4. Поняття про біологічний вік людини.

Біологічний вік – це рівень морфо-функціональної зрілості людини. Біологічний вік залежить від генетичних особливостей росту і розвитку, а також від умов зовнішнього середовища, в якому виховується дитина, від соціальних, побутових, матеріальних та інших факторів, що визначають спосіб життя.

Індикаторами біологічного віку є:

а) тотальні розміри тіла – основні розміри, які характеризують його величину (довжина тіла, вага, периметр грудної клітини, поверхня тіла і т.д.);

б) пропорції тіла – співвідношення розмірів окремих частин тіла (кінцівок, тулуба та ін.);

в) функціональні показники: ЧСС, тиск, частота дихання, максимальне споживання кисню (МСК) тощо;

г) рівень прояву рухових якостей.

Актуальним питанням для практики фізичного виховання є невідповідність між так званим паспортним та біологічним віком дітей та підлітків.

Розбіжності між паспортним і біологічним віком можуть досягати в підлітковому віці до 4-5 років, що викликає необхідність диференціювати методику проведення занять з фізичного виховання, підбирати засоби і методи адекватні біологічному розвитку, а не календарному віку дітей.

Затримка біологічного розвитку дітей на 5-6 років може свідчити про несприятливі побутові умови, неповноцінне харчування, недостатню кількість вітамінів, про важкі або повторні захворювання, гормональні порушення.

В практиці роботи для визначення біологічного віку зазвичай користуються так званою зубною та статевою формулами.

Визначення біологічного віку у сукупності з показниками фізичного розвитку дає змогу більш точно оцінювати рівень функціональних можливостей основних систем організму, що росте, і в певній мірі–рівень його здоров’я.

Зв’язок темпів біологічного розвитку із станом здоров’я була відмічена ще у 1911 році (І.І.Оранський із співавторами). М.В.Максимова (1972) наводить переконливі відомості про те, що прискорене соматичне дозрівання є провокуючим фактором захворюваності. Розлади здоров’я у школярів, пов’язані з прискореним або уповільненим фізичним розвитком, як правило, мають функціональну природу і належать до характерних для II групи здоров’я.

Школярі із середніми показниками фізичного розвитку менше за інших піддатливі розладам функцій серцево-судинної системи. Ці розлади слід розглядати, як результат неадекватності запропонованих фізичних навантажень рівню фізичного розвитку.

Для попередження функціональних розладів у дітей і підлітків слід індивідуалізувати навантаження із урахуванням рівня фізичного розвитку. Такий підхід є запорукою підвищення фізичної працездатності – збереження та зміцнення здоров’я дітей.

Підставою для допуску до занять фізичною культурою і спортом є стан основних систем організму – нервової, серцево-судинної, дихальної, крові, за допомогою яких визначають показники здоров’я. Висновок про стан цих систем дають лікарі, однак викладач, тренер повинні мати уявлення про основні методи обстеження, які можуть бути використані для визначення функціональних можливостей організму школярів при складанні програм фізкультурно-оздоровчих занять і для контролю за функціональним станом у період занять.