5. Акселерація та ретардація організму. Поняття про сенситивний період.

За останні 120-150 років у різних країнах спостерігаються прискорення темпів росту, збільшення тотальних розмірів тіла від покоління до покоління. Ранні терміни настання статевого дозрівання одержали назву «акселерація». Цей термін був запропонований лейпцігським лікарем Е. Косh (1935). Суть його полягає в тому, що сучасні діти народжуються крупнішими (довжина тіла новонародженого збільшилась на 0,5-1 см, вага - на 50-100 г), у них раніше прорізуються молочні зуби, раніше на 1-2 роки починається їхня зміна на постійні, раніше, в середньому на два роки, починається зрілість статевих органів. У 16 років сучасні юнаки стають в середньому на 18 см вищі і на 17 кг важчі, ніж їх ровесники, які народились 50 років тому.

Поряд із збільшенням розмірів тіла відмічається збільшення розмірів внутрішніх органів. Більш раннє статеве дозрівання і окостеніння скелету призводить до закінчення росту тіла в більш ранньому віці.

Акселерація проявляється і в розвитку багатьох функціональних показників. Спортивні результати підлітків 20-х років стали доступні сучасним підліткам більш раннього віку. За даними німецьких вчених, школярі 15-17 років в 1958 році стрибали в довжину на 40-60 см, а вгору – на 20-23 см краще, ніж їх ровесники 1910 року. Загальновідомі також факти «омолодження» рекордів у багатьох видах спорту.

Фізіологічні спостереження свідчать, що простежується більш раннє встановлення ЧСС і показників тиску крові у підлітків на рівнях, характерних для дорослих.

Акселератів можна визначити просто візуальним методом за наступними показниками: довга і худа фігура, довгі кінцівки (пальці рук торкаються колін); кисті, ніс, вуха, ступні стають непропорційно більшими, що особливо у дівчат викликає певні емоційні неприємності. Часто змінюється взуття.

У літературі поруч із терміном акселерація зустрічається також термін «епохальне зрушення», які нерідко використовують як синоніми, хоча кожний з них має самостійне значення. Під «епохальним зрушенням» розуміють збільшення тотальних розмірів тіла, зниження віку початку дозрівання, прискорення темпів розвитку, зменшення ростового періоду, збільшення тривалості дітородного періоду і загальної тривалості життя, а також тривалості періоду працездатності. Термін «акселерація» означає збільшення тотальних розмірів тіла, прискорення темпів росту і розвитку в представників одновікової популяції в порівнянні з однолітками попереднього покоління.

З приводу причин акселерації висловлено багато різних, найчастіше суперечливих думок і, незважаючи на велику кількість робіт з даного питання, у літературі відсутня єдина точка зору. Існує ряд гіпотез щодо причини акселерації. Одні вчені вважають, що сучасні діти піддаються більш інтенсивному впливу сонячних променів та електромагнітних хвиль, які є стимуляторами росту і розвитку дітей. На думку інших вчених акселерація спричинена кількісним і якісно поліпшеним харчуванням, особливо наявністю в ньому вітамінів, зокрема В_6. У третю групу входять гіпотези, згідно з якими акселерація – це результат циклічних біологічних змін (гетерозис) та інших явищ. Існує ще ряд теорій, зокрема, урбанізації. Проте один фактор не може вплинути на процес акселерації. Причина цього явища знаходиться в комплексному впливі багатьох факторів.

Крім акселерації, як загального явища, притаманного визначеній популяції, у межах одного покоління, виділяють варіант прискореного (індивідуальна акселерація), звичайного й уповільненого (індивідуальна ретардація) розвитку. Індивідуальна акселерація і ретардація можуть бути гармонійними і негармонійними. Варіант розвитку, при якому індивідуум випереджає однолітків на 1-2 року за всіма морфо-функціональними показниками і біологічному віку, визначається як гармонійна акселерація. Випередження однолітків по одному або декільком морфофункціональним показникам відноситься до негармонійної акселерації. Відставання індивідуума від однолітків на 1-2 роки за всіма морфо-функціональними показниками і біологічному віку є проявом гармонійної ретардації. Відставання від однолітків по окремих морфо-функціональних показниках типово для негармонійної ретардації.

Акселерація багатьма авторами розглядається як позитивне явище, що об’єктивно відбиває вплив соціальних і медико-біологічних факторів на організм дітей, тому що поряд зі зрушеннями у фізичному розвитку й у темпах статевого дозрівання в них відзначається також поліпшення рухових можливостей, підвищення спортивних результатів. Незважаючи на те, що в літературі широко обговорюються різні прояви акселерації, однак даних про негативні моменти, пов’язаних з акселерацією, ще недостатньо. Є дані про те, що спостерігається «омолодження» таких захворювань, як діабет, лейкози, ревматизм, злоякісні пухлини, а також збільшення відсотка осіб з каріозними зубами. За даними соціологічних досліджень, збільшується розрив між біологічною і соціальною зрілістю індивідуумів.

Епохальне зрушення й акселерація наклали відбиток і на сучасний спорт. Прискорення зросту і розвитку дітей і підлітків, а також збільшення розмірів тіла в дітей і дорослих людей спостерігається й у спортсменів. Сучасні футболісти, плавці, фехтувальники, волейболісти мають великі тотальні розміри тіла, ніж представники цих видів спорту на початку XX століття.

