наукової абстракції передбачає вилучення у процесі дослідження другорядних фактів, явищ, сторін, які не мають істотного значення для Його кінцевого результату. На жаль, абстрактний характер політичної економії спонукає нетямущих людей розцінювати цю теорію як щось непрактичне і нереальне. Насправді політична економія практична саме тому, що вона за допомогою цього методу визначає поняття, економічні категорії, виявляє і формулює економічні закони, що відіграє вирішальну роль у практиці господарювання.

Синтез як метод дослідження в політекономії передбачає об'єднання різних сторін, елементів досліджуваного об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними. Це дає змогу більш глибоко дослідити сутність цілого. Наприклад, величина попиту залежить від багатьох факторів: ціни на певний товар, доходу споживачів, наявності товарів-замінників і т. п. Щоб мати уявлення про попит на такий товар, треба вивчити всі ці зв'язки.

У процесі дослідження науковці можуть просуватися як від окремого до загального, так і від загального до окремого. Це свідчить про застосування індуктивного і дедуктивного методів у дослідженні економічних процесів і явищ.

Під індукцією мають на увазі метод пізнання, який передбачає просування у дослідженні певного економічного явища або процесу від окремого до загального, від Знання нижчого ступеня до знання більш високого рівня. Дедукція - метод пізнання, застосування якого передбачає просування при дослідженні певного об'єкта від загального до одиничного. Застосування цих методів у політичній економії дає змогу виявити діалектичний зв'язок між одиничним, особливим і загальним.

Отже, в політекономії широко використовується значний спектр методів дослідження економічних процесів і явищ, що дає змогу їй розвиватися та відігравати відповідну роль у пізнанні навколишньої об'єктивної економічної реальності.