Акселерація проявилася не лише у збільшенні соматометричних показників, але й в істотних зрушеннях рівня прояву рухових якостей. Наприклад, німецькі школярі 15-18 років у стрибках у висоту, довжину і штовханні ядра в 1958 році показували значно кращі результати, ніж їхні однолітки в 1910 році. У 1966 році 13-літні хлопчики Москви досягли таких же спортивних показників, що у 1927 році були досягнуті 15-літніми, а розвиток моторики в дітей і підлітків у даний час випереджає норми 1923 року на 1,5-3 роки. Подібна тенденція проявляється й у деяких видах спорту. Є чимало прикладів, коли юні спортсмени в 13–16 років успішно виступали на чемпіонатах Європи і світу, Олімпійських іграх.

Фахівці вважають, що успіхи дітей у спорті залежать від комплексу психофізіологічних і моторних якостей, а також від морфологічних особливостей і функціональних можливостей вегетативних систем індивідуума. Причому значимість окремих елементів цього комплексу нерівноцінна для різних видів спорту. Хоча при відборі висуваються специфічні для конкретного виду спорту вимоги, що визначають валідність окремих психофізіологічних і морфо-функціональних показників, все це не виключає значення загальних критеріїв, що забезпечують правильний вибір спортивної спеціалізації та оцінку перспективності спортивних досягнень дітей і підлітків. Такими критеріями є індикатори біологічного віку, тому що вони відображають зрілість окремих систем і всього організму в цілому. Особливого значення набуває визначення біологічного віку юних спортсменів у зв’язку з тим, що акселерація супроводжується не тільки збільшенням розмірів тіла, прискоренням зросту і розвитку, але і значною варіативністю морфо-функціональної зрілості дітей і підлітків одного паспортного віку.

Розбіжність паспортного і біологічного віків ставить ряд серйозних питань, зокрема про можливості зниження в багатьох дітей вікових термінів для початку занять спортом, про необхідність обліку індивідуальних морфо-функціональних особливостей при регламентуванні фізичних навантажень, визначенні нормативів фізичної підготовленості, оцінці функціональних можливостей і рухових здібностей з метою спортивної орієнтації і добору. Так, якщо дозувати фізичне навантаження виходячи із середніх можливостей дітей одного паспортного віку, то акселерати на даному етапі будуть недоодержувати якоїсь дози навантаження, що відповідає функціональним можливостям їхнього організму, а для ретардантов, навпаки, це навантаження може виявитися таким, що перевищує рівень функціональної готовності їхнього організму і тому є неприпустимі (Б. А. Сироткина, 1970). Спортивні перевантаження небезпечні також для дітей з негармонійною акселерацією, у яких розвиток і дозрівання якого-небудь органа або системи відстає від росту соматометрических показників. Наприклад, у дітей з гіпоеволюційним серцем спортивні тренування, особливо у видах спорту «на витривалість», нерідко викликають перенапругу серця.

Тут же криється можливість помилок у спортивному відборі. Перевага дітей із прискореним фізичним і статевим розвитком над їхніми однолітками (навіть над ретардантами) по ряду морфо-функціональних параметрів найчастіше буває тимчасовим, з віком нівельованим. Але воно створює ілюзію їхньої спортивної обдарованості, особливо якщо виражається в основному у високій фізичній підготовленості. Тренери роблять ставку на таких дітей, посилено тренують їх, а вони після тимчасових успіхів зупиняються в спортивному рості. Однолітки, що відставали ж спочатку, обганяють їх. У дитячому віці спостерігається гетерохронність розвитку і рухової функції. Мова йде про так звані сенситивні періоди, урахування яких необхідне як для ефективного спортивного відбору, так і для раціонального планування багаторічної підготовки юних спортсменів. Сенситивний період характеризується підвищеною чутливістю до дії не лише негативних факторів, але й оптимальних умов. Ще в середині 30-х років Л. С. Виготський (1935) підкреслив значення урахування сенситивних періодів для встановлення оптимальних термінів навчання. Він звернув увагу на те, що фактори середовища, що справляють оптимальний вплив на конкретному етапі розвитку, в інші періоди можуть бути нейтральними або навіть діяти негативно [22].

Критичні періоди у розвитку рухових здібностей визначив О.О.Гужаловський (1980). Знання цих періодів дозволяє вчителю фізичної культури і тренерам керувати процесом фізичного виховання дітей і підлітків зокрема визначати засоби фізичного виховання, спрямовані на розвиток рухових здібностей, які знаходяться в критичному періоді свого розвитку. Можливості не реалізовані в межах вікового періоду, в старшому віці можуть бути виявлені лише шляхом застосування тривалих фізичних вправ, нерідко з меншою ефективністю, або не можуть бути виявлені взагалі. Тому існують оптимальні терміни навчання фігурному катанню, гімнастичним вправам, балету, грі на деяких музичних інструментах. Сучасний рівень спортивних досягнень вимагає обов’язкового використання підвищеної пластичності генотипу в межах сенситивних періодів під час розвитку рухових здібностей [21].

У дитячому віці спостерігається гетерохронність розвитку рухової функції організму. Мова йде про сенситивні періоди для оволодіння різними руховими діями або руховими якостями. Наприклад, у ранньому шкільному віці дитину необхідно вчити швидкості (підвищена рухливість нервових процесів), розвивати гнучкість, (висока еластичність зв’язок і м’язів, велика рухливість хребетного стовпа), можна розвивати витривалість до помірних навантажень (відносний показник МСК з віком лише дещо покращується). Розвитку спритності рухів сприяє пластичність ЦНС (швидке переключення з одного виду діяльності на інший), інтенсивний розвиток рухового аналізатора (удосконалення просторово-часових характеристик руху).

Таким чином, педагогічний контроль за рівнем фізичного розвитку школярів, які займаються фізичною культурою і спортом, важлива умова здоров’язбережного характеру навчального процесу.